Дорогі в Христі!
Сьогодні важливий день для нашого народу і нашої держави. День, коли відзначаємо відзискання нашої незалежності. На перший погляд це була б виключно політична обставина, бо незалежність, як взагалі поняття держави, звичайно бачимо категоріями суспільного ладу. Але ми зійшлись сюди, дорогі в Христі, на молитву. На перший погляд, знову ж, здавалося б щось дуже самозрозуміле. А з другої сторони, для багатьох людей в різних країнах, в різних часах щось дуже дивне. Яке місце, коли відзначуємо це велике державне свято, чи інші подібні події, має молитва? Чому хочемо сьогодні молитися? І в якому намірі?
Колись, після виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі, Господь Бог отому народові, який вибрав, яким заопікувався, дав заповіді, об’явив свою волю, вказав, як має поводитися цей народ, щоби втішатися Божими дарами, а перш усього – свободою. Це значить, – зрозумінням свого відношення до Бога. І між цими заповідями є одна, четверта з ряду, в якій Господь Бог поручає своєму народові шанувати батька і матір. Батько і мати – це дві особи, через яких Господь дає нам дар життя, особи найближчі нам, особи, під яких опікою дозріваємо, стаємо членами не тільки своєї найближчої родини, але й ширшої спільноти. Оця Божа заповідь не обмежується виключно до двох осіб. Її треба розуміти також як любов та пошану батьківщини, – отої спільноти, якої членами ми стали завдяки нашим батькам, і отої реальності, яку поділяємо з такими як ми людьми.
Українська мова має ці дуже гарні слова: «батьківщина», «громада», «громадяни», «вітчизна», «співвітчизники». Цими словами виражаємо наше поняття, наше зрозуміння тої великої спільноти, яку творить нарід, і яка в нормальних обставинах втішається незалежністю, – правом бути собою. Отже, бачимо, що поняття, на яких будуємо нашу державу, є не виключно справою міжнародного права чи політики, але перш усього – справою зрозуміння та здійснення Божої волі та правопорядку супроти нас, громадян.
На сьогоднішнє святкування нашої державності, нашої незалежності, треба дивитись не виключно земськими категоріями розуміння, але поняттями святої віри. А це на нас накладає дуже поважні зобов’язання. Бо наша поведінка, наше зрозуміння громадянських обов’язків мусить бути побудованим на Божому законі. Не тільки отак зовнішньо, немовби для прикраси, але з нутра нашого релігійного переконання. Ціле наше громадянське життя має керуватись Божими приписами, а не політичною кон’юнктурою. Суспільний лад мусить будуватись на тих засадах і правах, які Господь подав нам у своїх святих заповідях. Це на кожного з нас, ким би він не був, накладає обов’язок відноситись до кожного громадянина з повною пошаною, застосовуючи найкращі, добре передумані, абсолютно справедливі критерії. Кожен з нас мусить, відповідно до свого стану, служити загальному благу, і щойно тоді ота Богом встановлена спільнота стає справжньою незалежною, самостійною державою.
Дбати про добро ближнього – це святий обов’язок, який ніхто з нас не сміє злегковажити. Брак пошани до прав ближнього, з якої б це не було причини, – недбальства, лінивства, страху, шукання особистої вигоди, – противиться Божій волі, так само як підступне використовування людської немочі через корупцію, неправдомовність, маніпуляцію, обман чи їм подібне, задля осягнення своїх егоїстичних цілей. Рівно ж неприпустимим з моральної точки зору являється надужиття влади для нібито наведення соціального правопорядку, коли насправді йдеться про розправу над неугодними людьми. Візьмімо в руки Святе Письмо і читаймо напімнення пророків, особливо Ісаї та Єремії. Вони у свій час як речники Божої правди п’ятнували ці всі суспільні гріхи і напоминали власть імущих, що така поведінка доводить до руїни народ. Їхнє навчання не втратило своєї актуальності і сьогодні. З цього вже бачимо, як важливим для нас, віруючих людей, є зрозуміння і сумлінне сповнення Божих заповідей. Бо, як навчали всі пророки, Божу кару можна відвернути щирим розкаянням та зверненням до Господа Бога. Тому пам’ятаймо, що не чисто земські категорії, але Божий закон мусить стати основою нашої поведінки.
Сповнити цей Божий закон – не проста справа. До цього нам треба Божої помочі. І саме за це нам треба молитись. Господь Бог, проголошуючи свій Закон вибраному народові на горі Синай, сказав: «Якщо будете сповняти Мій закон, будете Моїм народом, а Я буду вашим Богом» (пор. Втор. 29, 13). Здавалося б, що все залежить від нас. Але нам треба піти крок дальше, щоб зрозуміти велич нашого зв’язку з Богом. Є в українській мові такий зворот: «Люди добрі, майте Бога в серці!» і здавалося б, що в цьому міститься все, про що нам треба думати сьогодні. Наші життєві завдання нелегкі, якщо хочемо бути тими добрими дітьми Божими, якщо хочемо сповняти належно Його святу волю, якщо хочемо мати надію на Боже милосердя. Таке завдання нам може здаватись трудним, яке є понад наші сили.
Дорогі в Христі! Безумовно ми повинні старатися бути добрими дітьми Божими. Але треба нам пам’ятати, що важливішою для нас правдою є те, що Бог, як добрий Отець, має нас у своєму серці. І саме сьогодні Він це нам пригадує, запевняючи нас про свою близькість, опіку і любов. В мандрівці крізь пустиню з єгипетської неволі до обіцяної землі Господь годував свій нарід, зберігав від лютих звірів, захищав від ворогів, провадив своїм світлом вдень і вночі. Наше сьогоднішнє звернення до Небесного Отця, наша молитва нехай будуть пригадкою нам про цю Божу опіку і любов, яка не менше як колись діє в нашому житті, а також підставою нашої довіри і надії назавжди. Амінь.
+ Любомир
24 серпня 2010 року Божого
|
м. Лісабон Португалія
