Блаженніший, спостерігаючи за реакцією світу на досить тяжкі події в Україні, складається таке враження, що поляки більше за всіх турбуються за Україну. Що їх спонукає до такої братерської любові?

Я би сказав, що у Польщі є три категорії людей. Перша, яка справді співчуває нам за те що ми пережили. Друга – що не переживає; ми для них не маємо жодного значення. «Робіть собі що хочете аби полякам було добре». І є третя – мудра категорія, яка каже: «Ми поляки, без України не дамо ради втриматися". Ми є два слов'янські народи і мусимо підтримувати один одного, бо маємо таких прикрих сусідів. Свого часу на Польщу напала Німеччина на нас нападає Росія. Як ми є разом, то ми є сильніші. Разом ми краще можемо зберігати суспільні вартості. Як приклад хочу подати візит папи Івана Павла ІІ в Україну. Він говорив як слов'янин, він говорив тими категоріями, які нам – українцям, промовляють до серця: любов до землі, любов до батьківщини, морально здорова родина. Можливо, що хтось з Західної, Південної, Північної Європи інакше би говорив. Це не значить що не говорив би правди. Але не говорив би такими поняттями, якими Іван Павло ІІ говорив до нас. І тому українці так тепло його сприймали. Бо люди відчули, що хтось говорить мовою (і справа не в тому, що він говорив українською) але мовою, поняттями які нам близькі, зрозумілі та бажані. Чому Папа розумів нас? Бо він сам пережив комунізм. Знав як то є практично.

- Чого ми можемо у поляків навчитися?

Ми мусимо у всіх народів вчитися. Щодо Польщі, то по-перше поляки насправді люблять свою країну. Дехто з них навіть занадто. По-друге - Польща має один важливий момент – вона має єдину релігію. По-третє - на території Польщі є один народ - поляки. А у нас, в Україні, мешкають різні люди – ніби на пів українці, на пів не українці. Ми мусимо ту політичну нашу ідентичність дуже скріпити. Щоби кожний почував що він українець Навіть та справа мов: російської чи української – то цілковито другорядне. Але, на жаль, в Україні є люди яким хочуть, щоби нас українців - поділити. Щоби Східна і Західна Україна – були нібито дві інші України. Але ж ні, це є одна Україна. Є певні регіональні різниці, але вони всюди в світі є. Потрібно пам'ятати, що Польща не потерпіла в тій мірі що ми . Тому моральному зіпсуттю, бо вони були тільки сателітами а не частиною Радянського Союзу. А все ж таки вона теж мусіла дуже боротися. І як я чую від відповідальних поляків - вони справді дуже працювали над тим моральним аспектом. При тому, що у відбудові суспільства велику роль відігравала і Церква і свідомі особистості. Вони сильно працювали, над тим, аби позбутися у суспільному житті тих поганих звичок, тих поганих елементів. Тому українцям теж можна це зробити. Але в Польщі було трошки легше. Бо все ж таки у них навіть комуніст, він залишався поляком. Він мав таку національну гордість приналежності. В Україні ж, в часи Радянського Союзу слово націоналіст – то було вже прокляттям. Якщо когось називали націоналістом то така людина була практично приречена на знищення. Тому у нас, у порівнянні з Польщею все набагато складніше. Але нема іншого виходу. Треба працювати.

- На Вашу думку, у чому криється причина такої складної ситуації на Сході.? Чому люди цього регіону по-іншому сприймають Майдан, та мають іншу точку зору щодо майбутнього України. Існує думка що вони не можуть себе ідентифікувати ні з українцями, ні з росіянами.

- Це зараз дуже актуальна проблема. Це не так, що українцями є ті, що почувають себе українцями. Цілий той східний пояс є страшно потерпілий . Там мільйони українців гинули від голодомору. Після ж голодомору в цей регіон навезли дуже багато не українців. Тобто там мешкає багато людей, котрі не є закорінені на цій землі. Там треба було дуже серйозно попрацювати. Бо держава, власне, не дбала про народ. Ті шахтарі також бідаки терплять, але там про них ніхто не дбав ні про духовні ні про культурні цінності. Хоч не потрібно забувати й про справжніх патріотів України з Донбасу. Наприклад Василь Стус. Але на загалом постає питання - чому там так мало українських шкіл? Це робилося державою свідомо, щоби Україна не стала сильною державою. Нас намагалися відсторонити від українську культури. В Україні існує дуже поважна проблема освіти. І все робилося цілком послідовно. Наприклад Міністерство освіти за останні кілька років заперечувало українські історичні події. Писали підручники в яких певні речі не згадувалися. Та власне ті ігноровані речі є дуже важливими для національної ідентичності.

Розмовляла Ірина Островська