Розлетілися по всьому світу діти однієї матері - України, мов ті журавлі, полинули в сірій мряці по далеких чужинах. І не скрізь вони знаходять надійний притулок. І ніхто їх у далеких світах не вітає з розпростертими обіймами. Eмігрантське життя є важким, людина приїжджаючи в чужу країну, зустрічається із великою кількістю проблем: незнанням мови, стресами і переживаннями, недоспаними ночами, тугою за батьками, родиною, за рідним краєм, спогадами про домівку. Ця доля спіткала операторів і вчителів, зварщиків і лікарів, слюсарів й інженерів, а за ними, для підтримки і поради, для служіння і розради полинули на чужини й священики.
Не в пошуках кращого життя, ні доброго заробітку, а на запрошення Владики Кир Діонізія Ляховича, ЧСВВ, з благословення настоятелів Протоархимандрита Василя Ковбича, ЧСВВ й Протоігумена отця Йоанікія Чверенчука, ЧСВВ, 21 червня 2007 року, приїхав у Португалію о. Йоан Дмитро Лубів, ЧСВВ.
Залишаючи високі й лагідні гори Карпати, що верхами своїми сягають хмар, могутні ліси, бурхливі ріки, стрімкі потоки, пишні городи і зелені толоки, залишаючи своє рідне мальовниче село Лючки, яке розкинулось у гірській місцевості північно - східних Карпат, від’їжджає о. Йоан Дмитро у далеку чужину. Забираючи із собою великий багаж: доброту, любов, простоту, знання, наполегливість, працьовитість, бо саме цього навчали Його з малечку мати - Євдокія Василівна (Доця) та батько Дмитро Ігнатович Лубів. Щасливим батькам, Бог подарував чотирьох синів: Василя, Івана, Петра і Дмитра. Діти росли в батьківській опіці і любові, в повазі до людей, один до одного, до праці і у великій любові до Бога.
Закінчивши Середньо-Березівську школу зі Золотою медаллю, Дмитро вступає до Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника на філологічний факультет, спеціальність українська мова і література, бо ще із дитинства мріяв стати вчителем або священиком. У студентські роки відзначався великою наполегливістю і талантом до науки та здібностями до вивчення іноземних мов. Захоплюється літературою, поезією, музикою, наукою, читає багато книг. Але душа Його прагне, чогось більшого, чогось величнішого, на серці тривожно, а у думках багато сумнівів. В цей час він постійно відвідує Службу Божу у Катедральному соборі Святого Воскресіння міста Івано-Франківська, де знаходить спокій і затишок. Зустріч із семінаристом Богданом Помф’юком (отець редемпторист), старшим на 3 роки і теж випускником Середньо-Березівської школи, допомогла розвіяти деякі сумніви, спонукала мислити по іншому, читати багато духовної літератури.
Ще під час навчання в Університеті Дмитро вступає до Василіянського Чину, бо відчув покликання жити в монашій родині і присвятити себе і своє життя служінню Богові. Після IV курсу Університету приходить до монастиря Святого Миколая у селі Крехів, де проходить своє перше монаше випробування, згодом закінчує університет. 21 вересня 1998 року він приймає монаший постриг і бере собі за покровителя у монашому житті святого Йоана Богослова, улюбленого учня Ісуса Христа (Йоан в перекладі означає «Боже Милосердя»). Таке рішення він приймає після прочитання книги «Щоденник Божого Милосердя» святої сестри-монахині Фаустини Ковальської. 7 квітня 2000 року на Благовіщення складає свої перші обіти (убожества, чистоти, послуху) і їде до Львова, де о. Йосиф Будай, ЧСВВ, Протоігумен, пропонує йому їхати на навчання до Риму. Цю пропозицію отець приймає з радістю.
І тут для о. Йоана починається подорож у чужину із своїми важкими випробуваннями, яка триває 12 років.
З 2000 по 2002 рік студіює філософію в Папській Академії святого Ансельма. Це є вищий інститут університетського рівня монахів-бенедиктинців. З 2002 по 2005 рік навчається в Папському Латеранському університеті і здобуває ступінь бакалавра богослов’я.
20 лютого 2005 року в Римі в монастирі Христа Царя складає урочисті вічні обіти. 27 березня 2005 року приймає дияконські свячення з рук Кир Василя Медвіта, ЧСВВ. А на Ясній горі в Гошеві 19 вересня 2005 року приймає священиче свячення з рук Кир Павла Хомницького, ЧСВВ. Після цього проходить спеціалізацію з Богослов’я в Папському Григоріанському університеті з 2005 до 2007 року. Закінчує своє богословське навчання у Римі ліцензіятською працею «Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці».
Кожного із нас Бог веде по своїй стежині, допомагаючи долати на ній труднощі і перешкоди. Так і у житті о. Йоана, який після навчання у Римі, з покорою приймає запрошення служити для парафіян в мальовничому куточку Європи – Португалії, де його з 2007 року призначено новим капеланом УГКЦ у Лісабоні.
Хоча на цей час українська церковна громада в м. Лісабоні вже була сформована, але було багато непорозумінь, бракувало єдності у спільноті, вона, можна сказати, у певній мірі була занедбаною.
На запитання: "які спогади у Вас залишилися про перші місяці Вашого служіння у Лісабоні, про перші зустрічі із парафіянами у Португалії?” О. Йоан пригадує: « Я побачив людей дуже зболених, які з однієї сторони передавали смуток, а з іншої – надію на Бога. Ситуація була важкою у зв’язку з тим, що священики часто мінялись, не було постійного духовного проводу. Люди збиралися не заради Бога, а швидше, це було місце зустрічі для українців. Парафіяни не мали елементарних знань про те, як функціонує Церква, не знали церковних законів, не розумілися в церковних питаннях. Зустрів щирих людей, відкритих на Бога, які не отримували в церкві те, що хотіли. Вони шукали правдиву дорогу, але їм потрібна була допомога».
Як скульптор із глини формує постать мистецького твору, так і наш священик, працею не менш мистецькою, але може ще більш наполегливою і делікатною, починає виробляти образ і подобу самого Ісуса Христа в кожному парафіянинові.
Із самого початку своєї душпастирської праці починає духовно дбати про кожного християнина особисто: спілкується з вірними, дбає, щоб люди не почувалися самотніми, особливо, ті, що живуть побожно; дізнається, хто чим живе; дає поради, наставляє на праведний шлях. Завжди щирий, відвертий, готовий вислухати і дати слушну пораду. Своїм особистим прикладом свідчить про живого Бога і цим впливає на інших. Стає своєрідним мостом між Богом і людьми, між церквою і навколишнім світом, між самими парафіянами.
Проповіді о. Йоана, починають вражати, зворушувати усіх хто їх слухає, починаємо розуміти якими глибокими знаннями володіє ця людина, яким даром слова, якою любов’ю до Бога, наскільки Він духовно освічений, як старанно готується і все обдумує. Митрополит Андрей Шептицький говорив: «Проповідь є першим обов'язком священика і вона накладає на нього обов'язок святого життя... Такою є віра людей, якою є проповідь священиків» (Про гідність священика).
І дійсно, проповіді нашого Пастиря зміцнили нашу віру, навчили Слова Божого, змінили наше життя, зміцнили спільноту, наблизили до Церкви і об'єднали багатьох людей. Якщо після перших зустрічей, отця називали молодим священником, то вже після перших місяців служіння – «криголамом», на якого давно чекала ця спільнота. На парафії розпочалося створення церковного комітету та виборчої ради, які стали займатися організаційними, фінансовими, господарськими питаннями під проводом наставника, з його допомогою, підтримкою, повчанням.
о. Йоан Лубів, ЧСВВ, - любитель церковного співу, сам дуже любить співати, має чудовий голос. Тому одне з перших завдань, які Він поставив перед собою – це створення хору, який би додавав духовного піднесення, возвеличував Літургію. Отець запрошує людей, сам проводить прослуховування, вибирає здібних. І у 2009 році, розпочинає свою діяльність академічний хор духовної музики, регент – Оксана Киба. Хористи - віруючі люди з різних областей України, беруть активну участь у концертах релігійного й національного характеру та у проведенні свят спільно з португальцями. Також час від часу виїжджають з виступами по цілій Португалії. У квітні 2010 року у Лісабоні хор величав Бога в Архиєрейській Божественній Літургії, яку очолив Владика Йосиф Мілян, відповідальний за українців греко-католиків, де не має церковної структури. Як також цього ж дня, 11 квітня 2010 року, хор отримав назву «Подих вічності». Владика Йосиф поблагословив і побажав надалі плекати традицію церковного співу.
Мета, яку ієромонах, регент та хористи поставили – відродити в українській діаспорі в Португалії традиційний багатоголосний акапельний спів церковної музики, яким славиться Україна, добитися високого рівня виконавської майстерності духовного співу – за невеликий проміжок часу, «Подих Вічності» досягає добрих результатів.
У Португалії о. Йоан Дмитро продовжує невтомно працювати: вивчає французьку мову, удосконалює знання англійської, (володіє російською, польською, іспанською, італійською, португальською), збирає матеріал для докторської праці з Богослов'я, багато читає, вивчає, перекладає.
Кількість парафіян в українській церкві м. Лісабону та м. Сінтри постійно зростає, бо проповіді священника – запрошують, об'єднують, навчають. Усі люблять і поважають доброго Пастиря. Бо Він - наділений глибокою духовністю, покорою, лагідністю, скромністю, має сильну волю і святість, невпинно і гідно проповідує Слово Боже, дає добрі поради на сумніви, сумного потішить, за кожного молиться.
о. Йоан Лубів, ЧСВВ є засновником театральної студії «Теотокос» (з грецької Богородиця), яка починає формуватися при церкві у 2008 році. За цей час вдало були поставлені вистави: "Вічне джерело" та "Надія", дійства до свят Миколая та Йосафата, "Ніч перед Різдвом", «Розіпни Його». На даний час керівником студії є Тарас Грунт.
Як мати вчить ходити немовля, крок за кроком, так і наш священик, поступово, день за днем навчає нас, відкриває нам щось нове, величне, незвичне. При церкві Матері Божої з Назарету починає проводитися катехизація дітей, пізніше – катехизація перед Хрещенням і Подружжям. Постійно спілкуючись з парафіянами, о. Йоан відчуває наше незнання Слова Божого, нашу віддаленість від Ісуса Христа. Спочатку, отець запроваджує на парафії, годину читання і роздумування над Словом Божим, згодом починає діяти біблійний гурток читання Святого Письма, де учасники зустрічаються вже частіше: в понеділок, в неділю та в святкові дні (вільні від праці). У центрі усього - завжди стоїть Пресвята Євхаристія, як осередок нашого духовного життя і життя Церкви, як знак нашої злуки з Богом.
Пізніше Біблійна година переростає у школу Євангелізації. Програма школи Святого Андрія теоретично-практична, тому відповідальний за місцеву школу о. Йоан Лубів, ЧСВВ намагається не лише євангелізувати, але також приготовляти місцеві групи, які зможуть проводити курси відповідно до програми.
У Португалії були проведені наступні курси: Нове Життя (м. Лісабон - перший раз в грудні 2010; другий раз в лютому 2011; третій раз у м. Сінтра в травні 2011); Емаус (м. Лісабон - перший раз у травні 2011, м. Сінтра у листопаді 2011), Йоан - формування учнів (м. Лісабон - перший раз у листопаді 2011, м. Сінтра в травні 2012 ), Ісус у чотирьох Євангеліях (м. Лісабон, квітень 2012).
Слухачі цих курсів відчувають себе учасниками Божого плану, наповнюються Божою благодаттю, щоб донести цю Господню любов ближнім, щоб своїм щоденним життям засвідчувати віру в живого Христа; більшість – переживає першу глибоку зустріч із живим Богом.
Застосовані під час курсів нові навчальні методології, покликані на те, щоб не просто надати більше інформації, а допомогти досвідчити Божу Любов.
"Щоб повсякдень Бог ставав нам опорою, давайте дозволимо Слову Божому торкнутися нас своєю мудрістю, силою. Не лінуймося щоразу розпізнавати свого Господа, який присутній у нашому житті, наповнюватися світлом його любові і ставати свідками для інших. Аби могти запалювати їхні душі”, – проповідує о. Йоан.
"Завдяки нашому душпастиреві, ми ще краще пізнали і усвідомили таїнственну суть Пресвятої Тайни Євхаристії, завдяки якій ми приймаємо на Святій Літургії не просто хліб і вино, а живого і всюдисущого Христа, який не припиняє вже упродовж 2000 літ постійно сходити до нас і перемінювати земні дари на небесні та вічні. На цей весільний бенкет Христос кличе особисто кожного, кажучи: «Прийдіть до Мене всі...» (Мт. 11, 29)”, – ділиться учасниця курсів Світлана Чорна-Киба.
Школа Євангелізації Святого Андрія у Лісабоні й у Сінтрі зацікавила більше як 150 людей, ці курси додають вірним наснагу та натхнення до життя.
З липня 2009 року Отці Василіани починають видавати щотижневий вісник парафії «Голос Церкви Володимирового Хрещення», який стає духовною поживою для парафіян. Систематично організовуються прощі до Фатіми (Португалія), Люрду (Франція).
25 листопада 2009 року, у м. Лісабоні, починає діяти Товариство Апостольство молитви, основною метою якого є перепрошення Бога за зневаги, просьба про ласки і боротьба за спасіння.
Головою АМ є Наталія Кривокульська, її заступником - Марія Скоробагата, а секретарем - Руслана Лях.
На даний час членами двох спільнот святого Василія Великого й святого Йосафата є 40 осіб. Ревнителька спільноти святого Йосафата є Ольга Грунт, родом зі Львова, а ревнителькою спільноти святого Василія Великого - Катерина Гопанюк, родом з Тернополя.
До Апостольства покликані усі вірні через Хрещення та Миропомазання. Належачи до нього, усі його члени беруть участь у спасенній місії Церкви.
Завданням кожного є щоденно відмовляти молитву пожертвування й поєднання з Євхаристійною жертвою та роздумувати над одним таїнством з вервиці. Старатися часто брати участь у святих Тайнах: Сповіді та Євхаристії. Кожного місяця відбуваються спільні зустрічі.
Всі члени покликані заохочувати християн до частого прийняття Євхаристії, яка дає силу жити повним життям у служінні ближнім.
о. Йоан Дмитро Лубів, ЧСВВ у Португалії, починає цікавитися Католицькою Харизматичною Відновою (КХВ), спільнотою Пневмавіта, що має добрий провід. З жовтня 2011 року кілька осіб з нашої спільноти беруть участь у Католицькій Харизматичній Віднові в церкві св. Єлизавети. 18 березня 2012 року 8 осіб мали Вилиття Святого Духа під час семінару в Торре ди Аґіля, що був організований португальською спільнотою. Ця спільнота в Португалії вже є діючою з 1975 року, в якої є чудовий досвід та сильний дух молитви. Oдним із завдань спільноти - це піклування про постійне зростання у святості. Члени спільноти заохочують брати участь в багатому літургійному житті та житті Таїнствами, черпати з католицької традиції молитви і духовності, до постійного засвоєння католицького віровчення під керівництвом Церкви і до участі у виконанні душпастирської програми Церкви.
За своє п’ятирічне перебування у Португалії, о. Йоан Лубів, ЧСВВ проводив свою пастирську діяльність не тільки в м. Лісабон, а й в його околицях: Сінтра, Кашкайш, Калдаш де Раїня, Аленкер. Спільноту у м. Сінтрі отець почав формувати із кількох осіб , яких завжди зустрічав з радістю, добротою, відкритим серцем, дарував себе, не чекаючи нічого взамін. На сьогоднішній день, на Богослужіння у Сінтрі приходять біля сотні парафіян. У спільній молитві наш Духовний Пастир обновляє наші серця, оселяє в них незламну віру, наповнює їх Христовим світлом. Якщо на початку свого служіння о. Йоан, шукав і запрошував християн, то зараз – навпаки, парафіяни шукають отця, щоб почути проповідуване Ним Слово Боже.
Усі люблять і поважають Доброго Пастиря, доказом цього є свідчення самих парафіян: «о. Йоан – це надзвичайно гармонійна людина, яка випромінює дуже багато світла, любові і тепла; дуже харизматична особа! Дуже сильний проповідник, звичайно, і як людина - великодушний; це - взірець гідного та достойного священика, який вніс вагому лепту для духовного росту і пізнання Божої любові у серці кожного із нас. Це священик, якого варто наслідувати!», - ділиться п. Світлана Левіновська.
У нашому житті немає нічого випадкового: як приїзд о. Йоана у Португалію не був випадковістю - сам Господь Бог нам Його послав, бо бачив наскільки ми його потребували; так і тепер - Він від’їжджає від нас, щоб виховувати молодих монахів, а це означає, що таких, як отець, Добрих Пастирів, буде дуже багато.
Ось і настав час прощатися із нашим Духовним Наставником, ці хвилини завжди є важкими, а особливо, коли потрібно розлучатися з близькими нам людьми... А Отець Йоан, окрім Доброго Душпастиря, за це п’ятиріччя, зумів стати для нас: другом, вчителем, порадником, а також членом кожної християнської родини. Проповідуване ним Слово Боже, торкнулося кожного серця, в яке Він вливає ріки Божої Любові.
Сьогодні, складаємо щиру подяку Вам, Отче, за те добре зерно, яке Ви засіяли у наших серцях, бо зародилося воно у кожного, хто слухав Ваші проповіді, Вашу науку; за те, що змогли запалити наші серця, які розгорілися великим полум’ям; за те, що зуміли напоїти наші спраглі душі, оживити осохле віття, допомогли нам пірнути в море Божої любові. Важко дібрати слова подяки за Вашу плідну натхнену, творчу, наполегливу працю на Божій Ниві, сліди якої, неможливо буде стерти, а її плоди ми будемо продовжувати споживати. Дякуємо за терпіння, за розуміння, за навчання, за доброту, любов і радість донесену до наших сердець, за зразковий приклад християнина.
Любов Бога Отця, благодать Господа нашого Ісуса Христа, дар радості у Святому Дусі нехай супроводжують Вас, Отче Йоане, завжди!
Оксана Масна, Сінтра, Португалія
|
м. Лісабон Португалія
