"О, безодне доброти і любові Бога до людини! Але ми, не зважаючи на цю безмежну любов, відхиляємось від Його служби. Чому Бог є між людьми? Запитують люди, замість прославляти його доброту. Людино, що зробити з тобою? Коли Бог знаходиться на висотах, ти Його не шукаєш; коли сходить до тебе і говорить з тобою у тілі, ти Його не сприймаєш, але шукаєш за причиною, чому ти стала з Ним спорідненою. Знай, що з тієї причини Бог прийшов у тілі, бо було необхідно, щоб те тіло, яке було предметом прокляття, було освячене; щоб оте слабке тіло було зміцнене, щоб оте тіло, чуже Богові, стало з Ним споріднене, щоб оте тіло, яке було вигнане з раю, могло стати піднестись до неба. А яке це місце, де виготовлявся план спасіння? – Це було Тіло Пресвятої Діви Марії (з проповіді Святого Василія Великого про народження Христа, 2-3).

Відповідно до нашої богословської та аскетичної традиції, євангелізація, як передавання віри, не може бути звужена лише до рамок церковної пропаганди, індоктринації, чи лише інтелектуального пізнання правд віри та виключно практичного виміру людського зусилля. Коли ми розуміємо, що віра – це цілковите прилучення (adesione) людини до життя Пресвятої Трійці, а першим наслідком такого прийняття Євангелія у вірі є нове сотворення людини (пор. Гал. 6, 15), то завдання Церкви передавати віру означає народити нову людину у Христі та виплекати, зростити до зрілості у Христі, нового Божого сина чи доньку. Про це пише св. євангелист Іван: «А всім, що Його прийняли, їм владу дано дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливості тіла, ані з пожадливості мужа, але народились від Бога» (Iван 1, 12-14). Таким чином, традиційний спосіб євангелізації має для нас два моменти: сакраментально-керигматичний та літургійно-катехитичний чи містагогійий.