Монастирське богослужіння, в таких центрах монашества, як Єгипет, Фіваїда, Палестина, Месопотамія, Сирія і Кападокія, було не так літургійним обрядом, як спільними роздумами над Святим Письмом.

«Спочатку літургія не була частиною монашого життя. Навіть звершення Євхаристії не займало в ньому особливого місця. Літургійне життя було справою духовенства, а не монахів. Завданням монаха була безнастанна молитва. Це було його «Діло Боже», його правило, поєднане з постом, чуванням, фізичною працею, покаянням серця і безмовністю» (Ф. Вульф).

Ми звикли розрізняти «приватну» і «літургійну» молитви. Однак для ранніх монахів існувала лише особиста молитва, яку вони інколи відмовляли разом з іншими монахами, а інколи на самоті у своєму серці. Адже Новий Завіт закликає нас не тільки молитися без перерви (1 Сол. 5, 16-18, Еф. 6, 18, Кол. 4,2, Лк. 18,1,21, 36), а й «сповнятися Святим Духом, проказуючи між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співаючи та прославляючи у серцях наших Господа» (Еф. 5, 19; пор. Кол. З, 16).

Апостол Павло в Посланні до солунян навчає:

Ми не їли ні в кого дармо хліба... а вдень та вночі тяжко та гірко працювали, щоб не утруднювати з вас нікого ... щоб дати себе вам за зразок, щоб ви нас наслідували. Бо ... ми вам це наказали: Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть. Та проте чуємо, що деякі у вас живуть у ледарстві... тільки байдикують. Таким то наказуємо і велимо Господом нашим Ісусом Христом спокійно працювати і споживати хліб, що самі заробили (2 Сол. 3, 7-12; пор 1 Сол. 2,9).

Правило «молися і працюй» (ora et labora), тобто поєднання постійної молитви з безперервною працею, було і наріжним каменем, і парадоксом раннього монашества. Бо як можна молитися завжди, якщо треба працювати? Як взагалі можна працювати, якщо треба молитися без перерви? Цю проблему озвучує Василій Великий у Ширших правилах 37, 2. Деякі радикали, на зразок месалійців, сприйняли наказ 1 Сол. 5, 17 молитися без перерви буквально і відмовилися працювати. Але Отці мали свою розвʼязку, яка описана у збірці Апофтегматів Силуана:

Один із братів навідався до монастиря авви Силуана і, коли застав усіх братів за працею, зауважив настоятелеві: «Не працюйте задля хліба, який псується. Марія вибрала кращу частку». На це настоятель покликав послушника і мовив: «Захаріє, дай цьому братові книгу і проведи його до вільної келії». Та от настала девʼята година – час вечері. Гість постійно поглядав на двері, сподіваючись, що хтось прийде і покличе його на вечерю. Проте ніхто не прийшов. Зрештою, він підвівся і пішов шукати настоятеля. «Авво, – сказав він, – хіба брати постять сьогодні?» «Ні, вони всі повечеряли», – відповів настоятель. «Чому ж мене не запросили?» «Тому, що ти духовна особа, – відповів настоятель, – і не потребуєш тілесної поживи. Але ми, плотські особи, мусимо їсти і для цього працюємо. Ти ж обрав кращу частку: читаєш цілий день і не прагнеш тілесної поживи». З цими словами чоловік впав навколішки і сказав: «Прости мені, отче». Настоятель пробачив йому і так завершив своє напімнення: «Ось як Марія потребує Марти. Саме завдяки Марті Марія могла отримати похвалу від Господа».

Отже, ідеалом було не уникати роботи, а молитися і працювати водночас, не перериваючи праці під час молитви і не перестаючи молитися під час праці:

Одного разу до авви Луція в Енатон, що поблизу Олександрії, прибули евхіти. Коли він запитав їх, що вони вміють робити, ті відповіли: «Ми ніколи й пальцем не поворухнули до праці; замість цього ми безперервно молилися, згідно з апостольською настановою». Настоятель сказав їм: «А хіба ви не їсте?» «Їмо», – запевнили вони його. «Хто ж тоді молиться замість вас, коли ви їсте?». Відповіді не знайшлося. Тоді він поставив їм наступне запитання: «А хто молиться за вас, коли ви спите?». І знову вони не змогли відповісти. Тоді він продовжив: «Пробачте, але ви не робите того, що кажете. Нехай я покажу, як мені вдається молитися завжди, навіть коли я зайнятий працею. Я сиджу, а поряд мене замочене у воді пальмове листя, з якого я плету кошики, і мовлю з Божою допомогою: «Помилуй мене, Боже, по великій милості Твоїй, і по множеству щедрот твоїх очисти беззаконня моє» (Пс. 50,1). «Скажіть, хіба це не молитва?» Вони відповіли ствердно. Тоді він продовжив: «Так працюючи в молитві цілий день, я можу сплести приблизно шістнадцять кошиків. Два з них я віддаю одному з жебраків. Решту продаю. А чоловік, який отримав у подарунок два кошики, молиться за мене, поки я їм і сплю. Ось як з Божою благодаттю мені вдається молитися безперервно».

Як видно з цієї розповіді, деякі монахи намагалися безнастанно молитися, домовляючись молитися за чергою. Це розуміння привело до виникнення монастирів «невсипущих монахів» на Сході та Заході, а згодом – монастирів «безнастанного» богопочитання. Проте таке тлумачення слів Святого Письма було занадто буквальним і його не поділяли деякі Отці, як, наприклад, Ориген. Він у своєму творі Про молитву пропонує більш урівноважений підхід:

Хто свої щоденні заняття чергує з молитвою, той безнастанно молиться, адже чеснота дотримання заповідей рівнозначна молитві. Тільки за такого розуміння можливе виконання апостольської настанови «Моліться неустанно» (1 Сол. 5, 17). Усе життя християнина має бути безперервною великою молитвою. Одну частину цієї молитви й утворює власне молитва...

Суть не в тому, де і з ким молитися, у якій формі, коли чи на скількох зібраннях, а в тому, що ціле життя має бути молитвою. Коли авва Лот запитав, що йому робити, авва Иосиф «підвівся, звів руки до неба, і вони запалали яскравим полумʼям, а тоді сказав: «Молися так, щоб зайнятися цілому».

Зʼєднати молитву із щоденними справами і навіть сном було давнім ідеалом. У Канонах Іполита (єгипетському джерелі приблизно 336-340 рр.) написано: «Коли людина спить у своєму ліжку, то мусить молитися Богові у своєму серці». Пізніше цей ідеал було застосовано до діяльного служіння й описано в таких виразах, як «діяльне споглядання» в традиції св. Ігнатія, «знаходження Бога в усьому», а також у таких духовних практиках, як чистота наміру, відчуття присутності Бога, говіння (реколекції).

У ранньоєгипетській традиції, яка містить вказівки про число та часи молитов, уже міститься правило безнастанної молитви. Молитовне правило складалося з дванадцятьох молитов упродовж дня і дванадцятьох молитов упродовж нічних чувань. Початково термін «молитви» застосовували до псалмів, які й були згруповані в два богослужіння, вранці та ввечері, по дванадцять у кожному. Це означає, що «молитви» мали відмовляти дванадцять разів удень і дванадцять уночі, тобто в кожну із 24 годин доби, іншими словами, постійно (безнастанно). Крім того, у грецькому тексті під назвою «Денні та нічні канони псалмів», читання Псалтиря розподілено на двадцять чотири години дня і ночі, з дванадцятьма псалмами на годину, крім трьох псалмів на утренях і вечірнях. А в деяких монастирях і донині чітко відділяють спільне «правило» від особистого «канону» молитви кожного монаха. Для коптських монахів цей «канон» і досі означає особисту молитву дванадцять разів удень і вночі.

Наприкінці IV ст., монаша безнастанна молитва в Єгипті була згрупована у два щоденні богослуження, на початку й наприкінці дня, хоча ці богослуження були радше мовчазним роздумуванням над Святим Письмом, ніж літургійним «обрядом». Головне було постійно молитися. Коли, як, де і з ким – усе це могло змінюватися, окрім головної настанови, яка була, є і буде покладена в основу християнської молитви загалом і монашої зокрема.

ДЖЕРЕЛО:

·  Тафт Р., Богослуження часослова на Сході і Заході, В-во «Свічадо», Львів, 2013.