Сьогодні, 23 травня 2010 р., о 10 годині місцевого часу Святіший Отець Венедикт ХVІ очолив урочисту архиєрейську Святу Літургію з нагоди празника Зіслання Святого Духа, який цього дня разом святкує уся Христова Церква. У ватиканській базиліці Святого Петра з Папою співслужили коло 30 кардиналів, 50 архиєпископів та єпископів і велике число священиків.
У своїй проповіді Вселенський Архиєрей зазначив, що празник П’ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів, є першим та головним даром, який Ісус здобув для нас Своїм Воскресінням та Вознесінням на небо.
Далі Єпископ Риму зупинився над словами Ісуса Христа із євангельського уривку, що записаний святим євангелистом Іваном: «Якщо ви Мене любите, то мої заповіді берегтимете. І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб був з вами повіки» (Ів. 14, 15-16). У цих словах молитви Спасителя виявляється Його синівське і братерське серце; апогеєм і звершенням цієї молитви є хрест, на якому Ісус повністю дарує Себе Самого і, таким чином, Його молитва стає немов печаттю того дару, що Він робить з любові до Отця і до людства: прикликання та дарування Святого Духа зустрічаються, доповнюються, стають однією реальністю. Як наголосив Римський Архиєрей, молитва Ісуса під час Тайної Вечері і на хресті, є однією молитвою, що продовжується також і в Небі, де Христос сидить по правиці Отця. В дійсності, Ісус завжди здійснює Свої священство, заступаючись за людський рід, просячи в Отця дару Святого Духа для кожного із нас.
Уривок книги Діянь Апостолів показує нам «новий курс» Божого діла, яке було розпочате з воскресінням Христовим, діла, що робить людину, історію та всесвіт його учасником. Через Сина Божого, померлого, воскреслого і Того, Який повернувся до Отця, сходить на людство Божий подих – Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, родиться єдність та порозуміння, розпочинається процес об’єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії. Вже від початку, від дня П’ятидесятниці, Церква говорить усіма мовами; вона ніколи не була і не є в’язнем політичних, расових чи культурних кордонів, її не можна порівняти до держав чи федерацій, бо ж її єдність має інший характер, що прагне долати усі людські кордони.
Вселенський Архиєрей наголосив, що з цього випливає практичний критерій розпізнавання для християнського життя: коли якась людина чи спільнота замикається у власному способі думання і діяння, то це свідчить, що вона віддалилась від Святого Духа. Шлях християн і місцевих Церков завжди повинен узгоджуватись з шляхом одної і вселенської Церкви, гармонізуючись із ним. Однак, це не означає, що єдність, утворена Святим Духом, є зведенням до одноманітності, яка є моделлю Вавилону. Біблія розповідає нам (див. Бт. 11, 1-9), що у Вавилоні деякі хотіли накинути усім одну мову. Натомість у день П’ятидесятниці апостоли говорили різними мовами, так, що кожен міг прийняти благовість у рідній мові. Єдність Духа виявляється у різноманітності точок бачення. Церква у своїй природі є одною і багатогранною, вона призначена до життя серед всіх народів, у найрізноманітніших соціальних контекстах. Вона відповідає своєму покликанню, тобто бути знаком і знаряддям єдності усього людського роду (див. LG 1), лише тоді, коли залишається незалежною від будь-якої держави і кожної окремої культури. Завжди і в кожному місці Церква повинна бути насправді католицькою і вселенською, повинна бути домом для усіх.
Після того Папа ще коротко зупинився над уривком з книги Діянь Апостолів, у якому святий Лука робить конкретний натяк на вселенськість Церкви, яка охоплює як Схід, так і Захід, спонукаючи і нас до подолання будь-яких людських перепон. Венедикт ХVІ пригадав, що у празник П’ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть минулого століття, що залишив за собою лише спалену землю. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум’ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини.
На закінчення Папа наголосив, що усі ми дуже часто відчуваємо потребу чути слова, які Спаситель неодноразово скеровував до своїх учнів: «Не бійтесь!» Так як святий Петро та інші учні, ми повинні дозволити, щоб Його присутність і Його благодать перемінювали наші серця, які постійно піддані людським немочам. Мусимо пам’ятати, що відмовитись від чогось, погубити своє життя за правдивого Бога, Бога любові та життя, є, насправді, здобутком та цілковитим віднайденням себе самого. Хто надіється на Христа, той уже в цьому житті зазнає миру та радості серця, чого не може дати світ. Отож, варто дозволити на те, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас, а біль від цього дотику є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння. Вогонь є представленням таїнства хреста, без якого не існує християнства. Вселенський Архиєрей заохотив вірних до молитви: «Прийди, Духу Святий! Запали у нас вогонь Твоєї любові!».
За матеріалами: Радіо «Ватикан»
|
м. Лісабон Португалія
