«Наш Спаситель на Тайній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано, встановив Євхаристійну Жертву Свого Тіла і Крові, щоб увічнити жертву Хреста впродовж віків, аж до Свого приходу, і щоб довірити Церкві, Своїй улюбленій Нареченій, спомин про Свою смерть і Воскресіння: таїнство благочестя, знак єдності, звʼязок любові, Пасхальна трапеза, у якій Христа приймають як поживу, душа сповнюється благодаттю і нам дається завдаток майбутньої слави».

(IІ Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsаnсtum Соnсіlium», 47.)

Євхаристія – джерело і вершина церковного життя

Пресвята Євхаристія – це джерело і вершина всього християнського життя. Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, повʼязані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі Самого Христа – увесь духовний скарб Церкви.

Через відправлювання Євхаристії ми вже тепер єднаємося з небесною Літургією й випереджаємо вічне життя, коли Бог буде всім у всьому (Пор. 1 Кор. 15,28.).

Коротко кажучи, Пресвята Євхаристія є стислим змістом і підсумком нашої віри: «Наш спосіб мислення узгоджується з Євхаристією, а Євхаристія, своєю чергою, підтверджує наш спосіб мислення» (Св. Іриней, Проти єресей, 4, 18, 5.).

Різні назви Пресвятої Євхаристії

– Євхаристія, бо воно є подякою Богові. Грецькі слова εύχαριστεĩν (Лк. 22, 19; 1 Кор. 1 1,24) та εύλογεĩν (Мт. 26,26; Мк. 14,22) перегукуються з юдейськими благословеннями, які прославляють – особливо під час трапези – Божі діла: творення, відкуплення та освячення.

– Вечеря Господня (Пор. 1 Кор. 11, 20.), бо йдеться про Тайну Вечерю Господа зі Своїми учнями напередодні Своїх страстей і про випередження шлюбного бенкету Агнця (Пор. Од. 19,9.) у Небесному Єрусалимі.

– Ламання хліба, бо цей обряд, типовий для юдейської трапези, був використаний Ісусом, коли Він, як Господар столу (Пор. Мт. 14,19; 15, 36; Мр. 8, 6. 19.), благословляв і pоздавав хліб – особливо під час Тайної Вечері (Пор. Мт. 26, 26; 1 Кор. 11, 24.). По цьому ламанні хліба Його знають учні після Його Воскресіння (Пор. Лк. 24, 13-35.). Цим виразом перші християни називатимуть свої євхаристійні зібрання (Пор. Дi. 2, 42. 46; 20, 7. 11.). Цим вони виражають, що всі, що споживають один ламаний хліб – Христа, входять у спільність з Ним і творять з Ним віднині одне Тіло (Пор. 1 Кор. 10, 16-17.).

– Євхаристійне зібрання (гр. σύναξις), бо Євхаристія здійснюється на зібранні вірних, яке є видимим вираженням Церкви (Пор. 1 Кор. 11, .17-34.).

– Спомин Страстей і Воскресіння Христа.

– Свята жертва, бо вона уприсутнює єдину жертву Христа Спасителя і приєднує до неї приношення Церкви; або ще Свята жертва Служби Божої, «Жертва хвали» (Євр. 13, 15; Пор. Пс. 116, 13. 17.), духовна Жертва (Пор. 1 Пт. 2, 5.), Жертва чиста (Пор. Мал. 1, 11.) і свята, бо завершує і перевищує всі жертви Старого Союзу.

– Свята і Божественна Літургія, бо вся літургія Церкви знаходить свій осередок і найстисліший вираз у відправі цього таїнства; у цьому самому значенні її називають також відправою святих таїнств. Називають її також і Найсвятішим Таїнством, бо воно є Таїнством таїнств. Цією назвою позначають також Святі Дари, які зберігаються у кивоті.

– Причастя, бо цим таїнством єднаємося з Христом, Який робить нас учасниками Свого Тіла і Своєї Крові для утворення єдиного Тіла (Пор. 1 Кор. 10, 16-17.); Євхаристію називають ще «святеє» (гр. τà άγια; лат. sancta) (Апостольські постанови, 8, 13, 12; Дидахе, Вчення 12 апостолів, 9, 5; 10, 6.) – це перше значення «сопричастя святих», про яке говорить Апостольський Символ віри – хліб ангелів, небесний хліб, ліки безсмертя (Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20, 2.).

Розвиток установлення Пресвятої Євхаристії

Знаки хліба і вина

У центрі відправи Євхаристії є хліб і вино, які завдяки Христовим словам і прикликуванню Святого Духа стають Тілом і Кровʼю Христа. Церква, вірна наказові Христа, продовжує чинити, на Його спомин, аж до дня Його славного приходу те, що Він вчинив напередодні Своїх страстей: «Він узяв хліб...», «Він узяв чашу з вином...».

Ставши таїнственно Тілом і Кровʼю Христа, знаки хліба і вина продовжують також означати доброту творіння. Так, при Принесенні Дарів ми дякуємо Творцеві за хліб і вино (Пор. Пс.104, 13-15), плоди «праці людини», але насамперед за «плоди землі» і «виноградної лози», дари Творця. У жесті Мелхіседека, царя і священика, який «виніс хліб і вино» (Бут. 14,18), Церква вбачає прообраз своєї власної жертви.

У Старому Союзі хліб і вино приносяться як жертва поміж первопдодами землі на знак вдячності Творцеві. Та вони набирають нового значення в контексті Виходу: опрісноки, що їх Ізраїль їсть кожного року на Пасху, нагадують поспіх визвольного виходу з Єгипта; згадка про манну небесну в пустелі завжди пригадуватиме Ізраїлеві, що він живе хлібом Слова Божого (Пор. Втор. 8,3). Нарешті, наш щоденний хліб є плодом Обіцяної Землі, запорукою вірності Бога Своїм обітницям. «Чаша благословення» (1 Кор. 10,16) наприкінці юдейської Пасхальної вечері додає до святкової радості вина есхатологічний вимір – очікування месіанського відновлення Єрусалима. Ісус установив Свою Євхаристію, надаючи нового й остаточного значення благословенню хліба і чаші.

Чуда помноження хлібів, коли Господь мовить благословення, ламає і через Своїх учнів роздає хліб, щоб нагодувати натовп, провіщають багатство цього єдиного Хліба – євхаристійного (Пор. Мт. 14, 13-21; 15, 32-39.). Знак перетворення води у вино в Кані Галилейській (Пор. Ів. 2, 11.) вже заповідає Годину прославлення Ісуса. Цей знак заповідає завершення весільного бенкету в Царстві Отця, де вірні питимуть нове вино (Пор. Мр. 14, 25.), що стало Кровʼю Христа.

Перше заповідання Євхаристії розділило учнів, як і заповідання Його страстей стало для них причиною обурення: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Ів. 6,60). Євхаристія і Хрест є каменем спотикання. Це та сама містерія, і вона не перестає бути приводом поділу. «Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів. 6, 67) – це запитання Господа лунає через віки, у ньому міститься запрошення Його любові – щоб ми відкрили, що Він один має «слова життя вічного» (Ів. 6, 68) і що прийняти у вірі дар Його Євхаристії – це прийняти Його Самого.

Установлення Євхаристії

Полюбивши Своїх, Господь полюбив їх до кінця. Знаючи, що прийшла година покинути цей світ і повернутися до Свого Отця, під час вечері Він обмив учням ноги і дав їм заповідь любові (Пор. Ів. 13, 1-17.). Щоб залишити їм запоруку цієї любові, щоб ніколи від Своїх не віддалитися і зробити їх учасниками Своєї Пасхи, Він установив Євхаристію як спомин Своєї Смерті і Свого Воскресіння і наказав Своїм апостолам чинити її аж до Свого повернення, настановивши їх тоді священиками Нового Завіту.

Три синоптичні Євангелія і св. Павло передали нам розповідь про встановлення Євхаристії; зі свого боку, св. Іван наводить слова Ісуса, сказані в синагозі в Капернаумі, слова, які приготували встановлення Євхаристії: Христос називає Себе хлібом життя, який зійшов з неба (Пор. Iв. 6.).

Ісус вибрав час Пасхи, щоб сповнити те, що Він заповів у Капернаумі: дати Своїм учням Своє Тіло і Свою Кров:

«Настав День Опрісноків, коли треба було жертвувати Пасху. Ісус послав Петра та Йоана: «Ідіть, – сказав, – та приготуйте нам Пасху, щоб ми її спожили». (...) Пішли вони (...) І приготували Пасху. І як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з ним. І Він до них промовив: «Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами, перш ніж мені страждати, бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві». (...) І, взявши хліб, віддав хвалу, переломив, дав їм і мовив: «Це Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин». Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22,7- 20; Пор. Мт. 26, 17-19; Мр. 14, 12-25; 1 Кор. 11, 23-26.).

Святкуючи Тайну Вечерю зі Своїми апостолами під час Пасхальної трапези, Ісус надав юдейській Пасці її остаточного значення. Справді, перехід Ісуса до Свого Отця через Смерть і Воскресіння, нова Пасха, випереджується у Тайній Вечері і святкується у Євхаристії, яка завершує юдейську Пасху і випереджує останню Пасху Церкви у славі Царства.

«Чиніть це на Мій спомин»

Заповідь Ісуса повторювати Його жести і слова «аж доки Він не прийде», вимагає не лише згадувати про Ісуса і про те, що Він учинив. Вона передбачає літургійне святкування апостолами та їх наступниками спомину про Христа, Його життя, Смерть, Воскресіння і Його заступництва перед Отцем.

Від початку Церква була вірною цій заповіді Господа. Про Церкву в Єрусалимі сказано:

«Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. (...) Щодня вони однодушне перебували у храмі, ламали по домах хліб і поживу приймали з радістю і в простоті серця» (Ді. 2,42. 46).

Переважно «першого дня тижня», тобто в неділю, день Воскресіння Христового, християни збиралися, «щоб хліб ламати» (Ді. 27), Від тих часів і до наших днів відправа Євхаристії не переривається, тому сьогодні ми зустрічаємо її скрізь у Церквах із тотожною основною структурою. Вона залишається центром життя Церкви.

Так Божий народ у своєму паломництві, від одної євхаристійної відправи до іншої, звіщаючи Пасхальну містерію Ісуса «аж доки Він не прийде» (1 Кор. 11,26), наближається «вузькою дорогою Хреста» до небесного бенкету, коли всі вибрані сядуть до трапези Царства.

Літургійна відправа Євхаристії

Служба Божа упродовж віків

Маємо свідчення з ІІ-го століття св. Юстина Мученика про головні риси Євхаристійної відправи. Вони залишились такими ж до наших часів для всіх великих літургійних родин. Ось що він пише близько 155 року, щоб пояснити поганському імператорові Антоніну Пієві (138-161рр.), що роблять християни:

«У день, названий днем Сонця, відбуваються збори в одному місці всіх тих, хто живе в місті чи в селі.

Читаються спогади апостолів і писання пророків, наскільки дозволяє час.

Коли читач закінчує, той, хто головує на зібранні, промовляє слово, щоб спонукати і закликати до наслідування тих гарних речей.

Згодом ми всі разом встаємо і молимося» «за нас самих [...] і за всіх інших, де б вони не були, [...] щоб отримати благодать виконувати в житті добрі діла і зберігати заповіді, щоб таким чином осягнути вічне спасіння.

По закінченні молитви ми вітаємо один одного поцілунком.

Згодом тому, хто головує над братами, приносять хліб і чашу з вином, змішаним з водою.

Він їх приймає і воздає хвалу Отцеві всесвіту через імʼя Сина і Духа Святого і складає обширну подяку (гр. εύχαριστíαν) за дари, що їх нам Бог зволив уділити.

Коли голова зібрання закінчує молитви і подяку, усі присутні люди радісно виголошують: Амінь!

(...) Коли той, хто головує, закінчив подяки, а народ радісно відповів, ті, кого в нас називають дияконами, роздають кожному з присутніх «євхаристизовані» хліб і вино з водою (εύχαριστíαν: перетворені Євхаристійною молитвою), а також несуть тим, хто відсутній».

(Св. Юстин, Апології, 1, 65.)

Літургія Євхаристії відбувається за основною структурою, яка збереглася впродовж віків аж до наших днів. У ній виділяється два важливі моменти, які утворюють органічну цілість:

– збори, Літургія Слова, з читанням, проповіддю і загальною молитвою;

– Євхаристійна Літургія з принесенням хліба і вина, освячувальною молитвою подяки і Причастям.

Літургія Слова та Євхаристійна Літургія становлять разом «один акт богопочитання»; трапеза, приготовлена для нас на Євхаристію, є водночас трапезою Слова Божого і трапезою Тіла Христового.

Так само відбувалася Пасхальна вечеря Воскреслого Ісуса з Його учнями. Дорогою Він пояснював їм Св. Письмо, а згодом, сівши з ними до столу, «взявши хліб, воздав благословення, розламав і дав їм» (Лк. 24, 13-35.).

Порядок відправи

Усі збираються. Християни приходять на це саме місце на євхаристійне зібрання. Очолює його Христос, Який є головною діючою особою в Євхаристії. Він – Первосвященик Нового Союзу. Він невидимо головує на кожній Євхаристійній відправі. Єпископ або пресвітер, який представляє Його (діючи в особі Христа-Голови), головує на зборах, виголошує слово після читань, приймає принесені дари, проказує Євхаристійну молитву. Усі беруть активну участь у відправі, кожен по-своєму: читці; ті, що приносять дари; ті, що роздають Причастя, і весь народ, який, виголошуючи «Амінь!», засвідчує свою участь.

Літургія Слова містить «спомини апостолів», тобто їхні Послання та Євангелія; після проповіді, яка закликає прийняти почуте Слово, яке є справжнім Словом Божим (Пор. 1 Сол. 2, 13.), і втілити його в життя, йде молитва заступництва за всіх людей, відповідно до слів апостола: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі» (1 Тим. 2,1-2).

Принесення дарів: тоді приносять до жертовника хліб і вино, які священик принесе, в імені Христа, у Євхаристійній жертві, у якій вони стануть Його Тілом і Кровʼю. Це той самий жест Христа на Тайній Вечері, «коли Він прийняв хліб і чашу». «Цю чисту жертву приносить Творцеві сама тільки Церква, приносячи Йому з подякою те, що походить від Його творіння» (Св. Іриней, Протії єресей, 4, 18, 4; пор. Мал. 1, 11.). Принесення дарів на жертовнику повторює жест Мелхіседека і вкладає дари Творця в руки Христа, Який у Своїй жертві вдосконалює всі людські намагання приносити жертви.

Збирання пожертв: Від початку разом із хлібом і вином для Євхаристії християни приносять свої дари для роздавання потребуючим. Звичай збирання пожертв (Пор. 1 Кор. 16, 1.), який є завжди актуальний, натхнений прикладом Христа, Який став бідним, щоб нас зробити багатими (Пор. 2 Кор. 8, 9.):

«Багаті і всі, які мають бажання, дають хто скільки хоче; зібране передається голові, а він допомагає сиротам і вдовам, тим, кого хвороба чи інша причина позбавили засобів до життя, увʼязненим, мандруючим – одне слово, він допомагає всім потребуючим» (Св. Юстин, Апології, 1, 67.).

Анафора: через Євхаристійну молитву, молитву подяки й освячення, ми приходимо до центру і вершини відправи:

У Префації (Вступі) Церква складає подяку Отцеві через Христа у Святому Дусі за всі Його діла: за створення, відкуплення й освячення. Уся спільнота приєднується до тієї невпинної хвали, яку небесна Церква, ангели і всі святі, співають Трисвятому Богові.

В Епіклезі вона просить Отця зіслати Свого Святого Духа на хліб і вино, щоб Його силою вони стали Тілом і Кровʼю Ісуса Христа, а ті, що беруть участь у Євхаристії, були одним тілом та одним духом (у деяких літургійних традиціях Епіклеза йде після анамнезу).

У розповіді про встановлення Євхаристії сила слів і дії Христа та сила Святого Духа чинять так, що під видами хліба і вина стають сакраментально присутніми Його Тіло і Кров, Його Жертва на Хресті, принесена раз і назавжди.

В Анамнезі, яка настає після цього, Церква згадує Страсті, Воскресіння і повернення у Славі Ісуса Христа; вона приносить Отцеві жертву Його Сина, Який примирив нас із Ним.

У своїх проханнях Церква підкреслює, що Євхаристія відправляється в сопричасті з цілою Церквою на небі і на землі, з живими і померлими, а також у сопричасті з Пастирями Церкви, з Папою, з єпархіальним Єпископом, з Його пресвітерами і дияконами, з усіма Єпископами цілого світу і їхніми Церквами.

У Причасті, якому передує Господня Молитва і ламання Хліба, вірні отримують «Хліб, що з неба зійшов» і «Чашу спасіння», Тіло і Кров Христа, що віддав Себе «за життя світу» (Iв. 6, 51):

Позаяк цей хліб і це вино, згідно з давнім висловом, були «євхаристизовані» (Пор. св. Юстин, Апології, 1, 65.), «то ця їжа називається Євхаристією, і ніхто в ній не може брати участі, якщо не вірить у правду нашої науки, якщо не прийняв купіль на відпущення гріхів для нового народження і якщо не живе згідно з заповідями Христа» (Св. Юстин, Апології, 1, 66.).