Ранком 9 червня легенький, весняний вітерець та ніжні промінчики сонця… Сто паломників ще із самого ранку проснулися з незвичайною тривогою на душі та із трепетом серця. Догадуєтесь?
Звичайно, ці люди яких об’єднала спільна подорож по Європі, зокрема до Люрду, що у Франції. Та попереду був робочий день для всіх, а для діток-школа. Увесь цей час, виконуючи щоденну роботу, не виходила думка із голови з багатьма запитаннями, роздумами. Наша свідомість увесь час шукала відповіді на всі ці запитання: як то воно там? У неділю на "Нове життя” виникало запитання: чи може Бог дати одинаковий подарунок для всіх? Так, звичайно першим цим подарунком про який ніхто ніколи не зможе забути – була проща.
Перший автобус відправився рівно о 8 вечора із Сінтри. Об’єдналися ще із другим автобусом з Лісабону і всі разом у супроводі наших настоятелів о. Йоана Дмитра Лубіва, ЧСВВ та о. Миколи Мар’яна Яреми, ЧСВВ вирушили у підніжжя Піренейських гір. Як завжди з молитвою та співом на устах дорога напричуд видалася дуже короткою. А люди під час поїздки подружилися, таке враження, що знали один одного уже давно.
 Ранком 10 червня, нас вітала французька земля. Коли говорити відверто, то клімат та природа дуже подібна до українського. Мішані ліси, гірська прохолода та швидкоплинні, бурхливі річки. Коли на зеленому фоні прочитали слово "LOURDES” замітно було, що всі в салоні автобуса заметушились та у кожного майнула думка "вже приїхали”. А далі приємне, тривожне та незрозуміле відчуття у кожного по-своєму, якась загадковість… Будинки, як і їхні господарі, акуратні гарно прибрані, нічого зайвого, багато зелені та квітів. Проїхавши близько 1 км ліворуч по ходу автобуса видніються золотоверхі куполи української церковці. До речі тут тільки вона одна із іноземних церков. А поруч неї вулиця під назвою Українська. Настільки було приємно це побачити… Наші автобуси наблизилися до готелів, що знаходилися недалечко від святині. Поселившись на нічліг та трішки відпочивши, знову зібралися разом, щоб всі дружно піти на місце об’яв: помолитись та до цілющої купелі. Програма відпочинку була досить насиченою. Спершу ми пішли дружним ходом на площу біля базиліки Вервиці, на фоні Піренейських гір, пройшовши частину дороги,  красувався храм небаченої краси… Три гострі куполи як символ Пресвятої Трійці милували очі паломників. Чим ближче підходили до святині тим сильніше було зацікавлення. Вздовж дорогою праворуч і ліворуч розмістились вперемішку кав’ярні із магазинчиками в яких можна було придбати пам’ятні сувеніри. Перед ворітьми храму великий міст під яким дзвінко протікала шумна, велика, гірська річка "Гав”, яка протікає повз місце об’яв. Центральний вхід… і нас зустрічає величаве розп’яття Ісуса Христа ніби промовляючи: ”прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені і я облегшу вас”. Поруч на клумбі навкруги великого хреста, були менші 1,5-2,0 м. хрести, що залишили паломники із різних куточків планети. А далі бачимо статую Матері Божої, яка піднесла свої руки в молитві. Золота корона, в білій одежі, та підперезана голубим поясом. В руках у неї вервиця-знаряддя нашого спасення. Погляд її спрямований на храм. Це ще один повчальний урок, щоб і ми завжди спрямовували свій погляд в сторону храму, до Бога.
З українським прапором та табличкою "UKRAINE” процесійно наближаємося до місця об’яв печери Массабьель, що праворуч храму. Мимоволі кожен із нас пережив мить глибокого поєднання з Богом. Очі зупинили погляд на фігурці Матері Божої у печері. Мовчання… Але мовчання не тільки уст, а і серця. При внутрішній молитві ми передали себе в руки Бога, що вище всякого інтелекту. Іменно в цей момент наступило повне, ясне визнання себе. Відкривши Богові свою душу, впустивши його в своє серце, щоб "підживитися обновляючою любов’ю”. Неймовірна радість наповнила наші душі тільки від споглядання на місце об’яв. Іменно тут внутрішній голос і людське єство зливаються і становлять "одне ціле”. В даний час місце з’яв добре доглянуто. Перед нами величаво стоїть Мати Божа у печері, щоб прояснити нашу уяву об’яв, а перед нею кований, залізний, семиступінчастий підсвічник. На якому колоподібно розмістились великі воскові свічки, а на загал він символізує велику свічу. Поруч із фігуркою Матері Божої і досі тоненькою цівкою тече цілюща вода. Дивлячись на людей бачимо зосереджений, глибоко-відкритий та припіднятий погляд і уста ворушать у благальній молитві.
Далі пройшовши вузькою стежкою вздовж підніжжя печери ідемо до місць покладання свічок. Слідом також одне із основних місць "цілюща купель”. Тут впродовж багатьох років відбувається зцілення від різних видів недуг. Молитовно просувається черга. Персонал дуже привітний, стараються допомогти як тільки можна. Також чуємо різні мови: іспанську, французьку, польську. Купіль… Занурюємось в цілющу воду, яку просто дарують тобі небеса. Для оздоровлення, без жодної плати заходимо у нізчим незрівнянну холодну воду і виходимо повністю здоровими. Вона, направду, вважається цілющою, дає людям неймовірну силу, наснагу до життя, здоров’я, зцілює від різних недуг.
"Вау, це просто фантастика!” Чути слова. Та ні, це не фантастика, це реальність.
Хочеш побачити диво? – Їдь до Люрду!
Хочеш бути оздоровленим? – Їдь до Люрду!
Хочеш побувати у живій казці? – Їдь до Люрду!
Після цього всі дружно пішли до нашого українського храму. Він зовсім близько. Зустріли нас настоятелі та сестри-монахині. Багато хто сповідався, щоб затвердити своє паломництво святим  причастям і ось довгождана мить, у стінах храму зазвучало: ”Благословенне царство”. Вмить ніби і стоїмо на землі, а дух витає у небі. Літургія звучала в цей день по-особливому, урочисто. Повечерявши, придбали свічки та гуртом рушили на вечірню молитву. Тисячі людей молились різними мовами світу. Очі зросилися сльозами, коли прозвучало Богородице Діво по-українськи процесійно пройшли кругом площею молячись страсну вервицю та співаючи побожних пісень. До пізньої ночі знаходились біля місця з’яв, приклонивши коліна, складали щиру молитву.
 Наступного дня під проводом настоятелів рушили на Хресну Дорогу, що знаходиться ліворуч базиліки. Плавно піднімаючись доволі широкою стежкою, рухаємось за годинниковою стрілкою та зупиняємося на 1-й стації. Все як і досі дуже вражаюче, хороше скульптурне оформлення яке допомагає у нашій уяві відновити Хресну Дорогу Спасителя. На кожній із стацій о. Йоан наводив приклади із життя у сучасному суспільстві. Це того, щоб ми могли доступніше зрозуміти значення терпінь у нашому житті. Кожен із присутніх вибирав для себе, подумки аналізував стан своєї душі… як поправити своє християнське життя. На завершення хресного ходу у підніжжі гори стоїть кругла кам’яна плита із центру якої ніби виходять промені, як символ всевидячого ока і воскресіння, наче промовляє нам в слід: ”іди і більше не гріши”. Потому попрямували до батьківського дому св. Бернадети та до "Млин де Болі” - 10 років родина Субіру проживала на цьому місці. Рідний дім -на 1-ому кухня, зала, покій та млин із кам’яними жорнами, а на 2-ому поверсі кімната св. Бернадети. Коли була крайня бідність, то сім’я знайшла безплатний притулок у старій покинутій в’язниці "Ле Кашо”. Все це збереглося до наших днів.
 Знову наближаємося до нашої церковці на заупокійну Літургію та панахиду. А о 9 вечора як і попереднього дня спішимо на процесійний хід із свічками. Невпинно вихваляли гори і доли Пречисту Діву Марію, а спів "Ave Maria” лунав до небес, можемо повторити як апостоли "Добре нам тут бути.” Дивлячись із висоти центральна площа перед базилікою нагадує велику підкову. Підкову щастя у Бозі.Наша проща наближалася до кінця. Біля 11 вечора автобуси уже очікували своїх паломників. Під мерехтіння вечірніх вогнів Люрду вирушили ми додому. Таке враження, що то ніби диво живої казки про Попелюшку, яку ми дуже добре пам’ятаємо з дитинства. Ніби попали на великий святковий бал казкового палацу, а коли прийшла північ все повернулося на свої місця. Ось так і ми. Дружно повертаємося до Португалії де нас чекає робота, буденні справи, та наші домівки, що після нашого повернення оживуть знову та поповняться сувенірними оберегами. Дивні діла Твої Господи!
п. Світлана Тищенко,
Сінтра
|
м. Лісабон Португалія
