Добігають останні хвилі понтифікату Святішого Отця Папи Бенедикта ХVІ. Понтифікату, який випав на час генерального наступу диктатури релятивізму на самі основи західної цивілізації. Понтифікату, який став часом внутрішньої консолідації Вселенської Спільноти Католицької Церкви. Понтифікату, який ще раз потвердив, що саме Католицька Церква є основною перешкодою для сил, які змагають до дегуманізації суспільства і деконструкції самої людини. З Петрової катедри відходить Папа, який не боявся гострої, в’їдливої критики, а відкрито піднімав свій голос на захист Вічної Істини та на захист людини. Папа, який не боявся вирішувати найболючіші проблеми Церкви, обстоювати інтереси ввіреного йому стада Христового навіть ціною найбрутальніших нападів на себе особисто.

«Коли йдеться про християнську віру, то маємо на увазі передусім віру в Триєдиного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа, – якою людина відповідає на Його бажання пригорнути її, даруючи Життя. Таким чином, ми довіряємо Богу як люблячому Отцеві, який кличе нас до себе, запрошуючи стати причасниками спільноти Божої любові, обдаровуючи своєю силою з висоти – благодаттю, та посилаючи справжнє пізнання невидимих речей. Вірити – означає вповні відкритися до Божого дару любові, зверненого до Його творіння», - наголошує у Пастирському посланні до духовенства, монашества та мирян з нагоди Року віри Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ