ЗАГАЛЬНИЙ: Щоб християни спричинялися до полегшення фізичних і духовних страждань осіб, хворих на СНІД, особливо в найбільш убогих країнах.
Людський біль - це явище невід'ємне від існування людини: де біль, там людина, де людина, там біль. Можна сказати, що біль - постійний супутник людини. Цей феномен важко пояснити: він ставить нас перед нерозв'язаною проблемою присутності фізичного зла у світі людей. Попри те, людина не тільки є об'єктом болю і страждань, вона спроможна осмислити їх. Про це нам нагадує блаженний Папа Іван Павло II в Апостольському листі «Salvifici Doloris» 11 лютого 1984 p. (лат. - «Відкупитель страждаючих»). «Ми говоримо про біль, що супроводжує як фізичні, так і моральні страждання... Не можна заперечувати, що моральні страждання також мають фізичну або тілесну складову, і що часто вони впливають на стан усього організму. Біль, а особливо той фізичний, дуже поширений у світі істот. Але тільки людина, страждаючи, знає, що вона страждає, а запитуючи себе, чому це так, і не знаходячи задовільної відповіді на запитання, переживає ще глибші страждання».
Полегшити страждання людей, хворих на СНІД, особливо в бідних регіонах, де немає навіть елементарної уваги й поваги, є нашим християнським обов'язком. Навіть у пташиному світі пташка годує своїм дзьобом іншу - хвору - пташину і огортає її своєю любов'ю. У нашому світі людей з хворими на СНІД часто не те що бояться вітатися, а просто цураються, відкидають на маргінес. І тому такі «жести» ще більше доводять людину до розпачу і страждання. Мусимо плекати християнську свідомість самі і спонукати інших до людяності, щоб через фізичні страждання не губилися людські душі.
МІСІЙНИЙ: Щоб сестри-монахині, які працюють на місійних територіях, були свідками євангельської радості і живим знаком Христової любові.
«Дайте мені точку опори, і я переверну ввесь світ». Так стверджував давньогрецький учений Архімед. «Дозвольте мені пізнати Бога, жити з Богом і навчитися любити людей, і я зможу змінити світ на краще», - так може висловлюватися кожна сучасна людина. А саме за таким принципом жила католицька черниця Мати Тереза. «Я бачу Бога в кожній людині», - мовила вона. Коли під час вручення їй Нобелівської премії миру запитали, що люди можуть зробити заради миру, вона відповіла: «Піти додому і любити своїх ближніх». Коротко і ясно... Справжня любов не вимагає балачок але дій. Христове серце відкрите до всіх і зі всіма ділиться своїм полум'ям любові. Тільки потрібно підтримувати цей вогонь щирим бажанням.
МІСЦЕВИЙ: Щоб змінювалося ставлення наших земляків, особливо студентів, до «чорної роботи», без якої не можуть існувати «білі руки», й виконання якої робить людину готовою до будь-яких випробувань і негараздів.
«Дивлячись на мене, ви бачите, чого можна досягти», - так відповіла чорношкіра акторка Опра Уінфрі на цікавість студентів Гарварду. Ця жінка виросла у бідній родині, у дитинстві багато працювала, була піддана насильству, але зуміла піднятися – і її життя сьогодні вселяє впевненість в інших. Організувавши книжковий клуб, вона розбудила молодь до читання, звернула увагу на питання сексуального насильства, расизму, а «чорну роботу» представила як засіб успіху і щастя. А скільки схожих людей, які пробиваються «крізь терня до зірок», ми зустрічаємо у своєму житті? Творець дарує кожній людині талант, творчий потенціал і можливості. Головне – не боятися і не соромитися прикласти руки до глини чи до болота. Адже з них ліпляться горщики, в яких згодом подають найвишуканіше їжу. Так і праця маловартісна в очах інших стає з часом найнеобхіднішою і найпомітнішою.
ПОКРОВИТЕЛЬ НА ЛИПЕНЬ МУЧ. ЕМІЛІЯН (31 липня)
Святий мученик Еміліян, слов'янин, постраждав за Христа під час правління імператора Юліана Відступника (361-363 pp.). Бажаючи відновити в Римській імперії культ язичницьких богів, Юліан розіслав по всіх областях указ, згідно з яким всіх християн мали страчувати.
Святий Еміліян був рабом начальника міста і таємним християнином. Обурений жорстоким указом, святий Еміліян проник в язичницьке капище, розбив молотком статуї ідолів, перекинув вівтарі і світильники і вийшов, ніким не помічений. Незабаром язичники виявили, що капище було розгромлене. Розлючений натовп став бити одного селянина, який випадково проходив поруч. Тоді святий Еміліан голосно крикнув, щоб не чіпали безневинної людини, і сказав, що сам поруйнував капище. За наказом сановника святого Еміліяна довго і нещадно били, а потім засудили на спалення. Кинутий в багаття, він не загинув, але полум'я обпалило багатьох язичників, що стояли навколо. Багаття загасло, святий Еміліян ліг на догораюче вугілля і з молитвою віддав свій дух Господеві.
о. Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
