ЗАГАЛЬНИЙ: За розвиток і поступ Нової Євангелізації у споконвіку християнських країнах.
Святіший Отець Венедикт, подібно як і його попередники, закликає віруючих християн, а особливо активних працівників на ниві проповідування Божого Слова – єпископів, священиків, ченців і черниць, мирян – до рішучості у свідченні святого Євангелія у країнах Європи та Північної Америки, а також в інших країнах, які вважаються «традиційно християнськими». Такий заклик сьогодні дуже актуальний, тому що в останні століття настали нові суспільно-політичні обставини, які докорінно змінили життя у вказаних країнах.
Насамперед охололо бажання самих християн досліджувати Писання і жити життям святої Церкви. Здавалося, що вистачить того, що батьки і діди були християнами, то й сучасне покоління без труднощів ітиме цим шляхом. Однак, виявилося, що це зовсім не так. Новітні технології, масованість інформації, війни і заворушення та нестримний зріст матеріального добробуту призвів до того, що християни в таких країнах часто навіть не знають основ катехизму, не знайомі із Євангелієм і проживають так, ніби Бог взагалі їм не потрібний.
Такий стан призводить до того, що зростає кількість розлучень, діти виростають сиротами при живих батьках, надто швидко прилучаються до шкідливих звичок, втрачається відчуття відповідальності, ці явища поширюються в душах і серцях людей і руйнують суспільство, а разом з тим надію збагнути сенс життя й осягнути спасіння. Тому у традиційно християнських країнах необхідно познайомити народи із Словом Христовим, щоб воно стало не тільки частиною традиції, але живим фундаментом особистого і суспільного життя.
Явище, коли необхідно євангелізувати вже охрещених, називається у Церкві «новою євангелізацією». Молімося, щоб якомога більше свідомих людей брали участь у цих процесах, та щоб нова євангелізація дедалі більше впливала на суспільство споконвіку християнських країн, відкриваючи людям наново дорогу спасіння Ісуса Христа.
МІСІЙНИЙ: Щоб відзначення Всесвітнього Дня Місій було нагодою до відновлення євангелізаційного запалу.
Вже протягом майже ста років Католицька Церква в передостанню суботу та неділю місяця жовтня кожного року відзначає Всесвітній День Місій. До цього дня присвячують насамперед різноманітні зустрічі, конференції та симпозіуми, щоб усі, які задіяні в місійному посланні Церкви, могли поділитися своїм досвідом, обмінятися думками, навчитися нових способів, як правильно й ефективно доносити істину Христового Євангелія до тих, які цього потребують. Зазвичай, у церквах виголошуються проповіді на тему християнських місій.
Христос просить кожного свого учня, в кожному місці мірою своїх можливостей безстрашно проповідувати Його Слово, не вважаючи навіть на небезпеку страждань чи смерті. Святіший Отець звернув увагу, що цього року нам необхідно молитися, щоб у християн відновився внутрішній запал, бажання, наснага до такого проповідування і свідчення.
Власне, відзначення Дня Місій та молитва на вервиці нехай допоможе нам його відновити, щоб ті, яких Церква запрошує до євангелізації, могли покинути все і безстрашно йти за Христом, але також усі ми змогли сміливо приймати вчення Церкви і так само мужньо, не спотворивши його, передавати іншим.
МІСЦЕВИЙ: Щоб побожність до Пресвятої Богородиці провадила християн до сміливого свідчення Христового Євангелія у щоденному житті.
Український народ плекає глибоку й дитинну побожність до Пресвятої Богородиці, вважає її своєю Покровителькою і Заступницею, як каже передання, ще від часів князя Ярослава Мудрого. Таке шанування Матері Божої має глибокі духовні та біблійні підвалини, адже святий апостол і євангелист Лука подає нам слова Пречистої, які вона під натхненням Святого Духа вигукнула при зустрічі з Єлисаветою: «Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо Він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо від нині ублажатимуть мене всі роди» (Лк.1,46-48).
Однак, побожність до Пресвятої Богородиці не сміє бути обмеженою чи недоречною. Кожний, хто вшановує Матір Спасителя, проживає віру в Ісуса Христа більш глибоко й цілісно. Тому молімося, щоб побожність до Святої Діви Марії в нашому народі (а в жовтні ми більш уважно звертаємо на це увагу через спільну молитву на вервиці) переростала у правдиве свідчення вірності Христовому Слову у щоденному житті: практикування мужності і терпеливості, послідовності та відповідальності, духовного миру, згоди і прощення.
Покровитель на місяць, Свята Харитина
Свята Харитина малою дівчинкою залишилась сиротою. Змилосердився над нею побожний муж Клавдій, що жив у Амисі над Чорним морем, взяв її до себе, виховав і полюбив, як рідний батько. Свята Харитина була дуже гарною.
Ціле своє життя присвятила Богові. Вона жертвувала своє дівицтво Христу – Спасителеві, цілими днями перебувала в молитві і читанні Святого Письма. Багато людей приходило до неї на молитву, і навіть погани, бачачи її чесноти, приймали християнство. Таке її чесне і святе життя було для всіх прикладом.
Коли за цісаря Діоклетіяна настало жорстоке переслідування християн, то староста тих сторін Дамитіян послав воїнів, щоб привели на суд святу діву. Налякався Клавдій, коли побачив жовнірів в своєму домі, хотів боронити Харитину, але воїни забрали її силою. Вона потішала Клавдія тим, що йде по вінець вічної слави, а він просив у неї, щоб перед престолом Божим вимолила і для нього цю ласку, щоб Бог прийняв і його до життя Вічного. Коли свята Харитина на суді сміло визнала, що є християнкою, то мучитель наказав її бити по цілому тілі.
Потім наказав поголити їй голову і посипати жаріючим вугіллям, груди проколоти розпеченими залізними прутами, повибивати зуби, поздирати нігті, розпинати на страшному колесі, а всі рани для більшого болю поливати оцтом. Серед таких мук чиста діва передала свою душу в руки свого Нареченого Ісуса і пішла до неба по вічну нагороду за своє святе, повне чеснот життя і за мученицьку смерть. Замордовано її у 304 році, тіло, зав’язане в мішок, кинули в море, але через три дні хвиля винесла його на берег, а Клавдій поховав мощі святої Мучениці
З благословення Святішого Отця.
Підготував о. Корнилій ЯРЕМАК, ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
