Послання
Блаженнішого Святослава (Шевчука)
до духовенства, монашества та мирян
Української Греко-Католицької Церкви
про всенародну прощу до Рима 12 – 14 жовтня 2012 року
з нагоди благословення відновленого Собору Святої Софії
та 120-річчя з дня народження
Патріарха Йосифа (Сліпого)
Премудрість собі будинок збудувала (Прип. 9, 1).
Дорогі у Христі!
У Літописі християнської України під 1969 роком читаємо про подію історичного значення в житті нашої Церкви і українців на поселеннях: «На празник Всемірного Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (27 вересня 1969 р.) і в неділю по Воздвиженні (28 вересня 1969 р.) мали місце величаві торжества посвячення храму Святої Софії, Божої Премудрости, в старому Римі. Посвячення довершив Блаженніший Верховний Архиєпископ Митрополит Кир Йосиф, в сослуженні двох українських Митрополитів, двох Архиєпископів і тринадцяти Єпископів, себто всіх наших ієрархів, що очолюють нашу Церкву поза межами України. Між ними звернув загальну увагу своєю появою Преосв. Владика Василь Гопко, що приїхав з Пряшева з незагоєними ще знаками кайданів, що їх мужньо переніс імени Ісусового ради… На торжество зібралось велике число священиків, монахів і монахинь, а передусім тисячі українського Божого люду, що не пожалів часу, гроша і сил, а прибув до Риму так, як колись давно йшли ізраїльські паломники-емігранти до Єрусалиму: з Мезопотамії, Кападокії, Понту, Азії, Єгипту, Лівії і Риму і «чули власну говірку свою, в якій родились» (Церковно-історичні радіолекції з Ватикану. – Т. 1. – Рим).
Кожний храм – це посвячене місце прослави і почитання Бога. Вже у книгах Старого Завіту Святого Письма йдеться про святі місця, жертовники і храми. Зокрема є розповідь про найкращий храм на Сході, що його збудував мудрий цар Соломон: цей храм став зразком на тисячоліття і для християн. Щодо християнських святинь, то перший найвеличніший храм спорудив імператор Юстиніан у VI ст. на честь другої Божої Особи, Божої Премудрості, Святої Софії в Царгороді.
На нашій українській землі з часу проголошення Христової благовісті св. апостолом Андрієм спершу почали з’являтися малі та скромні храми, а згодом постали і високомистецькі церкви. Незадовго після Хрещення Київської Русі св. Володимир Великий спорудив у Києві могутній і прегарний храм Успіння Пресвятої Богородиці, званий пізніше Десятинним. Після смерті Володимира його син, великий князь Ярослав Мудрий, побудував другу, ще більш величаву святиню на славу Божої Премудрості – Святу Софію. Ця святиня ще й сьогодні є вершиною українського будівництва, символом віруючого і побожного духу українського народу та звеличенням неосяжної Божої Премудрості в часи найбільшої могутності держави в історії українського народу і дороговказом для нього на всі віки.
Мій великий попередник, світлої пам’яті Патріарх Йосиф (Сліпий), прибувши до Італії після 18 років тюрми й каторги і будучи свідком знищення храмів на рідній землі, вирішив на пожертви наших вірних звести і в столиці християнського світу, в древньому Римі, біля Українського католицького університету, храм Божої Премудрості, як видимий знак глибоко закоріненої християнської віри в нашому народі. Блаженніший Патріарх казав: «Нехай і українська Софія в Римі, хоч в одробині заступить і сповнить оцю ролю в житті всіх українців на Батьківщині і поселеннях, коли в Київській Софії затихла молитва і Служба Божа. Нехай тим гарячіше лине вона тут за Божу Мудрість, «горнюю мудрость» (Утреня св. Кирила і Методія), коли нині людська мудрість, мудрість цього віку (1 Кор. 2, 6) хоче брати перевагу і знищити наш нарід та нашу Церкву. Нехай не лише українці, але і неукраїнці находять тут піднесення духа, потіху, розраду і передусім просвітління у важких хвилинах життя і рішення. Нехай вона стане могутнім чинником для нашого світлого майбутнього і приверне славні часи наших князів, коли то вперше постала Свята Софія в Києві: «Ми говоримо про мудрість Божу в тайні, що її Бог призначив перед віками нам на славу» (1 Кор. 2, 7)». (Благовісник Верховного Архиєпископа Візантійсько-Українського (Греко-Руського) обряду. – Кастель-Ґандольфо біля Риму, 1969. – С. 45-46).
Храм Божої Премудрості разом із Українським католицьким університетом з того часу справді почав «собирати всіх українців в розсіянні сущих». Тут відбувалися Синоди наших єпископів, наукові конференції, літні академічні й дияконські курси, лекції, видавалися наукові видання. До цього собору з часу його посвячення в 1969 р. прибували тисячі паломників.
Собор Святої Софії у Римі отримав у 1985 р. статус кардинальської церкви, а згодом блаженний Папа Іван Павло ІІ підніс його до гідності базиліки. Цей Папа двічі відвідав Святу Софію: 8 вересня 1984 р., щоб віддати останню шану його покійному будівничому, Патріарху Йосифові, і в липні 1988 р. з нагоди Ювілею Тисячоліття Хрещення Русі-України.
Український народ на поселеннях виявляв гідну подиву жертовність щодо потреб храму Святої Софії. Завдяки цьому Патріарх Йосиф, а згодом і інші мої попередники, Мирослав Іван (Любачівський) і Любомир (Гузар), зуміли покрити більшість стін мистецькою мозаїкою у візантійсько-українському стилі. Наша Церква бажає скласти всім дотеперішнім жертводавцям – живим і вже усопшим – щиросердечну подяку за любов до своєї Церкви.
Собор Святої Софії «собирає» не лише живих, а й мертвих. Тут спочивають: Галицький Митрополит Йосиф (Сембратович), Архиєпископ Іван (Бучко), Владики Стефан (Чміль) та Іван (Хома), засновник кооперативного руху в Україні Юліан Павликовський, княгиня Тереса Сангушко-Сапіга, архимандриня сестер василіанок Клавдія Федаш і студент УКУ Григорій Смерека. У храмі спочивали тлінні останки Патріарха Йосифа, аж доки було виконане його заповітне повеління про перенесення його тіла до крипти собору Святого Юра у Львові і поховання біля гробу Митрополита Андрея (Шептицького). Наші вірні, рідні яких загинули і невідомо де поховані в Сибіру й на засланнях, поставили пропам’ятні таблиці на вічну їх пам’ять.
Незаперечним є те, що цей храм, після соборів Святої Софії в Києві і Святого Юра у Львові, став особливо символічним для тих вірних нашої Церкви, які опинилися поза межами нашої Батьківщини.
Свята Софія слугує для багатьох тисяч українців-заробітчан, які прибули до Італії упродовж двох останніх десятиліть, пристанню і джерелом молитви, подяки, покаяння, примирення і прощення. Всі прочани з України, крім того щоб одержати благословення від Римського Архиєрея і відвідати головні римські базиліки, вважають тепер своїм обов’язком помолитися в рідному храмі Святої Софії в Римі, на цьому клаптику України в гостинній італійській землі.
Та, на жаль, невблаганний час зробив своє діло. Сьогодні, більше як через сорок років після посвячення, цей собор потребує ґрунтовного відновлення. Ретельно оглянувши собор, я переконався в нагальній необхідності ремонту і реставрації.
Тому, отримавши згоду Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, я дав своє благословення Релігійному товариству для українців-католиків «Свята Софія», яке є охоронцем матеріальних надбань Патріарха Йосифа у Римі, приступити до цього важкого завдання.
І два місяці тому, 3 вересня, розпочалися ремонтні роботи, які мають бути завершені до кінця вересня наступного року. Ми переконані, що даємо почин Божому ділу, і сподіваємося, на празник Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 2012 р., здійснити Чин благословення відновленого собору Святої Софії в Римі.
Проте для здійснення цих задумів потрібно багато коштів. Хоча вже зібрано багато пожертв, цього не достатньо для того, щоб привести Святу Софії до належного стану, аби вона могла гідно представляти нашу Церкву в Італії і всьому світі. У зв’язку з цим проголошуємо Всенародну прощу до Рима 12–14 жовтня 2012 р. і закликаємо – подібно як це робив Патріарх Йосиф у 1969 р. – увесь український Божий люд прибути з цієї священної нагоди на паломництво до Рима. Нехай із кожної нашої єпархії, кожного екзархату чи навіть парафії в Україні і в діаспорі прибуде хоч кілька вірян. Сподіваємося, що наші поселенці, передусім в Італії, які найбільше відвідують цей храм, активно візьмуть участь у цій прощі. Оскільки в той час в Римі відбуватиметься Папський Синод, ми запросимо на це свято велике число церковних і світських достойників, за прикладом Патріарха Йосифа 42 роки тому.
Глибоко вірячи у щедрість, жертовність і готовість до паломництва нашого народу, закликаю всіх вірних словами Заповіту Патріарха Йосифа, які стануть гаслом для нашої всенародної прощі: «А коли глядітимете на собор Святої Софії і будете паломничати до нього, як до рідної святині, і молитву приноситимете в ньому, пам’ятайте, що цей собор оставляю вам як знак і символ знищених і збезчещених українських храмів Божих, між ними наших найважливіших свідків – соборів, свідків нашого прадіднього християнства, Святої Софії в Києві і Святого Юра у Львові! Нехай же цей отут собор Святої Софії буде для вас знаком відродження й побудови нових храмів на Рідній Землі і заохотою до здвигання храмів Божих в місцях вашого перебування! А над усе, нехай собор Святої Софії буде для вас провідним знаком і свідком собору живих українських душ, святим місцем молитви й Літургійної жертви за вмерлих, живих і ненароджених! Благаю Бога, щоб Він охоронив собор душ прийдешніх українських поколінь» (Благовісник. – Рим, 1980-1984. – С. 271).
Благословення Господнє на вас!
† СВЯТОСЛАВ
Дано у Києві,
при соборі Воскресіння Христового,
у празник святих мучеників Сергія і Вакха,
7/20 жовтня 2011 р. Б.
|
м. Лісабон Португалія
