«Його ранами ми зцілилися» (1Пт. 2, 24)
Дорогі браття та сестри!
Щороку, у день пам’яті Пресвятої Діви Марії Лурдської, який припадає на 11 лютого, Церква відзначає Всесвітній день хворого. Слуга Божий Йоан Павло ІІ бажав, щоб цей день став слушною нагодою для роздумів над таємницею страждання і, передусім, для того, щоб зробити наші спільноти та суспільство більш чуйними до хворих братів і сестер. Якщо кожна людина є нашим братом чи нашою сестрою, то особливу увагу ми повинні звернути на слабких, тих, хто страждає і потребує лікування, щоб ніхто з них не почувався забутим чи покинутим; справді, «міра людяності визначається, по суті, ставленням до страждання і стражденних осіб. Це стосується як поодиноких осіб, так і всього суспільства. Суспільство, яке не здатне прийняти стражденних і допомогти їм через «співстраждання», поділяти це страждання і переживати його, є жорстоким та нелюдським» (Енцикліка «Spe salvi», 38). Ініціативи, що їх запропонують в єпархіях з нагоди цього Дня, мають стати стимулом до більш ефективної опіки над тими, хто страждає, а також підготовкою до урочистого відзначення Всесвітнього дня хворого у 2013 році в Марійському відпустовому місці в Альтетінґу (Німеччина).
1. Бережу в серці момент, коли під час пастирського візиту до Турина затримався у роздумах і молитві перед святою Плащаницею. Вдивлявся у стражденний лик, що запрошує нас до споглядання Того, котрий взяв на себе терпіння людей усіх часів і країв, а разом із тим і наші страждання, наші труднощі й наші гріхи. Упродовж століть численні вірні пройшли перед цим поховальним саваном, який огортав тіло розіп’ятої Людини, що докладно відповідає євангельському опису страждань і смерті Ісуса! Споглядання Плащаниці – це запрошення до роздумів над тим, що пише святий Петро: «Його ранами ми зцілилися» (1 Пт. 2, 24). Син Божий страждав, помер, але воскрес, і саме тому Його рани стають знаком нашого відкуплення, прощення і примирення з Отцем; проте вони стають також випробуванням віри апостолів і нашої віри: щоразу коли Господь говорить про свої страждання та смерть, вони це не сприймають, відкидають, протистоять цьому. Для них, як і для нас, страждання завжди залишаються великою таємницею, такою, яку важко сприйняти і нести. Двоє учнів, які прямують до Емауса, йдуть засмучені подіями, що сталися цими днями у Єрусалимі, і лише коли до них приєднується в дорозі Воскреслий, їм відкривається нова дійсність (пор. Лк. 24, 13–31). Також і апостолові Томі було важко повірити у спасенну силу страждання: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його – не повірю!» (Ів. 20, 25). Але стоячи перед Христом, який показав йому свої рани, його відповідь перетворюється на зворушливе визнання віри: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20, 28). Те, що до того було неподоланною перешкодою, бо виглядало як знак позірної поразки Ісуса, стає після зустрічі з Воскреслим доказом переможної любові: «Тільки Бог, котрий любить нас аж до того, щоб взяти на себе наші рани і наш біль, а понад усе невинний біль, – достойний віри» (Послання «Urbi et Orbi», Пасха 2007).
2. Дорогі хворі і страждаючі, саме через рани Христові ми можемо очима надії дивитися на всі біди, які вражають людство. Воскреснувши, Господь не забрав страждання і зла зі світу, але докорінно переміг їх. Деспотизму зла Він протиставив всесильність Любові. Він, отже, вказав нам, що дорогою миру та радості є Любов: «Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Ів. 13, 34). Христос, переможець смерті, є живим серед нас. І, повторюючи за святим Томою: «Господь мій і Бог мій!» – наслідуймо нашого Вчителя у готовності віддати своє життя за своїх братів (пор. 1 Ів. 3, 16), стаючи вісниками радості, котра не боїться болю, – радості Воскресіння.
Святий Бернард стверджує: «Бог не може страждати, але може співстраждати». Бог – втілення Істини та Любові – бажав страждати за нас і з нами; Він став людиною, щоб могти співстраждати з людиною, реальним чином, у плоті й крові. Отже, в кожне людське страждання ввійшов Хтось, хто його поділяє і зносить; у кожному стражданні з'являється утішання, – утішання любові, що походить від Бога, щоб для нас засяяла зірка надії (пор. Spe salvi, 39).
Повторюю для вас, дорогі брати і сестри, це послання, щоб ви були його свідками через своє страждання, життя і свою віру.
3. Очікуючи зустрічі з нагоди Всесвітнього дня молоді у серпні 2011 року в Мадриді, хотів би навести особливі думки до молоді, особливо до тих, хто хворіє. Часто страсті і хрест Христа викликають у нас страх, бо видаються запереченням життя. Насправді ж, все якраз навпаки! Хрест є Божою відповіддю «так» людині, найвищим і найбільш яскравим виявом Його любові і джерелом вічного життя. З пробитого серця Ісуса випливало насправді це божественне життя. Лише Він може звільнити світ від зла і побудувати Царство справедливості, миру і любові, якого ми так прагнемо (пор. Послання з нагоди Всесвітнього дня молоді 2011, 3). Дорога молоде, навчіться «бачити» і «зустрічати» Ісуса у Євхаристії, де Він є присутнім для нас у реальний спосіб аж тією мірою, що став нашою поживою на нашому шляху. Вмійте впізнати Його і послужити Йому також у бідних, хворих, у наших стражденних і потребуючих братах, у тих, хто потребує вашої допомоги (пор. там само, 4). Усіх вас, молоді люди, хворі й здорові, знову запрошую творити мости любові та солідарності, щоб жодна людина не почувалася самотньою, але була близька до Бога і вважала себе належною до великої родини його дітей (Пор. Загальна аудієнція, 15 листопада 2006 року).
4. Споглядаючи рани Ісуса, ми звертаємо свої очі до Його Найсвятішого Серця, у котрому виражена найвища міра Божої любові. Пресвяте Серце – це розіп’ятий Христос із пробитого списом боку якого витікає кров і вода (пор. Ів. 19, 34), «символ церковних Таїнств, щоб усі люди, які почитають Серце Спасителя, черпали з радістю з джерела спасіння» (Римський міссал, Передмова до Торжества Пресвятого Серця Христового). Особливо ви, дорогі хворі, відчувайте близькість цього Серця, сповненого любові, і черпайте з вірою і радістю з цього джерела, молячи: «Вода з ребра Христового, омий мене. Страсті Христові, зміцніть мене. О добрий Ісусе, вислухай мене. У своїх ранах сховай мене» (Молитва святого Ігнатія Лойоли).
5. На завершення цього Послання з нагоди Всесвітнього дня хворого бажаю висловити свою єдність з усіма вами і з кожним зокрема, почуваючись учасником ваших страждань і надії, що їх ви щодня переживаєте у єдності з Христом розіп’ятим і воскреслим. Нехай Він подасть вам мир та зцілить ваші серця. Разом з Ним нехай над вами чуває Діва Марія, котру ми з довір’ям називаємо Зціленням хворих і Утішителькою стражденних.
Біля Хреста для Неї здійснюється пророцтво Симеона: Її материнське серце прошиє меч (пор. Лк. 2, 35). З глибини свого болю – участі у терпіннях Сина – Марія стала здатною прийняти нову місію: стати Матір’ю Христа у Його членах. У час хресних мук Ісус представляє Їй кожного зі своїх учнів, кажучи: «Ось син твій» (пор. Ів. 19, 26-27). Материнське співстраждання із Сином стає материнським співстражданням із кожним з нас у нашому щоденному терпінні (пор. Проповідь у Люрді, 15 вересня 2008 року).
Дорогі брати і сестри, у цей Всесвітній день хворого я закликаю також представників влади звертати щоразу більшу увагу на медичні структури, щоб вони могли надавати більшу допомогу стражденним, передусім бідним і потребуючим. Звертаючись до всіх єпархій, шлю сердечне вітання єпископам, священикам, богопосвяченим особам, семінаристам, медичним працівникам, волонтерам і всім тим, хто присвячується служінню хворим і полегшенню їхніх страждань, опіці кожного хворого брата чи сестри у лікарнях, притулках та у родинах: зумійте в обличчі хворих завжди бачити Обличчя облич, тобто Христа.
Запевняю вас всіх у молитві і уділяю вам особливе Апостольське благословення.
Ватикан, 21 листопада 2010 року,
свято Христа-Царя
БЕНЕДИКТ XVI
Переклад: Католицький Оглядач
|
м. Лісабон Португалія
