УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці м. Лісабон

СИНОД – ЦЕ ПРАЦЯ В ГОСПОДНЬОМУ ВИНОГРАДНИКУ

osbmpt — Sun, 05 Oct 2014 20:55:21 GMT

Синодальні зібрання служать не для того, щоб обговорювати гарні та оригінальні ідеї, але, насамперед, для того, щоб якнайкраще обробляти й оберігати Господній виноградник. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси з нагоди відкриття ІІІ Надзвичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, який протягом двох наступних тижнів обговорюватиме тему «Виклики душпастирства сім’ї в контексті євангелізації». В Євхаристійному богослуженні, яка Глава Католицької Церкви очолив в базиліці Святого Петра в неділю, 5 жовтня 2014 р., співслужили синодальні отці, між якими – блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, та Високопреосвященніший архиєпископ Мечислав Мокшицький, Голова Конференції Римо-Католицьких Єпископів України.

У прочитаних біблійних читаннях йшлося про образ «Господнього виноградника», який, за словами Святішого Отця, є образом Божого задуму, Його «мрії», Він обробляє його з усією любов’ю. Як знаємо, виноградна лоза вимагає багато турботи. Цією «Божою мрією» є Його люд, якого Він «насадив і яким піклується з терпеливою та вірною любов’ю, щоб він став святим народом, народом, який приносить добрі плоди справедливості».

Папа звернув увагу про те, що і в пророцтві Ісаї, і в Ісусовій притчі про виноградарів, бачимо розчарування цією мрією. Пророк говорить про те, що виноградник, оточений любов’ю і піклуванням, вродив «кислі грона». А в Євангелії чуємо про найнятих виноградарів, які зруйнували Божий задум, думаючи про власні інтереси, замість того, щоб виконувати свої обов’язки.

«Своєю притчею Ісус звертається до первосвящеників і старших, тобто, до “мудреців”, до керівного класу. Саме їм Господь Бог особливим чином ввірив Свою “мрію”, тобто, Свій народ, щоб вони дбали про нього, оберігали від хижаків», – зауважив Святіший Отець, пригадуючи, що Ісус говорить, що виноградарі, натомість, заволоділи виноградником, «через жадібність та гордість» вони хочуть чинити з ним те, що їм заманеться, «позбавляючи Бога можливості здійснити Свою мрію щодо вибраного народу».

За словами проповідника, «спокуса жадібності» існує завжди, щоб її задовольнити, «погані пастирі накладають на люд незносні тягарі». «Також і ми, – додав він, – під час Синоду Єпископів покликані працювати у Господньому винограднику. Синодальні зібрання призначенні не для обговорення чудових й оригінальних ідей, чи щоб виявити, хто є наймудрішим... Вони служать для того, щоб краще обробляти й оберігати Господній виноградник, співпрацювати з Його мрією, з Його задумом любові до Його люду. В цьому конкретному випадку Синод запрошує нас подбати про сім’ю, яка від початків є інтегральною частиною Божого задуму щодо людства».

Звертаючись до синодальних отців, Папа зауважив: «Ми всі є грішниками й до нас також може прийти спокуса “заволодіти” виноградником». Причиною цього може стати жадібність, «якої не бракує людям», а Божа «мрія» завжди змагається «з лицемірством деяких Його слуг». І щоб не перемінити цю мрію у розчарування, слід «піддатися проводові Святого Духа». «Щоб доглядати і добре оберігати виноградник, – підсумував Святіший Отець, – потрібно, щоб наші серця й уми були охоронювані в Христі Ісусі “Божим миром, який перевищує будь-який розум”. Тоді наші думки й задуми будуть згідні з Божою мрією: творити святий люд, який належить Йому і приносить плоди Божого Царства».

Джерело: Радіо Ватикан

ДО ЯКОГО МИРУ МАЄМО ПРАГНУТИ?

osbmpt — Sat, 04 Oct 2014 00:21:26 GMT

Пишу про дуже складну, правдоподібно невдячну, але вкрай потрібну справу – про мир.

Вирішив це зробити не тому, що до цього спонукає мене власне ім’я, що ним нарекли мене під час Хрещення побожні батьки.

Беруся до цієї теми, бо останнім часом звідусіль чутно багато розмов про мир. Тому треба краще зрозуміти, що таке мир, звідки він походить, як настає і як його можна втратити.

Розглядатиму таке важливе питання не лише на підставі власних роздумів, а звернуся, радше, до навчання святої Церкви.

Воно викладене (якщо хтось бажає краще це вивчити) у виданні "Компендіум соціальної доктрини Церкви", що його випустила українською мовою церковна комісія "Справедливість і мир" (видавництво "Кайрос").

Коли після свого воскресіння наш Господь Ісус Христос явився своїм апостолам, то привітав їх словами "Мир вам!"

Коли Він, ще перед своїми стражданнями, багато чого їм пояснював і пророкував, то сказав: "Мир залишаю вам, Мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його" (Ів. 14, 27).

Коли посилав своїх апостолів проповідувати Добру Новину, то наказував їм вітати людей, входячи до хати, так: "Мир дому цьому" (Лк. 10, 5).

Із цих прикладів зрозуміло, що мир - це не якесь земне, світське поняття. Це прекрасний Божий дар, завдяки якому ми можемо спілкуватися з Богом і з ближніми. Люди не здатні створити миру, вони можуть тільки його прийняти і зберегти, якщо дотримуватимуться Божих Заповідей.

Оскільки мир походить від Бога, то його не може бути без повноцінної справедливості та щирої любові до ближнього.

Бог сотворив людину і прикрасив її багатьма дарами: дав їй життя, покликання і таланти, можливість свобідно чинити добро, ділитися добром з іншими людьми, працювати для спільного блага.

Де люди розуміють це і свідомо використовують свої можливості, там немає перешкод для миру. Але це ще не все, що забезпечує мир. Ідеться не тільки про відсутність того, що могло б перешкоджати щирому спілкуванню.

Мир - це щось більше, плід любові, щире бажання добра ближньому, прагнення служити та розвивати добрі відносини далеко поза межами необхідних обов’язків.

Мир – це широка тема, тому умовно поділю свою презентацію на дві частини. Оскільки мир у деяких частинах України перебуває сьогодні під великою загрозою, поговорю спершу про війну. А опісля, наступного разу, роздумуватиму над миром як могутнім засобом для нас спільно будувати краще майбутнє.

Вищезгаданий збірник соціальної науки Церкви, основними думками якого хочу поділитися з шановними читачами, присвячує багато уваги війні.

Цей церковний документ кількома словами підсумовує відношення миру та війни. Ось ці слова: війна – це поразка миру. Ці слова кажуть дуже багато.

Там, де є намір встановлювати мир за допомогою війни, не може бути навіть гадки про мир. Якщо хочемо, щоб був справжній мир між народами, то треба робити все можливе, щоб держави (великі чи малі) зрозуміли, що війна руйнує можливість співжиття та співдіяння на користь усіх.

Щире мирне співіснування – це єдиний правильний шлях до розвитку.

Кожна держава чи навіть багато об’єднаних держав повинні думати категоріями розвитку, водночас вишукуючи і утверджуючи всі можливі засоби, котрими державна спільнота може бути захищена від того величезного лиха, яким є війна.

Крім того, усі держави, влада та громадяни, мусять пам’ятати, що агресивна війна тільки матеріально і морально руйнує, а ніколи нічого позитивно не вирішує.

Це досвід століть, зокрема щойно минулого ХХ століття.

Друга світова війна, нищівна дія якої поширилася на всі континенти та втягнула у збройне протистояння багато держав і внаслідок якої загинули мільйони військових і мирних жителів, змусила людство замислитися над тим, як захистити світ від повторення подібних трагедій.

Народи і держави створили Організацію Об’єднаних Націй, яка на підставі жахливого досвіду відкинула поняття "справедливої" війни, а обмежила у своїй Хартії виправдання збройних дій до захисту від агресії. Але навіть у разі агресії треба взяти до уваги певні обставини.

Кожний народ, як кожна людина, має право боронитися від нападу. Якщо напад є збройний, то й захист може бути збройний. Однак і тут треба знати міру: хто захищається, не може перетворюватися на агресора.

Зрозуміло, що коли між державами виникає конфлікт, то його належить розв’язувати, а не загострювати. Керівники держав мусять дбати про те, щоб їхня країна була належно захищена, а міжнародна спільнота повинна підтримати потребу захисної акції.

Культурні народи ще в давнину діяли на підставі поняття, яке висловлювали у формі приказки: "Хочеш миру, готуйся до війни". Збройні сили можна розбудовувати для нападу чи для захисту.

Якщо держава думає про напад, про агресію, то вона становить небезпеку для всіх інших. Навпаки, розбудова збройних сил для захисту життя і прав своїх громадян сприяє зміцненню бажання миру, загальному добру.

Отже, провідною думкою у формуванні збройних сил має бути мир, - мир, побудований на солідних моральних засадах. У такому дусі спільнота віруючих людей у своїх літургійних молитвах звичайно молиться "за народ, за правління та за військо", яке має обороняти народ.

У здоровому бажанні миру ніхто не повинен відмовлятися від участі в оборонній діяльності, чи то збройній, чи то альтернативній, як також не може нехтувати моральними засадами, виправдовуючи своє злодіяння виконанням наказів.

Досвід показує, що в країнах, які зазнавали агресії, гинуло багато людей, котрі не мали як і чим захищатися (наприклад, від бомбардування). Але крім жертв використання зброї, мільйони людей згинули від усякого роду національних, етнічних, релігійних і навіть мовних переслідувань.

Інколи такі переслідування ставали масовими, перетворюючись на справжній геноцид. Так, поголовне винищування євреїв чи виморювання голодом українців можна розглядати як беззбройне, але не менш жахливе винищування невинних людей.

В історії людства знаємо ще інші форми позбавлення безборонного населення його основних прав, а саме насаджування політичних структур, що роблять людей невільниками, насильні переселення та створювання обставин, в яких безборонні жителі мусіли ставати скитальцями або біженцями, покидаючи рідну землю.

Усі ці форми насильства не менше (інколи більше) від збройних дій ставали перешкодою для мирного співіснування.

Народи можуть і повинні боротися проти такого насилля, яке не має жодного оправдання. У боротьбі проти несправедливості люди повинні допомагати одне одному. Народи, які населяють землю, мають гуртуватися, творити міжнародні структури, рішуче засуджувати напасників і ставати в обороні покривджених, яким важко самим себе захистити.

Ці роздуми закінчу словами молитви, які чуємо наприкінці Святої Літургії: "Мир світові даруй, церквам Твоїм, Богом береженому народові нашому, правлінню і всім людям Твоїм".

+ Любомир, Архиєпископ-емерит

Джерело:

http://www.pravda.com.ua/

КОРОТКО ПРО МОРАЛЬНИЙ АСПЕКТ ВИБОРІВ, ЩО НАБЛИЖАЮТЬСЯ

osbmpt — Sat, 04 Oct 2014 00:12:11 GMT

Україна, перебуваючи де-факто у стані війни, збирається на позачергові вибори свого парламенту. Тішить те, що нарешті у середовищі українського християнства виникла група, яка звернулася до кандидатів у депутати та політичних партій з проханням висловитися з питань моралі. Відверто кажучи, як католику, мені прикро, що це не зробила УГКЦ чи РКЦ в Україні, а ініціювали протестантські конфесії. Але як християнина мене такий вчинок частини українських протестантів не може не тішити. Звісно, доводиться сумніватися, що кандидати в депутати та політичні партії відгукнуться на цю ініціативу протестантів. Але вже сама ідея є дуже добрим знаком того, що нарешті українські християни починають робити бодай спроби відверто поставити питання моралі перед українським політикумом. І саме в часі виборчих перегонів.

За останні роки в Україні сформувалася шизофренічна позиція більшості християн, не залежно від їхньої конфесійної приналежності, – жити християнським життям на приватному рівні. Можливо, навіть бути активним у своїй конфесії, але голос віддавати не тому, від кого дійсно можна очікувати хоча б декларативної оброни традиційних християнських цінностей, а тому, в кого краще «підвішений язик», або тому, хто просто подобається.

Якщо ці вибори не переломлять цієї шизофренічної ситуації, ми, як суспільство, ризикуємо опинитися в державі, яка не буде шанувати наших християнських переконань, або й взагалі опинитися під московським чоботом.

Ісус нам поставив дуже чіткий критерій вибору – за плодами їхніми пізнаєте їх. Тому навіть в умовах інформаційної війни варто дивитися на реальні вчинки тієї чи іншої партії, блоку, окремого кандидата. Справа, звісно, непроста, але в наших умовах просто необхідна.

Іншим моментом, який є доволі актуальним у нашій конкретній ситуації, є якість партійних списків. Якщо у списку партії є люди, які активно співпрацювали зі злочинним режимом Януковича, голосувати за такий список було б повністю аморально. Ще одним критерієм оцінки того чи іншого списку не є присутність у ньому яскравих, добрих фігур, а тих людей, які є креатурами групи Льовочкіна-Фірташа, чиї бізнес-інтереси у закабаленні Москвою України. У цьому плані, на мою скромну думку, можна цілковито довіряти українським журналістам, чия громадська позиція не викликає сумнівів. Адже те, якою буде політика Москви, якщо Україна потрапить під її безпосередній вплив, цілком ясно стало зі ситуації в анексованому Криму і з ситуації в окупованому Донбасі. Московська окупація – це пряма фізична загроза і українським християнам, і нашому народові. Тому голосування за списки партій, пов’язаних з цією групою, є цілком аморальним вчинком.

Окрім цього, потрібно звертати також увагу на декларовані партією чи кандидатом у депутати ідеологічні принципи та засади.

Перш за все, варто згадати «старі» ідеології. Свого часу я вже опублікував в інтернеті список ідеологій, засуджених Церквою. Тут тільки повторю цей список:

«Ще далекого 1878 року, 28 грудня, Папа Лев ХІІ засудив соціалізм як політичну систему та ідеологію, яка противиться християнським принципам [1]. Папа Пій ХІ засудив фашизм [2], націонал-соціалізм (нацизм) [3] та комунізм [4]. Також слід додати, що Святий Офіцій (тепер Конгрегація віровизнання) в особливий спосіб засудив расову теорію націонал-соціалізму як безбожну 25.03.1928 року Божого. А на ІІ Ватиканському соборі, потверджуючи багатовікову свою науку, Церква засудила усякі вияви антисемітизму [5]. Також на ІІ Ватиканському соборі Церква повторила своє засудження усякої форми диктатури та тоталітаризму (GS 75) [6].

Засудження відповідних ідеологій, політичних напрямків і систем Церква повторювала неодноразово.

Так Папа Пій ХІ засудив комунізм як жахливу та нелюдську систему, яка є геноцидною, руйнівною, несправедливою та безбожною за своєю природою (QA 112) [7]. У цій же енцикліці Пій ХІ засудив усяку форму соціалізму, щобільше, він твердить, що «ніхто не може бути католиком і соціалістом одночасно» (QA 120) [8], а також засуджує економічний націоналізм, імперіалізм, інтернаціоналізм, інтернаціональний імперіалізм (QA 109) [9].

Блаженний Папа Іван ХХІІІ повторив засудження комунізму і соціалізму (ММ 34) [10]. Він також наголосив, що лібералізм та комунізм противляться самій людській природі (ММ23) [11]. За часів цього Папи у документах Вселенських Архиєреїв чи не вперше з’являється термін «расизм», хоча Церква завжди засуджувала це явище як таке, що противиться християнській любові. Зіткнувшись зі зростом расизму у світі, Церква устами бл. Івана ХХІІІ повторила своє засудження всякої форми расизму (РТ 86) [12].

У часі бурхливих постсоборових дискусій Папа Павло VІ повторює церковне засудження всякої форми соціалізму (ОА 31) [13], комунізму (ОА 32-33) [14], лібералізму (ОА 35) [15], тоталітаризму (ОА 36) [16], а також в особливіший спосіб наголосивши, що марксизм та лібералізм противляться християнству (ОА 26) [17]. Також цей Папа гостро засуджує націоналізм (РР 62) [18] і расизм (РР 63) [19], наголошуючи при цьому, що націоналізм, ізольовуючи народи, працює проти їхнього правдивого добра (РР 62) [20], а расизм є злом не лише релігійним, моральним і політичним, але також і соціальним та економічним (РР 63) [21]. Цей же ж Папа у своїй славнозвісній енцикліці «Humane vitae» повторив традиційне засудження Церквою лібералізму як ідеології, політичної системи та світогляду, який ґрунтується на цілком помилковому розумінні людської природи [22]».

До цих ідеологій треба додати іще одну – гендерну. Цю ідеологію уже засудив Папа Бенедикт ХVІ, як таку, що противиться людській природі. Окрім цього, Святіший Отець Франциск назвав цю ідеологію демонічною.

В Україні часто-густо гендер маскують під рівноправність чоловіка і жінки. Але гендер – це термін, яким визначеється не фізіологічна, а так звана соціальна стать, «стать», яких може бути безліч. І коли програми чи партійні ідеологи жонглюють цим поняттям, переконуючи, що, мовляв, гендер у їхніх програмах це зовсім не гендер, то це є лише чергове введення людей в оману. Не може прикметник «жовтий» означати синій плід, ані синтагма «ядерна зброя» означати річкового окуня. Так само і термін «гендер» не означає фізіологічну стать, а саме соціальну, тобто ту «стать», яку людина обирає собі сама. Тому гендерна рівноправність найперше означає не соціальну рівність чоловіка і жінки як біологічно відмінних осіб. Гендер означає, що сексуальні збочення – це цілком нормальні та природні речі. І коли йдеться про гендерну рівноправність, йдеться про проголошення рівноправності між нормальним гетеросексуальним подружжям і гей-партнерством, про потребу законодавчого захисту сексуальних меншин і про переконування дітей у школах, що гомосексуальний тип поведінки є нормальним. У своїх логічно завершених формах гендеризм вимагає легалізації педофілії і зоофілії, державної оплати операцій зі зміни фізіологічної статі і т.п. Звісно, що голосувати за партії чи кандидатів, які у своїх програмах мають зазначено, що вони борються за гендерну рівноправність, є повністю аморально.

Тобто мусимо добре роздумати, дослідити, переконатися і добре порадитися з власною совістю, перш ніж обрати когось до парламенту. Як кажуть, «вільному воля», проте кожен з нас, кидаючи в скриньку для голосування бюлетень з певною позначкою, обирає майбутній шлях розвитку нашого суспільства. Агітуючи за певні партії чи певних кандидатів, голосуючи чи просто не йдучи на вибори, псуючи бюлетені, – ми все одно обираємо і все одно несемо відповідальність за обрання долі власного народу. І жодні виправдання за безвідповідальне чи аморальне голосування не врятують нас від наслідків нашого вибору. Одного дня доведеться скласти перед Богом рахунок і за це. Тому варто підійти до цієї справи – обрання народних депутатів – як найвідповідальніше.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

1 Папа Лев ХІІІ, енцикліка «Quod apostilici muneris», 28.12.1878

2 Папа Пій ХІ, енцикліка «Non abbiamo bisogno», 29.06.1931

3 Папа Пій ХІ, енцикліка «Mit brennender Sorge», 13.07.1937

4 Папа Пій ХІ, енцикліка «Divini Redemptoris», 19.03.1937

5 ІІ Ватиканський собор, декларація «Nostra aetate»

6 ІІ Ватиканський собор, душпастирська Конституція «Gudium et spes»

7 Папа Пій ХІ, енцикліка «Quadragesimо anno», 15.05.1931

8 Папа Пій ХІ, енцикліка «Quadragesimо anno», 15.05.1931

9 Папа Пій ХІ, енцикліка «Quadragesimо anno», 15.05.1931

10 Бл. Папа Іван ХХІІІ, енцикліка «Materet Magistra», 15.05.1961

11 Бл. Папа Іван ХХІІІ, енцикліка «Materet Magistra», 15.05.1961

12 Бл. Папа Іван ХХІІІ, енцикліка «Pacem in terries», 11.04.1963

13 Папа Павло VI, енцикліка «Octogesima adveniens», 14.06.1971

14 Папа Павло VI, енцикліка «Octogesima adveniens», 14.06.1971

15 Папа Павло VI, енцикліка «Octogesima adveniens», 14.06.1971

16 Папа Павло VI, енцикліка «Octogesima adveniens», 14.06.1971

17 Папа Павло VI, енцикліка «Octogesimaadveniens», 14.06.1971

18 Папа Павло VI, енцикліка «Populorum progresio», 26.03.1967

19 Папа Павло VI, енцикліка «Populorum progresio», 26.03.1967

20 Папа Павло VI, енцикліка «Populorum progresio», 26.03.1967

21 Папа Павло VI, енцикліка «Populorum progresio», 26.03.1967

22 Папа Павло VI, енцикліка «Humane vitae», 25.07.1968

"БЛАЖЕННІ ТІ, ЩО МИР ЧИНЯТЬ"

osbmpt — Fri, 03 Oct 2014 08:31:01 GMT

Людина, як найдосконаліше творіння Боже, була сотворена на образ і подобу Божу. Ми усім подібні до Бога, окрім гріха. Живучи у раю, наші прародичі мали усе необхідне для життя та жили у гармонії, але, на жаль, збунтувались проти свого Творця - згрішили, втративши Божий мир. Цей бунт ми успадкували від Адама і Єви, і особливо у сьогоднішній час він розпалюється по усьому світі. Людина грішить проти Бога і проти своїх ближніх, шкодячи цим, найперше, самій собі, грішить, бо втратила мир.

Багато сучасних християн живе так, ніби не знають навіщо. Бачимо скільки сьогодні непорозумінь, чвар і конфліктів між людьми, між народами, між державами, у сім'ях, родинах та спільнотах: і все через те, що людство забуло про Бога та Його мир. Зерна кукілю міцно проросли у наших душах, а ми не те, що не знаємо, як вирвати бур'ян гріха, а навіть свідомо не хочемо. Серце наше невільне від зла, бо немає миру. Як може бути миру у світі, коли немає миру у серці?!

Як і віра, мир є даром Бога; але треба, щоб люди також чинили так, щоб зберегти і відновити мир. “Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Йо. 3, 16). Бог через любов до нас послав Миротворця - Ісуса Христа, Який своїм життям тут, на землі, відкрив нам можливість жити у мирі, тобто бути у стосунках з Богом - як діти Божі, і у спілкуванні з іншими людьми - як брати і сестри.

Щоб на землі був мир, почнімо із себе, намагаймось уникати різного роду суперечок та конфліктів, не ображаймось на інших, бо маємо любов та прощення. Згадаймо, скільки ображаємо Бога нашими щоденними гріхами й переступами, не раз відкидаємо та гордуємо, нехтуємо Його любов'ю. Однак Він ніколи не ображається, а, страждаючи, чекає, щоб Його прийняли, і завжди перший виходить назустріч людині, стукаючи, щоб Йому відчинили двері свого серця.

Прагнути миру недостатньо: потрібно мати мир, і для нього старатися і робити все, що від нас можливе, щоб зберегти, передати, відновити та ділитись миром. Прощаймо усе і всім: тоді відчуємо справжній спокій душі, а з цим навчимось бачити у кожному Христа. Бо мир очищає наші серця і дає можливість глибше зустрітись з Богом, Який, будучи великим Миротворцем, любить людей і прагне, щоб ми належали Йому та, живучи у мирі, були правдивими дітьми Божими.

Дбаймо про спасіння душ, бо цей світ, хоч як б ми не були прив'язані до нього, перейде, все перейде, але слова Господні ніколи не перейдуть. Просімо у Бога миру для нас самих та для цілого світу і рішуче ставаймо на шлях єдності, з любов’ю співпрацюючи один з одним.

бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ

КУРС ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ, ІСТОРІЯ СПАСІННЯ

osbmpt — Fri, 03 Oct 2014 06:42:31 GMT

Бог шукає тебе, щоби дати Свою Любов!

КУРС ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

Історія спасіння

4 і 5 та 11 і 12 жовтня 2014

при храмі Святого Юрія

м. Лісабон

У ВІЛЬНЮСІ РОЗПОЧАЛИСЯ РОБОТИ З ВІДНОВЛЕННЯ ТРОЇЦЬКОЇ ЦЕРКВИ (МОНАСТИР ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ, ЧСВВ)

osbmpt — Mon, 15 Sep 2014 15:35:41 GMT

Ансамбль Василіянського монастиря із церквою Пресвятої Трійці – одна із найдревнішніх архітектурних пам’яток м. Вільнюса.

Першу дерев’яну церкву, згідно з легендою, у ХІV столітті збудувала княгиня Юліяна († 1392, дочка великого князя Тверського і Анастасіï Галицькоï) – дружина великого князя Литовського Ольґерда (Альґірдаса), на місці смерті у 1347 р. Антонія, Івана та Євстатія, Ольґердових дворян, перших мучеників за християнську віру і перших християнських святих у Литві.
Муровану церкву Пресвятої Трійці із дзвіницею на знак подяки за одержану перемогу Литовсько-Польських військ над Московським військом під Оршею (на Білій Русі) побудував у 1514 р. князь Костянтин Острозький, великий гетьман литовський, каштелян віленський та воєвода тракайський. За переданням перша церква була на місці головного вівтаря нової мурованої церкви.

Внутрішній інтер’єр храму

Церква побудована в готичному стилі і до сьогодні зберегла тринавне планування з півкруглими вівтарними виступами – апсидами на східному боці.
В першій половині XVII ст. до церкви було добудовано три каплиці.
Перша, розташована праворуч від головного входу, Благовіщення Пресвятої Богородиці, побудована на кошти Януша Скумін-Тишкевича (1570 –1642), потомка знатного графського роду Тишкевичів. У підземеллях каплиці похований батько фундатора – новогродський (тепер Новогрудок, Білорусь) воєвода Теодор Скумін (помер у 1618 р.), сам фундатор та його дружина Барбара з Нарушевичів, що померла в 1627 р. В каплиці зберігся її мармуровий надгробок роботи італійських майстрів. У наші дні у цій каплиці постійно проходять Богослужіння у візантійському обряді.
Друга каплиця, розташована ліворуч від головного входу, Святого Луки, побудована у 1622 р. на кошти Євстафія Корсак-Голубицького, великого прихильника Унії. Окрім самого фундатора, в крипті під каплицею спочивають його сини: Іван та Григорій. До цього знатного роду Корсаків належить і архимандрит віленської василіянської обителі Рафаїл Микола Корсак (бл.1601-1640), пізніше – протоархимандрит Василіянського Чину, Київський Митрополит католиків Східного обряду.

Каплиця Благовіщення Пресвятої Богородиці

Третя каплиця – Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього. Фундатором цієї каплиці із гробовою родинною криптою у 1628 р. був писар Великого князівства Литовського Ян Коленда.
У церкві збереглися цінні надгробки. Унікальною пам’яткою епохи Ренесансу в Литві є надгробок віленського бургомістра Офанасія Браги і його сина Антонія з гербовим щитом, кириличним написом та багатим рослинним орнаментом, датованний 1576 роком.
Привертає увагу надгробок сестер Єленських з сентиментальним написом, що походить з 1758 року.
У 1670 році значні кошти на відновлення церкви виділили великий гетьман литовський Михайло Казимир Пац та великий підскарбій Ієронім Кришпін-Кіршенштейн, зокрема на встановлення вівтаря Святого Йосафата Кунцевича.

Ікона Св. Йосафата Кунцевича та його єпископський набедреник (палиця)

Після пожеж 1706, 1748 та 1760 рр. церкву значно перебудували. Реставраційними роботами керував відомий віленський архітектор Йоганн Христоф Гляубиць. Тоді церкву видовжили, збільшили вікна, надбудували дві вежі на східному фасадi.
Церква стоїть посеред подвір’я, оточеного триповерховими монастирськими будівлями кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст.
Найціннішою архітектурною пам’яткою Віленського монастиря є, безперечно, вхідна брама монастиря з вулиці Остробрамської (Aušros Vartų), побудована у стилі пізнього бароко, що межує з рококо, із триповерховим фасадом, згідно з проектом Йоганна Христофа Гляубиця в 1761 р.
Після розпаду у 1795 р. Речі Посполитої (Республіки Корони Польської та Великого князівства Литовського) i окупації Литви царською Росією, розпочалися справжні репресії проти уніатів – ліквідовувалися василіянські монастирі, церкви перетворювалися на православні, а вірних греко-католиків масово насильно переводили на православ’я.
Частину монастирських приміщень царська влада перетворює на в’язницю, а першими її в’язнями стають у 1823 р. члени студентської підпільної організації Віленського університету, а в їх числі – відомий поет Адам Міцкевич, про що свідчить пам’ятна дошка на мурі монастиря. У цій в’язниці перебували учасники повстання 1831 р. проти Російської імперії та один із емісарів емiграцiйного антицарського руху Симон Конарський якого звідси в 1839 р. повели на страту.

Дзвіниця

У 1845 р. із Жировиць на Білорусі переводять до колишніх монастирських приміщень православну семінарію. У 1867-1869 рр. під керівництвом російського архітектора Нiколая Чагіна розпочинається велика перебудова василіянського комплексу. В першу чергу старалися змінити зовнішній вигляд церкви Святої Трійці. Було перебудовано вежі, доліплено арки на фасаді, споруджено дерев’яний купол згідно з традицією православної церкви. Але найбільші роботи проводились в монастирських будівлях. Залишили тільки зовнішні стіни, внутрішній простір був перебудований.
З червня 1923 р. в церкві Пресвятої Трійці у святкові дні було відновлено греко-католицькі Богослужіння, а в стінах монастиря знайшли собі притулок цілий ряд організацій, яким василіяни винаймали приміщення – Спілка Польських Літераторів, Польське Туристично-краєзнавче Товариство, Білоруське Наукове Товариство, Білоруський музей та Білоруська гімназія.

Вхідна брама монастиря (з вулиці Остробрамської)

В часі совєтської окупації влада церкву закриває, а монастирські приміщення віддає Педагогічному інститутові Вільнюській філії Каунаської політехніки (згодом – Технічному університету). У церкві було влаштовано майстерні, а потім – вібротехнічну лабораторію, сліди від обладнання яких до цього часу збереглися на підлозі та стінах церкви. Здригалися старі стіни від вібрації, знищено вівтарі, сплюндровано каплиці та гробові крипти…
Та знову забилося серце древньої споруди, коли в незалежній Литві у 1991 р. уряд повернув василіянам церкву Пресвятої Трійці та легалізував діяльність греко-католицької Церкви, як одну із дев’яти традиційних конфесій у Литовській Республіці. Після довгих років терпіння, скорботи та жахливих переслідувань, Отці Василіяни проповідують Слово Боже у храмі Пресвятої Трійці.
З діяннями Віленського монастиря Отців Василіян пов’язані імена святого Йосафата Кунцевича, Архієпископа Полоцького, а також великого реформатора Василіянського Чину о. Йосифа Велямина Рутського.

Віленська ікона Матері Божої Одигітрії

Доля знаменитої Віленської ікони Матері Божої Одигітрії (з грец. Провідниця; Та, яка вказує шлях), що протягом двох століть (1715-1915 рр.) перебувала в церкві Пресвятої Трійці, невідома. За легендою iкона написана святим євангелістом Лукою i протягом довгих років була родовою святинею грецьких імператорів у Константинополі. Вважається, що племiнниця останнього вiзантiйського iмператора Софія Палеолог, яка вийшла замiж за великого князя московського Iвана III, привезла ікону до Москви. Існує інша, теж не підтверджена версія, що ікона перейшла до великого князя московського від князів галицьких, якi отримали її колись в дар від візантійських імператорів. У 1495 році Iван III благословив цією іконою свою дочку Єлену, коли видавав її заміж за великого князя литовського Александра Ягеллончика. Iкона була перенесена до столицi Литви i отримала назву Віленської. У 1866 р. під час реставрації було знайдено перший шар – на яєчній основі, що свідчить про дуже давнє походження ікони. У період Першої Світової війни – у 1915 р., у часі евакуації церковного майна, ікону вивезли із Вільна і місце перебування Віленської Матері Божої до цього часу невідоме.

ВІЛЬНЮС (Литва): Монастир Пресвятої Трійці (Bazilijonu vienuolynas) Aušros Vartu, 7b 01129 - Vilnius Lietuvos Respublika тел./факс: + 370 (5) 212-25-7

Подав бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ із оф.сайту ЧСВВ

УКРАЇНА СПЛИВАЄ КРОВ’Ю! ЗВЕРНЕННЯ СИНОДУ ЄПИСКОПІВ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

osbmpt — Thu, 11 Sep 2014 07:39:46 GMT

Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви з України та з країн поселень українців Південної, Північної Америки, Австралії та Європи, які зібралися на черговий Священний Синод у м. Львові, усвідомлюючи свою відповідальність за повірену нам паству, підносимо голос від імені народу України та волаємо до народів світу: «Україна спливає кров’ю!» Ця мирна суверенна держава зазнала прямого військового вторгнення з боку північного сусіда. Сотні одиниць важкої зброї і техніки, тисячі озброєних найманців та військових регулярної армії Росії перетинають кордони України, сіють смерть і знищення, незважаючи на перемовини про перемир’я та дотеперішні дипломатичні зусилля. Водночас триває нечувана за масштабами ненависті та спотворення істинного стану речей пропаганда, яка є не менше руйнівною, ніж зброя масового ураження.

Увесь світ став свідком, як упродовж останніх місяців на теренах України агресор чинить злочини проти людства. Цілий світ сколихнуло злочинне збиття малайзійського літака, через що загинуло 298 осіб з 10 країн світу. Тисячі людей, зокрема жінки та діти, були безоглядно вбиті; багатьох із них не вдалося навіть гідно поховати. Численні поранені змушені просто чекати смерті через недосяжність медичної опіки. Тисячі людей викрадені та зазнають тортур і привселюдного приниження людської гідності. Сотні тисяч біженців вимушені покинути свої домівки через загрозу їхньому життю і небезпеку смерті. Якщо негайно не зупинити ці злочини, то з настанням зимових холодів кількість жертв зросте в десятки разів. Той, хто вбиває людей в Україні, завтра не завагається повернути свою зброю супроти будь-кого в своїй країні та поза її межами, атакувати будь-яку державу світу.

Перед лицем таких тяжких злочинів ми взиваємо до сумління віруючих людей різних релігій і віровизнань, звертаємося до всіх людей доброї волі, керівників держав і членів світового співтовариства: «Зупиніть кровопролиття в Україні!» Сьогодні мовчанка чи бездіяльність, небажання визнати всю драматичність ситуації, яка склалася в нашій країні, можуть зробити кожного не просто німим чи байдужим свідком, а й співучасником гріха вбивства, що кличе про справедливість до неба, як про це говорить Священне Писання: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4, 10). Як не пригадати також слів святого Івана Павла ІІ, котрий далекого 1979 року в околицях колишнього концтабору Аушвіц-Біркенау сказав: «Відповідальними за війни є не лише ті, хто викликає їх безпосередньо, а й ті, хто не робить усього, що в його силах, щоб відвернути їх». До відповідальності закликаємо особливо тих, кого Господь наділив владою приймати необхідні рішення на політичному рівні задля відновлення миру і безпеки в Європі. А всіх віруючих та людей доброї волі знову закликаємо до усильних молитов за припинення агресії і відновлення тривалого та всеохопного миру в Україні.

Переконані, що Господь є з нами в наших стражданнях і бідах, що Він почує наші спільні благання та молитви, і завдяки скоординованим зусиллям міжнародної спільноти ми зможемо припинити кровопролиття, захистити гідність людини та відновити життєдайний мир.

Блаженніший Святослав (Шевчук),
Верховний Архиєпископ УГКЦ

Високопреосвященний Владика Василь (Семенюк),
Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський

Високопреосвященний Владика Володимир (Війтишин),
Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський

Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк),
Архиєпископ і Митрополит Львівський

Високопреосвященний Владика Іван (Мартиняк),
Митрополит Перемисько-Варшавський

Високопреосвященний Владика Лаврентій (Гуцуляк),
Архиєпископ і Митрополит Вінніпезький

Преосвященний Владика Володимир (Ковбич),
Архиєпископ і Митрополит Куритибський

Високопреосвященний Владика Стефан (Сорока),
Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський

Преосвященний Владика Борис (Ґудзяк),
Єпарх Паризької єпархії святого Володимира для
українців візантійського обряду Франції

Преосвященний Владика Браєн (Байда),
Єпарх Саскатунський

Преосвященний Владика Василь (Івасюк),
Єпарх Коломийсько-Чернівецький

Преосвященний Владика Володимир (Ющак),
Єпарх Вроцлавсько-Ґданський

Преосвященний Владика Гліб (Лончина),
Єпарх єпархії Пресвятої родини з осідком у Лондоні

Преосвященний Владика Давид (Мотюк),
Єпарх Едмонтонський

Преосвященний Владика Дмитро (Григорак),
Єпарх Бучацький

Преосвященний Владика Кен (Новаківський),
Єпарх Нью-Вестмінстерський

Преосвященний Владика Мирон (Мазур),
Єпарх єпархії Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці

Преосвященний Владика Михаїл (Колтун),
Єпарх Сокальсько-Жовківський

Преосвященний Владика Павло (Хомницький),
Єпарх Стемфордський

Преосвященний Владика Петро (Стасюк),
Єпарх Мельборнський

Преосвященний Владика Річард (Семінак),
Єпарх Чиказький

Преосвященний Владика Степан (Хміляр),
Єпарх Торонтонський

Преосвященний Владика Тарас (Сеньків),
Єпарх Стрийський

Преосвященний Владика Ярослав (Приріз),
Єпарх Самбірсько-Дрогобицький

Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах),
Єпископ Курії Верховного Архиєпископа,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Преосвященний Владика Петро (Крик),
Апостольський Екзарх Німеччини та Скандинавії

Преосвященний Владика Василь (Тучапець),
Екзарх Харківський

Преосвященний Владика Йосафат (Говера),
Екзарх Луцький

Преосвященний Владика Михайло (Бубній),
Екзарх Одеський, Адміністратор Кримського екзархату

Преосвященний Владика Степан (Меньок),
Екзарх Донецький

Преосвященний Владика Даниїл (Козлинський),
Апостольський адміністратор єпархії Покрова Пресвятої
Богородиці в Аргентині

Преосвященний Владика Іван (Бура),
Апостольський адміністратор Пармської Єпархії

Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович),
Апостольський Візитатор для українців
греко-католиків в Італії та Іспанії

Преосвященний Владика Венедикт (Алексійчук),
Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії

Преосвященний Владика Йосиф (Мілян),
Єпископ-помічник Київської Архиєпархії

Преосвященний Владика Євген (Попович),
Єпископ-помічник Перемисько-Варшавської Архиєпархії

Преосвященний Владика Богдан (Манишин),
Єпископ-помічник Стрийської єпархії

Преосвященний Владика Йосафат (Мощич),
Єпископ-помічник Івано-Франківської Архиєпархії

Преосвященний Владика Григорій (Комар),
Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Преосвященний Владика Василій (Лостен),
Єпископ-емерит

Преосвященний Владика Іриней (Білик),
Єпископ-емерит

МОЖНА МАТИ П’ЯТЬ ДИПЛОМІВ З ТЕОЛОГІЇ, АЛЕ НЕ МАТИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: ПРОПОВІДЬ ПАПИ ФРАНЦИСКА 2 ВЕРЕСНЯ

osbmpt — Sat, 06 Sep 2014 16:13:20 GMT

Християнська влада народжується завдяки Святому Духові, а не людській мудрості чи диплому з теології, підкреслив Папа Франциск під час ранкової Євхаристії 2 вересня 2014 р.

Народ дивувався навчанню Христа, бо Його слова «мали владу», зауважив Понтифік, коментуючи літургійний фрагмент з Євангелія. Ісус, за словами Святішого Отця, не був звичайним проповідником, тому що його «влада» походила від «особливого помазання Святим Духом». Він був Сином Божим – помазаним і посланим «нести спасіння і свободу». «Стиль Ісуса», Його ідентичність і свобода, однак, ображали деяких, зазначив Понтифік. «І ми можемо запитати у самих себе: яка наша християнська ідентичність? Павло сьогодні каже дуже добре: «Про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість» (1 Кор 2, 13). Він проповідував не тому що закінчив Латеранський або Григоріанський університет… Ні, ні, ні! Не дякуючи людській мудрості! Але тому що Його навчив Дух: Павло проповідував завдяки помазанню Духа, висловлюючи духовні речі духовними поняттями. Людина, яка покладається на власні сили, не у змозі зрозуміти справи Божого Духа», - сказав Папа.

За словами Папи, якщо християни не розуміють справи Святого Духа і не свідчать, то не мають ідентичності. Мати мислення Христа – ось, на думку Папи, у чому полягає істинна християнська ідентичність.

«Тепер ми маємо мислення Христа і це означає – Духа Христового. Християнська ідентичність: не мати духа світу, його стилю мислення і судження. Можна володіти п’ятьма дипломами з теології, але не мати Святого Духа! Можливо, ти будеш великим теологом, але не християнином, не маючи Божого Духа. Владу і ідентичність дає Святий Дух, помазання Святим Духом», - сказав Понтифік.

Франциск нагадав, що у біблійні часи люди не любили вчителів закону, проповідників, які розповідали про теологію, але робили це не від серця, не несли свободи. Вони, на думку Папи, були не здатні допомагати народу знайти власну ідентичність, бо не були помазані Святим Духом.

«Часто ми бачимо серед наших вірних простих бабусь, які заледве закінчили тільки початкову школу, але промовляють краще теологів, тому що мають Христовий Дух», - сказав Папа і закликав просити у Бога про ці дари.

Свою проповідь Понтифік закінчив словами молитви: «Господи, дай нам таку християнську ідентичність, яку мав Ти. Обдаруй нас Твоїм способом мислення, відчуття і проголошення. Господи, дай нам помазання Святого Духа».

Джерело: Католицький медіа-центр

ВАСИЛІЯНИ???

osbmpt — Mon, 07 Jul 2014 17:17:51 GMT

Монахи-Василіани належать до східної християнської традиції, основоположником якої став святий Василій Великий, єпископ Кесарії Кападокійської, який, на думку Святішого Отця Івана Павла ІІ, був одним із найбільших монахів-душпастирів.

«Святий Василій Великий, як один із найвизначніших Отців Східної Церкви показав дорогу монашого життя усім тим, хто хотів цілковито присвятити себе Богові й Церкві. Усе його життя було послідовним здійсненням віри і практикуванням дійсної любові в дусі Євангельських Рад» - наголосив Понтифік, зазначивши, що «...наука святого Василія Великого впродовж століть принесла зрілі плоди монашого життя, передовсім на Сході».

На «Правилах» св. Василія (в редакції св. Теодора Студита) було засноване і розвивалося життя монахів Києво-Печерської традиції, а згодом і всього чернецтва Київської Церкви. Ці «Правила» запровадили в Київській Русі святі Антоній і Теодосій Печерські.

Зовнішні і внутрішні фактори зумовили занепад Київської митрополії та спонукали її ієрархів до пошуків шляхів подолання кризи і до Берестейського порозуміння з Апостольською Столицею. Київська Церква приступила до першої радикальної реформи, яку організували митрополит Руської Унійної Церкви Йосиф Велямин Рутський і святий Йосафат Кунцевич. Вислідом цієї реформи став Чин святого Василія Великого, який відіграв визначальну роль не тільки в Українській Церкві, але й в усьому українському народі і мав непересічні впливи на історію народу України від своїх (Чину) початків і аж до сьогодні. Ці сміливі слова мають під собою реальні історичні факти, що доказують не тільки католицькі історики.

На жаль, сьогодні в Україні існують міцні тенденції применшити роль Чину в історичній долі українського народу і Церкви, а то й зовсім ревізувати історію і проголосити, що шлях, яким пішов народ і Церква після Берестейського поєднання 1596 року, насправді був хибним.

Ієромонах Корнилій Яремак, ЧСВВ

НАМІРИ АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ НА ЛИПЕНЬ

osbmpt — Thu, 03 Jul 2014 12:58:10 GMT

Загальний: Щоб спорт служив укріпленню братерства й розвитку людини

В усі часи спорт вважався корисним і престижним заняттям, але в різні віки ціна й цінність того чи іншого виду спорту коливалися й ставили спортсменів в рамки, коли треба було забути про досягнення, талант, а надавати перевагу торгам – саме це мав на увазі папа Франиск під час зустрічі з футболістами:

«Від дитинства я багато разів ходив на стадіон і маю чудові спогади, – зізнається Папа Франциск. – Я ходив туди сам і разом з родиною. Це були радісні недільні моменти, проведені з рідними. Я хотів би побажати, щоб футбол, як і будь-який інший популярний вид спорту, відновив вимір свята. Сьогодні також і футбол рухається у великому вирі ділового світу з огляду на рекламу, права на трансляції тощо. Але економічний фактор не повинен переважити над спортивним».

За словами Святішого Отця, існує необхідність «поновити спортивну гідність поєдинків». Це побажання він скерував до верхівки федерації, присутньої на аудієнції, яка є відповідальною за функціонування футболу в країні. Але й промовляючи до футболістів, Папа вказав на відповідальність, яка лежить на них: «Ви перебуваєте в центрі уваги, і багато ваших прихильників – це молодь. Пам’ятайте про це. Задумайтеся над тим, що ваша поведінка викликає резонанс як у доброму, так і в злому. Тому завжди залишайтеся справжніми спортсменами».

А говорячи про спорт в загальному, Наступник святого Петра вказав на «сильну виховну цінність для зростання», яку він містить: для особистого зростання, в гармонії тіла і духа, і суспільного зростання в солідарності, чесності та взаємоповазі. «Нехай же, – побажав він, – футбол завжди буде здатним розвивати цей потенціал».

Приєднуючись до повчань і побажань Папи, звертаймо свою увагу й на інші види спорту й допомагаймо своїм дітям записуватися у ті секції, які найбільше їм підходять по стану здоров’я, характеру тощо. Не будьмо осторонь, коли діти захоплені тільки рекламою Кличка чи Роналду, намагаймося їм пояснити, що це їхній вид спорту, це їхній вибір. Можна переймати у них добрі риси, мати їх за приклад, але формування, становлення своєї особистості потрібно будувати на власному потенціалі. Тоді буде гармонія, задоволення від життя і братні людські стосунки.

Місійний: Щоб Святий Дух підтримував справу мирян, котрі проголошують Євангеліє в бідних країнах

Бог благословить тих, хто приходить на допомогу бідним, і відкидає тих, хто від них відвертається: «Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся» (Мт. 5:42). «Даром прийняли, даром давайте» (Мт. 10:8). За ставленням до бідних Ісус Христос упізнає своїх вибраних.^.Коли «вбогим проповідується Добра Новина» (Мт. 11:5), то це є знаком присутності Христа.

Любов Церкви до вбогих (…) становить частину її постійної традиції. Вона натхнена Євангелією блаженств убогістю Ісуса Його увагою до бідних. Любов до убогих є навіть однією з причин обов’язку працювати, щоб «мати змогу дати тому, хто потребує» (Еф. 4:28). Вона поширюється не лише на матеріальну бідність, а й на численні форми культурної та релігійної вбогості.

Любов до убогих несумісна з непомірною любов’ю багатств або з їх егоїстичним використанням: «Нумо тепер, багаті! Плачте, ридайте над злиднями, що вас спіткають. Багатство ваше зігнило, одежу вашу міль поїла. Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде проти вас свідчити й поїсть, наче вогонь, ваше тіло. Ви назбирали собі скарбів за останні дні. Ось затримана вами платня робітникам, що жали ваші ниви, кричить, і голосіння женців дійшло до Господа Сил. Ви на землі розкошували та жили у розпусті, наситилися досхочу за дня заколення. Ви засудили праведного й убили: Він вам не противиться» (Як. 5:1-6).

Коли ми даємо вбогим щось необхідне, то зовсім не виявляємо їм власних щедрот, лише віддаємо їм їхнє. Ми скоріше сплачуємо борг справедливості, ніж виконуємо акт милосердя.

Подібно все відбувається й на духовному рівні. Коли дітям чи дорослим проголошуємо Добру Новину про Хліб Життя, а вони думають про хліб, який їли три дні тому, то розуміємо, як невирішені соціальні проблеми у бідних країнах не дозволяють дітям Божим наблизитися й пізнати Творця. В молитві й покорі просімо Святого Духа щоб надихав мирян, котрі жертвенно служать у бідних країнах, і щоб давав стимул жити духовно і фізично людям, які є голодні.

Місцевий: Щоб в Україні зростали, укріплювалися та розвивалися християнські спільноти, зокрема парафіяльні

Кожна християнська спільнота має порівнювати власне життя із життям первісної громади вірних, перевіряючи свою здатність до життя у згоді, своє свідчення про воскреслого Ісуса Христа та своє служіння убогим. На цьому наголошує Папа Франциск. Він підкреслює, що первісна Церква, яка складалась із перших учнів Спасителя, є образом для сучасної Церкви.

Та перша групка учнів Месії, як розповідає нам Святе Письмо, мала одне серце та одну душу; у ній панував мир. А це означає, що у тій спільноті не було місця на плітки, на заздрість, на наклепи та очорнення. Первісна спільнота Христових учнів відзначалася любов’ю, яка наповнювала усе. Тому, щоб оцінити якусь християнську спільноту, слід подивитись на поведінку її членів: чи вони лагідні й покірні, чи у тій спільноті існують суперечки за владу, чи між тими християнами є заздрість, чи є місце на пусті балачки?! Папа наголосив, що диявол завжди намагається розділити учнів Ісуса, внести у християнську спільноту поділ.

Папа заохочує кожну християнську спільноту запитати себе про свідчення про Христове воскресіння: чи наша парафія, наша єпархія, наша християнська спільнота насправді вірить у воскресіння Спасителя і чи своїм життям, поведінкою її членів свідчить про воскреслого Ісуса Христа?!

Покровитель на липень: Преподобний ДАВИД СОЛУНСЬКИЙ

День в календарі: 9 липня

Святий Давид Солунський походив із Месопотамії, був ченцем. Він поселився неподалік Солуня, де на самоті у молитві й пості прожив 70 літ.

Коли ченці запитали настоятеля Палладія, що спонукало його вступити до монастиря, він дав їм таку відповідь:

“В околиці македонського міста Солуня, звідки я походжу, проживав у своїй келії старий чернець Давид.

Прийшов він з Месопотамії і оселився недалеко від Солуня, де на самоті, в молитві й пості, прожив близько сімдесяти літ.

Ще з часу своєї молодості він визначався духом стриманості й побожності. Людей, що відвідували його, він підбадьорював і спонукував до чесного життя.

Вночі вояки, пильнуючи місто від нападів варварів, довгий час бачили, як з Давидової келії вибухав крізь вікно чудесний вогонь. Згодом багато людей часто не спали вночі, щоб бачити цей вогонь, який показувався аж до самої смерті побожного старця.

І я, що часто бачив це чудо, говорив собі: “Якщо Бог у цьому житті подає таку велику славу своїм слугам, то яку велику приготував їм у майбутньому, коли їхні лиця яснітимуть, як сонце… Така, дітоньки, була причина, що я прийняв чернечу одежу”.

Спочив у Господі святий Давид у 540 році.