ЗАГАЛЬНИЙ: Щоб усі шанували сім'ю в її ідентичності й визнавали її незамінну цінність для цілого суспільства.
Термін «ідентичність у сім'ї» в науковий обіг ввів Акерман — один із засновників сімейної терапії. Він розглядає сімейну ідентичність як цінності, прагнення і тривоги, які поділяються членами сім'ї чи взаємодоповнюються ними. Це так зване емоційно-когнітивне (розумове) «МИ» даної сім'ї. Ще дехто пропонує термін «внутрішня картина сім'ї» для позначення сукупності уявлень про послідовність ситуацій (сценаріїв) повсякденного життя сім'ї. Ця послідовність сімейних сценаріїв утворює основу уявлень сім'ї про себе і своє майбутнє. Вона пов'язана з минулим сім'ї та планами на майбутнє, і на основі сімейних сценаріїв з'являються взаємні почуття, виникають і вирішуються проблеми.
Та все одно, з якого боку не дивитися на сім'ю, важливим залишається здоров'я: психічне, духовне, тілесне. Від стану цього організму залежить суспільство. «МИ» сім'ї, попри різні смислові психологічні підходи, має формуватися відповідно до вчення Христа й науки Церкви. Інші альтернативи є причиною нездорового суспільства й занепаду цінності сім'ї як інституту. Як писав Іван Павло II, сім'я — це домашня церква, в якій має перебувати Христос і Його право. Посягання на цілісність сім'ї є ігноруванням Божого закону. Тому в світлі Христового Різдва додаймо сценарії своїх сімей до сценарію Пресвятої Родини, щоб у наших сім'ях народжувалися й виростали Люди.
МІСІЙНИЙ: Щоб на тих місійних територіях, де першочерговою справою є боротьба з хворобами, християнські спільноти вміли свідчити, що Христос є поруч зі страждаючими.
Папа Венедикт XVI пише, що «страждання є частиною людського існування. Воно має місце, з одного боку, через обмеженість нашої природи, а з іншого — через безліч гріхів, які накопичилися в ході історії і продовжують безупинно посилюватися в даний час» (Енцикліка «Spe Salvi»). Усунути повністю біль, хвороби, терпіння зі світу людина неспроможна. Але може прийняти страждання й дозріти в ньому, знайти сенс через єднання з Христом, що страждав з нескінченою любов'ю — потішає Святіший Отець.
Християни, які несуть світло Христового вчення народам, що терплять, мають чувати, щоб іншим світлом не затінити надію хворих на кращу перспективу. Своїм служінням, прикладом власного життя мусять допомагати тим, кого страждання застали зненацька, без підготовки віри, щоб і вони стали мужніми й сильними в надії й любові. Потрібно дати їм як учням також і уроки життя Вчителя.
МІСЦЕВИЙ: Щоб авторитет педагогів сільських і міських шкіл формувався насамперед у християнському вихованні дітей вдома.
Ми часто стаємо свідками непорозумінь у школі між учнем і вчителем, які виявляють неповагу до педагога. Може, річ у часі, у тому, що «такий тепер світ». В цьому також правда, але більшим чинником впливу на формування авторитету вчителя є дім, сім'я, куди учень приходить зі школи. Якщо батьки питають сина чи дочку про справи у школі, то навіть якщо й постають проблеми, вони вирішуються вдома й не несуться до школи, не помножуються.
Якщо ж немає конструктивного діалогу, або, що ще гірше, батьки працюють за кордоном і всі проблеми «залагоджуються» грошима — вчитель ніколи не дочекається поваги від дітей з такого сімейного середовища. В цих випадках важко побудувати здорову духовність і виховати принципове покоління. Потрібне знання Божої мудрості, яке народжується тільки у християнській сім'ї і формує повагу до кожної людини як особи.
 ПОКРОВИТЕЛЬ НА ЛЮТИЙ ПРЕП. МАКАРІЙ ЄГИПЕТСЬКИЙ
(1 лютого)
Народився в Єгипті близько 301 року. З любов'ю й сердечністю послужив він своїм батькам у старості, виконавши заповідь про шанування батьків, і після їх кончини зробився зовсім вільним від життєвих турбот. Під керівництвом досвідченого старця-ченця преподобний Макарій почав провадити безмовне чернече життя і займатися рукоділлям. Спочатку він оселився в пустельному місці неподалік від селища, де жив, а потім переселився на Нітрійську гору в Фаранській пустелі.
Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого (+ 356 р.), отця єгипетського чернецтва, про яке чув, ще живучи в миру, і якого палко бажав бачити. Преподобний авва Антоній з любов'ю прийняв блаженного Макарія, який став його відданим учнем і послідовником. З ним преподобний Макарій жив тривалий час, а потім, за порадою святого авви, пішов у Скитську пустелю (у північно-західній частині Єгипту) і там настільки просяяв своїми подвигами, що його стали називати «юнаком-старцем», тому що, тільки досягши тридцятирічного віку, він проявив себе як досвідчений, зрілий чернець. Тут преподобному Макарію доводилося боротися з бісами вдень і вночі. Вони волали, що не можуть перемогти його, тому що він має велику зброю — смиренність.
Коли святому виповнилося 40 років, він був висвячений на священика й призначений настоятелем (аввою) ченців, що мешкали в Скитській пустелі. В ці роки преподобний Макарій часто відвідував великого Антонія, отримуючи від нього настанови в духовних бесідах. Разом із двома іншими учнями Антонія преподобний Макарій сподобився бути присутнім при його блаженній смерті і як найціннішу спадщину отримав палицю преподобного Антонія, яким той підтримував у дорозі своє немічне тіло, пригноблене старістю й подвигами посту.
Разом із цією палицею преподобний Макарій прийняв особливо й дух Антонія Великого, як колись прийняв його і пророк Єлисей від пророка Іллі. Силою його духу Макарій вчинив багато великих чудес. Одного разу преподобний розмовляв із черепом головного язичницького жерця, що розповідав про свої муки та про більш тяжкі й люті, що очікують на тих, хто пізнав ім'я Боже, але відкинув Його і заповідей Його не дотримував.
Через безліч народу, що приходила до нього, преподобний Макарій мав мало часу, щоб в усамітненні віддаватися думкам про Бога. Тому преподобний викопав під своєю келією глибоку печеру, куди і ховався від тих, що постійно приходили до нього і порушували його молитву. Преподобний Макарій досяг такої сміливості у заступництві перед Богом, що за його молитвами Господь воскрешав померлих. Незважаючи на таку глибину духовного життя, він продовжував зберігати незвичайну смиренність.
У роки царювання імператора Валента, (364-378 рр.), аріянина, преподобний Макарій Великий разом із преподобним Макарієм Олександрійським був переслідуваний з боку аріянського єпископа Луки. Обох старців схопили й, посадивши на корабель, відвезли на пустельний острів, де жили язичники. Там, за молитвами святих, дістала зцілення дочка жерця, після чого сам жрець і всі мешканці острова прийняли святе хрещення. Довідавшись про те, що сталося, аріянський єпископ був посоромлений і дозволив старцям повернутися у свої обителі.
Лагідність, смиренність і милосердя преподобного преображали людські душі. Шістдесят років провів св. Макарій у мертвій для світу пустелі. Найбільше часу преподобний провадив у бесіді з Богом, часто перебуваючи в стані духовного піднесення. Свій подвижницький досвід авва переніс у глибокі богословські твори. Його 50 бесід і 7 подвижницьких слів залишилися дорогоцінною спадщиною духовної мудрості. Вище благо й мета людини — поєднання душ із Богом: такою є головна думка в творах Макарія.
Преподобний дожив до 97 років, незадовго до смерті (+ бл. 390-391 р.) йому з'явилися авва Антонія і авва Пахомій, які повідомили радісну звістку про близький перехід його в блаженні небесні обителі. Преподобний почав готуватися до своєї смерті. Через дев'ять днів йому з'явився херувим з безліччю ангелів. Коли свята душа преподобного Макарія була взята херувимом і піднеслася ним на небо, дехто з отців духовними очима бачили, що повітряні біси на відстані стояли і кричали, що уникнув їх св. Макарій.
о. Христофор ГАНИНЕЦЬ,ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
