1 травня Католицька церква проголосить блаженним Папу Римського Івана Павла ІІ.
Про піднесення Папи Римського Івана Павла ІІ до лику святих заговорили відразу після його смерті. Іноді, перш ніж Католицька церква проголосить якусь постать святою, минають десятиліття, а то й століття. У випадку Івана Павла ІІ факт святості його життя був беззаперечний.
Особливо тоді, коли він, долаючи важку хворобу Паркінсона, до останніх днів виконував свій душпастирський обов’язок. Хто пам’ятає його останню відправу Хресної дороги у Римі, міг помітити, що камери майже не показували страдницького обличчя. Було видно, що переборював страшний біль, що з очей текли сльози, але Папа молився разом із християнами всього світу, бо це – його обов’язок.
Зцілення за посередництва «польського Папи»
Церква не робить винятку тільки у випадку чуда: його мусить мати кожен святий. Має бути доведено факт зцілення від якоїсь недуги за посередництва молитов до цього кандидата у святі. У випадку Івана Павла ІІ засвідчено таке зцілення. Від хвороби Паркінсона вилікувалася 49-річна французька черниця Марі Симон-П’єр.
У липні 2001 року хвороба Паркінсона паралізувала лівий бік тіла черниці. З 2 квітня 2005 року, коли упокоївся Іван Павло II, її симптоми з кожним днем посилювалися, погіршувалися зір і загальне самопочуття.
Коли 13 травня 2005 р. Венедикт XVI висловив згоду достроково розпочати процес беатифікації свого попередника, стало можливим під час спільної молитви просити покійного Івана Павла II про заступництво перед Богом.
Сестри монастиря почали молитися за зцілення сестри Марі, і через два місяці після смерті Івана Павла II Симон-П’єр зцілилася – зникли біль і тремтіння кінцівок. Неврологічні обстеження підтвердили: сестра здорова. Медики не змогли за допомогою природничо-наукових методів пояснити факт зцілення черниці. Його взяла до уваги комісія, що складається з кардиналів та єпископів – членів Конгрегації у справах святих, розглянула і одностайно визнала істинним диво, приписане заступництву «польського Папи».
Святість – у простоті
Він готувався стати актором, але став священиком, єпископом, кардиналом, Папою Римським, однак простота і акторські здібності, закладені від природи, супроводжували його усе життя. Львів’яни мали нагоду переконатися у цьому під час зустрічі Івана Павла ІІ з молоддю у Львові. Виголосивши промову, Папа відклав заготовлені папірці і почав співати пісеньку про дощ, бо якраз дощ розпочався. Кардинали, які стояли біля нього, аж роти порозкривали: «Знову порушив протокол!».
«Усі, хто знав цю непересічну постать, відзначали його простоту, людяність, доступність і велике почуття гумору, – розповідає журналістка Надія Пастернак. – Коли Іван Павло ІІ перший раз приїхав з пастирським візитом до Вадовіц уже в ранзі Папи, хтось з його шкільних друзів, які були на цій зустрічі, голосно запитав: «Льолеку, як ся маш?». Папа відгукнувся, і так усі дізналися, як його називали у дитинстві. Після урочистої меси він довго розмовляв з людьми на Ринку (центральній площі Вадовіц) і пригадував: «Там було те, там – те, а он там – цукерня». І майже дитяча усмішка з’явилася тоді на обличчі людини у папській сутані. Той жест зафіксували відеокамери, і почалися пошуки цукерні та рецепту «кремувки» (тістечка з кремом), які так любив малий Кароль Войтила. Тепер з Вадовіц не від’їжджає жоден турист, не скуштувавши «папської кремувки». Нас частував ними парох місцевого костелу Успіння Богородиці, в якому був хрещений Іван Павло ІІ, ксьондз Якуб Голь. Тут ми дізналися цікаву історію, як майбутній Папа колись заклався з друзями на те, хто більше з’їсть тістечок. Це було після випускного іспиту в гімназії. Гімназисти пішли у «цукерню» відзначити цю подію, і хтось кинув жарт: «Платить за усіх той, хто з’їсть найменше «кремувок». Найбільшим ласуном виявився Кароль Войтила».
…Майбутній Папа народився 18 травня 1920 року. Мешкали Войтили на теперішній вулиці Львівській, поблизу костелу. Коли хлопець прийшов на світ, якраз правився Молебень до Богородиці. Хтось відчинив у душній кімнаті вікно, і звуки молитов та Богородичних пісень були першими звуками, які привітали нову людину у цьому світі.
Сім’я Войтилів винаймала скромне помешкання в будинку, який належав місцевому євреєві. Спочатку – три кімнати, пізніше, коли померли мати Емілія Качуровська і старший брат Папи Едмунд, батько з Каролем винаймали тільки кімнату і кухню. «Він змалечку жив у дуже скромних умовах, і це Іванові Павлові ІІ навіть закидали у «вищому світі», – розповіла сестра Магдалина, хоронителька музею Івана Павла ІІ у Вадовіце. – Попередні Папи походили з аристократичних європейських родин».
Усі, хто знав Кароля Войтилу, характеризують його як людину, яка вміла слухати, любила молодь. І в сані священика, і у сані єпископа він часто виїжджав з молоддю у гори. У тодішній комуністичній Польщі лояльно ставилися до Церкви, але студенти могли собі такою «дружбою» нашкодити у майбутній кар’єрі. То ж ніхто й не здогадувався, що «вуйко» у спортивному костюмі, з рюкзаком і лижами за плечима – краківський єпископ. Одного разу «вуйка» мало не розсекретили. Коли він повертався із Закопаного, до гурту студентів у потязі підійшов провідник і запитав: «Хто тут біскуп?» (єпископ.– Авт.). Усі завмерли. Войтила за якийсь час мовчанки каже: «Я». Провідник розсердився: «Та не жартуйте, пане. Хтось зі студентів на прізвище Біскуп загубив квиток. Це не з вашої компанії?».
«З ним можна було сперечатися»
Єпископ з Кракова Тадеуш Пєронек згадував, що був студентом Люблінського католицького університету у той час, коли Войтила викладав там моральне богослов’я. «Оскільки доїжджав із Кракова, часто запізнювався на лекції, але був до студентів милосердний. Ближче я познайомився з ним пізніше, коли вчився у Римі, а майбутній Папа був на ІІ Ватиканському соборі. Тоді ні я, ні єпископ Войтила не мали достатньо грошей, отож коли в Римі з’являвся якийсь священик-поляк зі США, ми радо йшли з ним на добру вечерю до ресторану. Якось я з єпископом Войтилою тиждень відпочивав на Сицилії. Інші владики тримали зі студентами дистанцію, а він до усіх нас ставився по-родинному».
«І ще він був людиною, з якою можна було сперечатися. Я одного разу мав з ним серйозну суперечку. Він відібрав водійські права у священика, який заснув за кермом. Тоді двоє пасажирів зазнали легких ушкоджень. Більше постраждав автомобіль. Я переконував єпископа Войтилу, що водійські права – це компетенція дорожньої міліції. Він не належав до керівників, що «завжди мають рацію», – згадує Тадеуш Пєронек.
«Мушу трохи попапєжить...»
В Івана Павла ІІ було прекрасне почуття гумору, й у Польщі зараз є чимало ентузіастів, які збирають гумористичні перли Івана Павла ІІ. Уже вийшло кілька книжок-смішинок і… анекдотів про Івана Павла ІІ.
Перед тими, хто був з ним близько знайомий, хто товаришував з ним і поруч, день у день, виконував свої службові обов’язки, після обрання Кароля Войтили Папою постало питання, як їм поводитися тепер у його присутності. «Відразу по урочистостях у Ватикані туди прибула група найближчих знайомих з Кракова, щоб привітати Папу, – розповідав польський журналіст Ян Тарнав. – Зайшовши до зали, де мала бути аудієнція і де нас мала зустріти людина у папській сутані, ми стали навколішки. Аж тут чуємо докірливе: «Не робіть шопки!» (тобто комедії. – Авт.). Він не любив, коли йому віддавали надмірні почесті. А одного разу сказав колишньому приятелеві-священику, який приїхав до Ватикану: «Зачекай тут на мене, мушу трохи попапєжить» (попапувати. – Авт.)».
Переживши шок обрання Папи-неіталійця, працівники найвищих ватиканських установ, щоб здобути прихильність нового Папи, взялися вивчати польську мову. Один із них, підівчившись, вирішив похизуватись перед Папою. Зустрів його у коридорі і питає: «Як ся чує п’єсик?». Бідолаха сплутав це слово зі словом «папєж». І почув у відповідь: «Гав! Гав!». А ось ще одна пригода, яка свідчить про те, що не любив підлабузництва. У 1992 році Папі прооперували кишківник. Після операції його зустрічає один із працівників курії і каже: «Святійший Отець виглядає після операції ще краще, ніж до неї». «То нехай ксьондз теж прооперується», – почув у відповідь.
…Малим Кароль любив грати у футбол. Хлопці ганяли м’яча на подвір’ї навпроти церкви. Той м’яч не раз потрапляв у церковні стіни, тож священик сварив і відганяв хлопців. Кароль діставав прочухана від ксьондза і втікав. Цей старенький ксьондз потім бідкався, чи пригадає йому це Войтила-Папа. Під час своїх перших відвідин Вадовіц Іван Павло ІІ сказав цьому ксьондзові: «Дякую вам за те, що журналістам, які сюди почали приїжджати, ви представили мене набагато кращим, ніж я є насправді».
Олеся ЩИРБА
http://www.wz.lviv.ua/
|
м. Лісабон Португалія
