Новий глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав розповів Фокусу про початок діалогу з Московським патріархатом і про завдання, які стоять зараз перед християнськими церквами.
На заставці робочого столу в ноутбуці глави греко-католиків – ікона Ліської Богородиці, під захистом якої пройшло його дитинство. У теках зберігаються проповіді і молитви, а також фото з Аргентини, де останні два роки він був апостольським адміністратором єпархії Покрову Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі. На одній фотографії владика Святослав стоїть поряд з пікапом, на якому він колесив по дорогах провінції Місіонес. Сорокалітній глава УГКЦ часто користується скайпом, а ось аккаунт у фейсбуці досі не заводить – вважає його дуже відкритим ресурсом.
З дня інтронізації владики Святослава в київському Патріаршому Соборі Воскресіння Христового пройшов місяць. За цей час він встиг відвідати Папу Бенедикта XVI у Ватикані, відвідав з пасторським візитом Аргентину і написав три послання – молоді, священикам і пасхальне.
Я досі продовжую звикати до своєї нової посади і нинішні відчуття можу порівняти із своїм аргентинським автомобілем: спостерігаю за тим, як він їздить, як реагує на педаль гальма і повороти керма. Я прислухаюся до того, як б'ється серце моєї церкви сьогодні в Україні, адже я не був тут два роки, і країна дуже сильно змінилася.
Свій перший візит ви зробили до Ватикану, а перед ним говорили, що проситимете у понтифіка надання УГКЦ статусу патріархату.
Я збирався представити Бенедикту XVI нашу церкву, яка по своїй структурі і динаміці є патріаршою. У мене не було мети вимагати у нього якогось особливого визнання. Я подякував йому за довіру. Мене дуже вразив формат спілкування з Папою. Замість традиційної загальної аудієнції з митрополитами і синодом у мене з ним була особиста розмова, що свідчило про його велику увагу до України. У вигляді Папи я побачив не суддю або начальника, що карає за помилки, а доброго батька, який пообіцяв свою опіку і допомогу.
Про що ви говорили?
Я розповів йому, що на мою інтронізацію прийшли представники всіх церков на рівні єпископату, а він цікавився нашою відкритістю до діалогу з іншими православними церквами в Україні.
Ви запрошували понтифіка до України?
Прямо про це не говорив. Я, напевно, не до кінця був готовий до цього, але ми завжди раді його прийняти. Ми пам'ятаємо, як в Україні зустрічали Папу Івана Павла II.
Українську Греко-Католицьку Церкву багато хто вважає локальною. Що ви робитимете для її популяризації в центрі і на сході України?
Уявлення про нашу церкву як про регіональну – це стереотип минулого. Сьогодні вона присутня у всьому світі – в Європі, Америці. Ще до брутальної ліквідації за часів СРСР вона мала свої парохії далеко за межами України. А внаслідок сталінських депортацій наша церква із західного регіону розійшлася по всьому колишньому Союзу.
Президент і його оточення благоволять до Московського патріархату. Як ви будуватимете свої стосунки з владою?
Це буде конструктивний діалог незалежно від того, в яку церкву ходить президент чи міністри. Сьогодні в Україні є серйозніші виклики. Наприклад, для всіх церков існує велика небезпека перетворитися на політичну партію. Я пам'ятаю слова свого духовного наставника, який ще в часи підпілля говорив: «Якщо церква перетвориться на політичну партію, тоді вона стане на сторону Ірода або Пилата. А вона повинна стояти на стороні розп’ятого». Для мене це стало орієнтиром. Я вважаю, що церква не може бути провладною або знаходитися в опозиції, вона повинна об'єднувати людей.
Після вступу до посади глави УГКЦ ви сказали, що хотіли б зустрітися з главою РПЦ Кирилом. Про що Ви маєте намір з ним поговорити?
Сам факт такої зустрічі буде маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогу. Московський патріархат показав, що готовий до нього. Про це свідчить присутність владики Іларія (єпископ УПЦ МП. – Фокус) на моїй інтронізації, вітання митрополита Володимира і запрошення на зустріч.
А як ви тоді прокоментуєте слова керівника прес-служби УПЦ МП Василя Анісімова, який заявив: «Унія завжди боролася з Православною церквою, і хто б її не очолював, єство греко-католицької церкви від цього не поміняється. Вони і далі організовуватимуть провокації, підтримуватимуть інших розкольників, того ж Філарета. Тому після відходу Гузара навряд чи там щось поміняється»?
В наших церков багато ран, нанесених один одному у минулому. Я колись читав про фантомні болі, що виникають у людини, яка втратила руку, але відчуває біль у відсутній частині тіла. Це психологічна ілюзія. Я думаю, що ми не повинні сьогодні отруювати наші стосунки фантомними болями минулого. Я переконаний в тому, що ми зможемо залікувати рани, коли оздоровимо нашу пам'ять взаємним прощенням. Ми дозріли до цього, більш того – цього вимагають наші вірні. Ми як пастирі повинні прислухатися до голосу народу, який є голосом Бога.
Володимир Денисенко
Джерело: focus.ua
| 
м. Лісабон Португалія
