У неділю 25 травня Папа Франциск та Вселенський Константинопільський Патріарх Варфоломій, зустрічаючись у Єрусалимі, підписали Спільну декларацію такого змісту:

1. Як і наші шановані попередники Папа Павло VI і Вселенський Патріарх Афінагор зустрічалися тут у Єрусалимі п’ятдесят років тому, також і ми, Папа Франциск та Варфоломій, Вселенський Патріарх, вирішили зустрітися на Святій Землі, «де наш спільний Відкупитель Господь Ісус жив, навчав, помер, воскрес і вознісся на небо, звідки послав Святого Духа на Церкву, яка народжувалася» (Спільне комюніке Папи Павло VI і Патріарха Афінагора, оприлюднене після зустрічі 6 січня 1946 р.). Ця наша зустріч, чергове побачення єпископів Церков Рима і Константинополя, заснованих двома братами-апостолами Петром та Андрієм, є для нас джерелом великої духовної радості й дає нам нагоду призадуматися над глибиною та природою наявних між нами зв’язків, що є плодом шляху, сповненого благодаті, під час якого Господь провадить нас, починаючи від того благословенного дня п’ятдесятирічної давності.

2. Наша сьогоднішня братня зустріч є новим, необхідним кроком на шляху до єдності, до якої нас може привести лише Святий Дух: до сопричастя у законних відмінностях. Із живою вдячністю згадуємо кроки, які Господь уже дозволив нам здійснити. Обійми, якими тут, у Єрусалимі, обмінялися Папа Павло VI і Вселенський Патріарх Афінагор після багатьох століть мовчанки, приготували шлях до жесту надзвичайної ваги — усунення з пам’яті та з Церкви рішень про взаємні анафеми 1054 року. Продовженням цього стали візити в осідках Рима та Константинополя, часті листовні контакти, і, згодом, рішення святої пам’яті Папи Йоана Павла ІІ та Патріарха Дімітроса розпочати богословський діалог істини між католиками і православними. Протягом цих років Бог, джерело всього миру та любові, навчив нас сприймати одні одних як членів тієї самої християнської родини, відданої одному Господеві і Спасителеві Ісусові Христу, і любити одні одних. Таким чином, ми можемо сповідувати нашу віру в те саме Христове Євангеліє, як воно було отримане від апостолів, виражене та передане нам Вселенськими Соборами та Отцями Церкви. Повністю усвідомлюючи те, що ми ще не досягли мети повного сопричастя, сьогодні ще раз підтверджуємо наше зобов’язання і далі разом прямувати до єдності, про яку Господь Ісус молив Отця: «Щоб усі були одно» (Йн 17,21).

3. Добре усвідомлюючи, що ця єдність виражається у любові до Бога і до ближнього, прагнемо того дня, коли нарешті разом візьмемо участь у Євхаристійній учті. На нас, як на християнах, спочиває обов’язок приготуватися до отримання цього дару Євхаристійного сопричастя, відповідно до повчань святого Іринея Ліонського, через визнавання однієї віри, постійну молитву, внутрішнє навернення, оновлення життя та братерський діалог (Adversus haereses, IV,18,5. PG 7, 1028). Досягнувши тієї мети, до якої ми спрямовуємо наші сподівання, ми виявимо перед світом Божу любов і, таким чином, будемо визнані за справжніх учнів Ісуса Христа (пор. Йн 13,35).

4. Для осягнення цієї мети фундаментальний внесок у шукання повного сопричастя між католиками та православними вносить богословський діалог, який провадить Міжнародна змішана комісія. Під час періоду Пап Йоана Павла ІІ та Бенедикта XVI і Патріарха Димітріоса, поступ, здійснений нашими богословськими зустрічами, був вагомий. Сьогодні бажаємо висловити нашу високу оцінку здобутим результатам, як також зусиллям, які тепер здійснюються. Не йдеться про виключно теоретичну дію, але про практикування в істині та любові, яке вимагає дедалі глибшого пізнавання взаємних традицій, щоб їх зрозуміти і від них учитися. Тому ще раз стверджуємо, що богословський діалог не займається пошуком мінімального спільного богословського знаменника для досягнення компромісу, але радше ґрунтується на поглибленні цілісної істини, яку Христос дарував своїй Церкви, і яку ми, спонукувані Святим Духом, не перестаємо старатись якомога краще пізнавати. Отож спільно стверджуємо, що наша вірність Господеві вимагає братньої зустрічі та справжнього діалогу. Цей спільний пошук не віддаляє від істини, а швидше, через обмін дарами, під проводом Святого Духа приведе нас до повноти істини (пор. Йн 16,13).

5. Хоч ми ще перебуваємо на шляху до повного сопричастя, вже відтепер ми маємо обов’язок давати спільне свідчення Божої любові до всіх, співпрацюючи на служінні людству, особливо в тому, що стосується захисту гідності людської особи на кожному етапі її життя й святості сім’ї, що ґрунтується на подружжі, поширення миру та спільного добра, відповіді на злидні, які не перестають бичувати наш світ. Визнаємо, що слід постійно боротися з голодом, бідністю, неписьменністю, несправедливим розподілом благ. Наш обов’язок — докладати зусиль до того, щоби спільно будувати справедливе й гуманне суспільство, в якому ніхто не почуватиметься виключеним чи відкиненим.

6. Ми глибоко переконані, що майбутнє людського роду залежить також від того, як ми, в мудрий та сповнений любові спосіб, справедливо і чесно зуміємо захистити дар творіння, ввірений нам Богом. Тому з жалем визнаємо несправедливу експлуатацію нашої планети, що є гріхом перед Божими очима. Ще раз підтверджуємо нашу відповідальність та обов’язок зростати у почуттях покори й поміркованості, щоб усі відчули необхідність шанувати створіння та дбайливо його охороняти. Разом стверджуємо спільне зобов’язання пробуджувати сумління стосовно охорони сотвореного світу, звертаємося із закликом до всіх людей доброї волі шукати таких способів життя, щоб було якомога менше марнотратства та якомога більше поміркованості, виявляючи якнайменше захланності і якнайбільше великодушності для того, щоб захистити світ Бога та добро Його люду.

7. Крім того, існує невідкладна потреба ефективної та зобов’язувальної співпраці між християнами заради повсюдного забезпечення права прилюдно виражати свою віру та зустрічати справедливе ставлення, сприяючи внескові, який християнство не перестає давати у сучасні суспільство й культуру. У зв’язку з цим закликаємо всіх християн підтримувати справжній діалог із юдаїзмом, ісламом та іншими релігійними традиціями. Байдужість і взаємне незнання можуть призвести лише до недовіри, і, на жаль, навіть до конфлікту.

8. Із цього Святого Міста Єрусалима прагнемо висловити нашу глибоку стурбованість становищем християн на Близькому Сході та їхнім правом залишатися повноправними громадянами своєї батьківщини. Звертаємо сповнену довіри молитву до Всемогутнього і Милосердного Бога за мир у Святій Землі та на всьому Близькому Сході. Особливо молимось за Церкви Єгипту, Сирії та Іраку, які зазнали великих страждань через недавні події. Заохочуємо всі сторони, незалежно від їхніх релігійних переконань, до дальшої праці над примиренням та справедливим визнанням прав народів. Ми глибоко переконані в тому, що не зброя, а діалог, прощення та примирення становлять єдині засоби, якими можна досягти мир.

9. В історичному контексті, позначеному насильством, байдужістю та егоїзмом, дуже багато людей відчувають сьогодні втрату орієнтації. Саме спільним свідченням доброї новини Євангелія ми можемо допомогти людині нашого часу віднайти шлях, який приведе її до істини, справедливості та миру. В єдності намірів та пам’ятаючи приклад, поданий п’ятдесят років тому в Єрусалимі Папою Павлом VI і Патріархом Афінагором, звертаємось із закликом до християн, до віруючих кожної релігійної традиції та до всіх людей доброї волі визнати невідкладність теперішнього моменту, що кличе нас шукати примирення і єдності людського роду, в повній пошані до законних відмінностей, заради блага всього людства та майбутніх поколінь.

10. Проводячи це наше спільне паломництво до місця, де наш єдиний і той самий Господь Ісус Христос був розп’ятий, похований і воскрес, смиренно ввіряємо заступництву Пресвятої Діви Марії майбутні кроки нашого шляху до повної єдності та ввіряємо ввесь людський рід безмежній Божій любові.

«Нехай Господь світить обличчям своїм до тебе та милує тебе! Нехай Господь оберне обличчя своє до тебе і дасть тобі мир!» (Чис 6,25-26).

Єрусалим, 25 травня 2014

Франциск
Варфоломій
Радіо Ватикану