З 17 по 26 вересня, в Україні гостювали 15 провідних німецьких експертів - представників церковних структур Німеччини, соціальних і релігійних організацій, які в рамках німецько-української програми вивчали стан української трудової еміграції.
Ініціатором їхнього приїзду до нашої країни виступив фонд «Реновабіс», який займається налагодженням зв’язків між Німеччиною і країнами Східної Європи. Українську сторону представляла Комісія УГКЦ у справах мігрантів у партнерстві із Карітасами Самбірсько-Дрогобицької та Івано-Франківської єпархій.
Серед ключових доповідей дискусії був виступ Владики Йосифа (Міляна), який наголосив на тому, що вивчення і розв’язання викликів міграції варто починати із занурення у живі людські досвіди, а не з статистичних даних. «Ми мусимо пам’ятати, що кожна окрема людина є величезним скарбом, і за нею стоїть Христова Церква», зауважив Владика Йосиф. Він також акцентував увагу на тому, що міграція ставить виклики і у зміні форм організації душпастирства.
Іншою частиною круглого столу стало питання про те, чому Німеччина всіляко протистоїть збільшенню міграційних потоків до своєї країни, і що лежить в основі цього відсторонення, якщо де-факто вона потребує мігрантів для свого розвитку?
«Ми довго заперечували, що Німеччина – це країна мігрантів. І тільки останні п’ять років у нас почалося політичне обговорення цих процесів, а відтак – створення системи інтеграційних програм для мігрантів. Сьогодні ми повинні усвідомити – проблему міграції не можна вирішити, відсилаючи мігрантів додому. Варто вирішувати їхні проблеми тут. Світ змінюється дуже швидко, й інколи я, до прикладу, їдучи в автобусі в Берліні, раптом помічаю, що я - єдиний німець. Але саме це означає для мене, що ми повинні перемогти свій страх перед мігрантами і почати разом нормальне співвіснування», – зауважив під час свого виступу Д-р Крістіан Мюллєр.
«Чим менше ми знаємо, тим більше упереджень у нас є, – вважає Фредеріке Веде, журналістка німецького громадського радіо. – Дуже прикро це визнавати, але дискусія щодо мігрантів у німецькому суспільстві щойно починається. Ми і справді весь цей час уникали навіть згадки про мігрантів на суспільно-політичному рівні, не кажучи вже про вирішення їхніх проблем. Ми ставилися до них так, наче їх не існує. Я думаю, так відбувалося тому, що Німеччина насправді має сильний травматичний досвід від турецької міграції, яку ми пережили у шістдесятих-сімдесятих роках минулого століття. Але сьогодні ми не маємо жодного права на уникання проблем, які витворює міграція до Німеччини інших народів. Наше першочергове завдання – якомога більше дізнатися про природу цього явища, його глибинні процеси, а відтак – почати процеси інтеграції».
Водночас Фредеріке Веде наголосила на тому, що не будучи знайомою з Україною досі, також мала власні стереотипи, які, проте, за час програми були зруйновані. «Пізнаючи глибше українську міграцію через проживання і перебування в українських сім’ях, ми зрозуміли: ви маєте колосальний скарб – віру, на яку ви, українці, можете покладатися навіть тоді, коли здавалося б не маєте для цього жодних ресурсів».
Власним поглядом на виклики у німецько-українських стосунках щодо питання міграції поділився і Григорій Селещук, голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів. «Німецькі експерти, яких ми сьогодні приймаємо в Україні, приїхали з власним баченням нашої реальності. Проте, мені здається, що досвід проживання в українських сім’ях протягом кількох днів дуже багато чого змінив в їхньому світогляді. Щойно зараз більшість колег з Німеччини починають усвідомлювати, що причиною нашої міграції є не тільки бідність. Глибинна проблема у тому, що тисячі, мільйони українців, не знаходять для себе можливостей реалізувати себе в цій країні. А потреба людської самореалізації стоїть на одному рівні з потребою сну і їжі».
Окрему дискусію викликала доповідь Сергія Олійника, який представляв Раду з питань міграції при Кабінеті міністрів України. На його думку, те, що в Україні досі не розроблено навіть законодавства, яке б регулювало процеси української трудової міграції, є наслідком постійних політичних протистоянь. Окремо Сергій Олійник наголосив на тому, що в Україні є сім(!) міністерств та відомств, які займаються міграцією, проте, в українському законодавстві досі не визначено навіть правового статусу українського трудового мігранта, не кажучи вже про розроблення стратегічної міграційної політики.
За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ
|
м. Лісабон Португалія
