Саме ця фраза запала мені в око серед чисельних коментарів у зв’язку з обранням та інтронізацією нового Глави УГКЦ. І дійсно саме так: Бог навідався до народу Свого. Не те, щоб Бог опускав Церкву Христову. Ні. Бог ніколи не опускав Свого народу від самого моменту покликання Праотця Авраама із Уру Халдейського. Бог ніколи не опускав Своєї Спільноти, Своєї Еклесії, Своєї Церкви. Завжди Його Дух надихав великих мужів Старого Завіту, а в часах Нового Союзу ніколи не перестає провадити Церкву Христову.

Сьогодні, 25 березня 2011 р., у Ватикані повідомлено про те, що Римський Архиєрей Венедикт XVI затвердив прохання про підтвердження вибору, надіслане Преосвященним владикою Святославом Шевчуком, якого 23 березня 2011 року Синод Єпископів УГКЦ канонічно обрав Верховним Архиєпископом Києво-Галицьким.

Роздуми про характер церковного лідерства визрівали у мене давно. Сьогодні вони видаються особливо актуальними у світлі виборів нового Глави Української Греко-Католицької Церкви. Пишу їх, ще не знаючи, хто буде обраним, а отже без «прицілу» на конкретну особу – просто як думки про те, які вимоги ставить сьогодення перед провідниками Церкви і якого стилю керівництва воно вимагає.

Коли говорити про питомість, унікальність нашого християнства, я би почав із того, що кожен із нас має свій особистий, неповторний зв’язок з Богом. Кожен із нас через своє стремління – тобто через те, що ми називаємо духовним життям, – здобуває досвід Бога. Цей досвід особливий у кожного з нас, і кожен з нас переживає його в кожну мить свого життя по-новому. Сьогоднішній наш досвід Бога не може бути подібний до того, що його будемо мати завтра, чи до того, який був учора. Це як у людських стосунках: нинішня наша розмова – інакша, аніж та, що була вчора, чи буде завтра. Кожна наша зустріч унікальна. І коли ми говоримо про питомість нашого, як ми кажемо, українського християнства, нашої Греко-Католицької Церкви – це також щось неповторне.

У середу, 9 березня 2011 р., в Церкві латинського обряду розпочався Великий Піст. Саме цій темі Венедикт XVI присвятив традиційну зустріч з паломниками та римлянами під час загальної аудієнції, яка цього дня пройшла в залі Папи Павла VI у Ватикані.

Що ж може бути найвідповіднішим для того, щоб серйозно розпочати шлях до Пасхи та приготуватися до святкування Господнього Воскресіння – найрадіснішого та найурочистішого празника цілого Літургічного року – як не те, щоб дозволити, щоб нас вело Боже Слово? Саме тому Церква, через євангельські тексти неділь Чотиридесятниці, веде нас до особливо насиченої зустрічі з Господом, даючи нам нагоду ще раз перейти етапи шляху християнського втаємничення: для катехуменів –у перспективі отримання Святої Тайни відродження, для охрищених –маючи на увазі на нові та рішучі кроки в наслідуванні Христа та в повнішому даруванні себе Йому.