У філософській традиції можна виокремити два способи розуміння людини. Перший стверджує, що акти людини «закорінені» в її людській сутності. Відтак людина існує не завдяки проявам цієї сутності (відчуття, мислення тощо), а, навпаки, – вони є тільки вираженням людського єства. Натомість другий конституює особу чи людську сутність на основі цих актів. Таке узалежнення існування особи від наявності або відсутності актів свідомості є для багатьох сучасних біоетиків теоретичним підґрунтям виключення тих чи інших людей зі спільноти осіб. Керуючись такими критеріями, згадані вчені позбавляють права на життя не лише людських істот у пренатальному періоді, а й новонароджених, дітей і дорослих з різними хворобами та патологічними станами.