Загальний: Щоб Церква через достовірне звіщання Євангелія, вміла подавати прийдешнім поколінням нові мотиви для життя і надії.
Церква – свята. Ми – вірні, священики, єпископи – члени Церкви – обдаровані . але недосконалі. І попри нашу недосконалість Господь закликає нас бути світлом для світу. Бог знає все про нас. Він бачить нашу обмеженість, проте бажає, щоб ми йшли і звіщали Євангеліє, щоб ми розбудовували Церкву, щоб піднімали дух у молодого покоління й давали йому заряд для життя у надії.
Історія спасіння показує, що й найбільші Божі слуги не були без гріха: Авраам. Мойсей, Давид. Ілля. Та попри те, були справжніми друзями Бога. Тому, що навіть у своїх недоліках, служили вірно Богові. Їхній світлий бік був вагоміший, потрібніший для історі спасіння світу. Господь, саме від цього і відштовхується. І нас заохочує слідувати за цією логікою: слухати Добру Новину, яку звіщає Церква та її слуги й не зупинятися в темних місцях, якщо такі трапляються, не порпатися у недоліках. Але дивитися на світло Євангелії, яке завжди провадить до життя у надії. Божі посланці можуть бути недосконалими, але Боже послання завжди досконале.
Місійний: Щоб місіонери, через проповідь Євангелія й свідчення життям, вміли донести Христа тим, які Його ще не пізнали.
«Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того що його не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» -- питає апостол Павло у посланні до Римлян (11, 14), ставлячи на видне місце проблему невіри юдеїв, відповідає одразу собі і нам словами пророка Ісаї: Та ж «по всій землі вознісся їхній голос, їхні слова в кінці світу. Увесь день я простягав свої руки до неслухняного й упертого народу». Це вказує, що в усі часи народ може бути «такого роду». Але це не може бути знеохоченням для того хто обрав дорогу до Христа. Протягом багатьох століть католицькі місіонери простягають свої серця до непросвітлених народів і племен, звіщаючи Євангеліє, продовжують працю святих апостолів. Післаництво, проповідь, слухання, віра – це все місійний процес, де одне має доповнювати інше, тому що все пов’язане однією метою. Вміння керувати таким процесом, робить можливим поширення Доброї Новини всім людям землі.
Місцевий: Щоб національна свідомість українців сходу прокидалася від бажання знань про минуле своєї Батьківщини.
Ще на початку минулого століття Михайло Грушевський поставив питання: «Хто такі українці…хто може бути українцем і кого українці приймуть у свої ряди як свого товариша? – і відповів на нього так. Передусім, розуміється, всі ті хто зроду українець, родився і виріс з українською мовою на устах і хоче тепер іти спільно зі своїм народом, з усіма свідомими синами українського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи знання – се не важно. Його воля і свідомість рішає діло. Коли він почуває себе найближчим до українців і ділом се доказує, він українцям – товариш і земляк.»
Національна свідомість включає в себе знання, уявлення не лише про свою, але й про інші національні спільності з позиції свого етносу. Таким чином, національна свідомість становить складне психічне утворення особистості, що є самоусвідомленням причетності до нації, яка спонукає до праці в ім’я свого народу, своєї Церкви, своєї нації, своєї держави; уявлення про місце і роль свого етносу, своєї нації у світовій історії та культури. Для того щоб національна свідомість прокидалася або формувалася у нас, українців , важливим є не лише розуміння того, хто і які ми є, що об’єднує нас, але і знання про те звідки ми, які наші корені, які здобутки нашого народу в сфері матеріальної і духовної культури та їх значення для розвитку світової цивілізації. Саме це знання про український націогенез, про її історію, культуру, менталітет допоможе подолати зневажливе ставлення до української мови й культури, й створить умови для посилення почуття національної свідомості та гідності наших братів і сестер у Христі на сході України.
Покровителька на квітень:
ПРЕПОДОБНА МАРІЯ ЄГИПЕТСЬКА
 Преподобна Марія, названа Єгипетською, жила в середині V і на початку VI сторіччя. Її молодість не віщувала нічого доброго. Марії виповнилося лише дванадцять років, коли вона пішла зі свого дому в місті Александрії. Будучи вільною від батьківського нагляду, молодою і недосвідченою, Марія захопилася блудним життям. Нікому було зупинити її на шляху до погибелі, а спокусників і спокус було чимало. Так 17 років Марія жила в гріхах, поки милостивий Господь не навернув її до покаяння. Сталося це так. За збігом обставин Марія долучилася до гурту прочан, що прямували у Святу Землю. Пливучи із прочанами на кораблі, Марія не припиняла спокушати людей і грішити. Прибувши до Єрусалиму, вона приєдналася до прочан, що йшли у храм Воскресіння Христового.Люди великою юрбою входили в храм, а Марія при вході була зупинена невидимою рукою й ніякими зусиллями не могла ввійти в нього. Отут зрозуміла вона, що Господь не допускає її ввійти у святе місце за її нечистоту.
Охоплена жахом і почуттям глибокого покаяння, вона стала молити Бога простити гріхи, обіцяючи докорінно виправити своє життя. Побачивши біля входу в храм ікону Божої Матері, Марія почала просити Богоматір заступитися за неї перед Богом. Після цього вона відразу відчула в душі просвітління й безперешкодно ввійшла в храм. Проливши рясні сльози біля гробу Господнього, вона вийшла із храму зовсім іншою людиною.
Марія виконала свою обіцянку змінити своє життя. З Єрусалиму вона вийшла в сувору й безлюдну Йорданську пустелю й там майже півстоліття провела в повній самоті, у пості й молитві. Так строгими подвигами Марія Єгипетська зовсім викорінила в собі всі гріховні бажання й зробила своє серце чистим храмом Духа Святого.
Старець Зосима, що жив у Йорданському монастирі св. Іоанна Предтечі, промислом Божим удостоївся зустрітися в пустелі із преподобною Марією, коли та вже була в глибокій старості. Він був уражений її святістю й даром прозорливості. Одного разу він побачив її під час молитви ніби піднесеною над землею, а іншого разу – вона йшла через ріку Йордан, немов суходолом.
Розлучаючись із Зосимою, преподобна Марія попросила його через рік знову прийти в пустелю, щоб причастити її. Старець у призначений час повернувся й причастив преподобну Марію святих Тайн. Потім прийшовши в пустелю ще через рік у надії побачити святу, він уже не застав її живою. Старець поховав останки св. Марії там у пустелі, в чому йому допоміг лев, що своїми пазурами вирив яму для поховання тіла праведниці. Це було приблизно в 521 році.
Так з великої грішниці преподобна Марія з Божою допомогою зробилася найбільшою святою і залишила такий яскравий приклад покаяння.
о. Христофор ГАНИНЕЦЬ,ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
