Проща пройшла на одному подиху: тепле сонце, спокійне небо та теплі слова священиків надавали наснаги до життя - в ласці, вірі та любові.
Під час хресної дороги роздумували про Покликання людини, поклик до життя та покликання до життя подружнього, священичого та богопосвяченого (монашого).
Отець Йоан Лубів, ЧСВВ розказуючи на 5 стації про покликання до свяшеничого стану розказав про свого земляка о. Омеляна Ковча та поділився його думками.
Він писав своїм дітям: Я розумію, що ви стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання? Вони б пішли у вічність з усіма своїми гріхами й у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими догори головами, залишаючи свої гріхи позаду себе. І так вони переходять міст вічності. Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі є рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латиші та естонці. З усіх присутніх я є одиноким священиком. Не можу навіть уявити собі, що було би тут без мене. Тут я бачу Бога, який однаковий для всіх незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші церкви є різні, але у всіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони моляться... Вони вмирають у різний спосіб, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, котрий Господь міг покласти на мою голову? Саме так. Дякую Богові тисячу разів на день за те, що він послав мене сюди. Я не прошу його про нічого більше. Не турбуйтесь та не зневіряйтесь моєю участю. Натомість дійте зі мною. Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов… Нехай Господь помилує їх.
На 6 стації о. Йоан продовжував про покликання до манашого життя. Як свята Вероніка подібно блаженна сестра Йосафата Гордашевська йшла до зболеного народу. Вона вміла відчути потреби часу, потреби народу і шукала нових засобів у місійній праці. Галицькі селяни часто страждали від хвороб - Йосафата привезла зі Львова книжку про лікарські трави та їх використання, ходила з сестрами полями, вишукуючи потрібні рослини, і сама готувала ліки. Вдячні селяни називали її «наша добра Сестра-лікар». А коли спільнота стала більшою, посилала послушниць на курси медсестер, які, до речі, закінчила сама. Тому, коли в селі з'являлись сестри, люди вже не звертались до ворожок і знахарів.
Часто траплялись пошесті, люди в панічному жасі перед хворобою боялися наблизитись навіть до найрідніших - тоді сестри без страху й огиди доглядали хворих, надаючи медичну допомогу і духовну розраду. Пошесті, війна, висока смертність залишали сиротами сотні дітей, які жебракували по селах. Сестри організували для них сиротинці, де діти жили, отримували початкову освіту, знання ремесел. Ці та багато інших проявів милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба».
До домівок всі поверталися усміхнені та щасливі.
|
м. Лісабон Португалія
