Добігають останні хвилі понтифікату Святішого Отця Папи Бенедикта ХVІ. Понтифікату, який випав на час генерального наступу диктатури релятивізму на самі основи західної цивілізації. Понтифікату, який став часом внутрішньої консолідації Вселенської Спільноти Католицької Церкви. Понтифікату, який ще раз потвердив, що саме Католицька Церква є основною перешкодою для сил, які змагають до дегуманізації суспільства і деконструкції самої людини. З Петрової катедри відходить Папа, який не боявся гострої, в’їдливої критики, а відкрито піднімав свій голос на захист Вічної Істини та на захист людини. Папа, який не боявся вирішувати найболючіші проблеми Церкви, обстоювати інтереси ввіреного йому стада Христового навіть ціною найбрутальніших нападів на себе особисто.
Чим був його понтифікат для нас, українських греко-католиків?
Для історії УГКЦ Бенедикт ХVІ завжди буде Папою, який уможливив повернення осідку Глави УГКЦ до златоверхого Києва, яке благословив ще попередній Папа блаженний Іван Павло ІІ. Це відбулось на тлі залякування з боку РПЦ та її дочірньої структури в Україні УПЦ МП, які не переставали погрожувати загостренням міжконфесійного конфлікту: що розірвуть стосунки та припинять екуменічний діалог.
Більшості українських греко-католиків Папа Бенедикт ХVІ запам’ятається, радше, як той Папа, який проголосив свого попередника блаженним. Адже любов українських греко-католиків до блаженного Івана Павла ІІ зажди була особливою. Перш за все тому, що в часах комуністичних гонінь його голос завжди звучав на захист прав народів, які стогнали під чоботом московської окупації та комуністичного засилля. Нерідко він ставав на захист переслідуваних українських греко-католиків, вимагаючи від комуністичних бонз пошанування їхніх основних прав і свобод. Саме він став Папою, який поховав комунізм, Папою виходу УГКЦ з підпілля, Папою, який відвідав Україну у часі її незалежності.
Окрім цього, українські греко-католики інстинктивно відчували його особливу близькість. З уст в уста передавалося: «Папа сказав до наших єпископів: я ваш брат з крови і кости», «мама Святішого Отця була наша греко-католичка». Тому проголошення Івана Павла ІІ блаженним стало великою радістю для всього католицького світу, а для українських греко-католиків це була особлива радість. «Наш Папа проголосив нашого Папу блаженним».
Любов українських греко-католиків до Папи Бенедикта ХVІ не була меншою, аніж до Папи Івана Павла. Можливо, не настільки емоційною, не настільки захоплюючою, але вона була і є любов’ю дітей до правдивого батька великої сім’ї, батька, який навіть цінною власного життя захистить, оборонить, підтримає. Якщо в Івані Павлі ІІ українські греко-католики мали батька, який в родинному колі вселенської католицької родини вмів і пожартувати, і розвеселити, і в тяжкі хвилини розрадити, то у Папі Бенедикті ХVІ українські греко-католики отримали батька, який ревно день у день з мечем слова Божого в руці захищав сім’ю від вовків і в тяжких хвилях завжди, як правдивий воїн, був підтримкою і обороною. Як кожен Папа був саме таким батьком для усієї католицької сім’ї, який був потрібен саме в той конкретний час.
Папа Бенедикт ХVІ не раз наголошував, словами і вчинками, на своєму особливому ставленні до УГКЦ. Скажімо, коли 30 березня 2011 року Святіший Отець прийняв на загальній аудієнції Блаженнішого Святослава, він, ламаючи приписи ватиканського протоколу, встав, щоб привітати новобраного Главу УГКЦ. Це був жест великого символізму. Католицька Церква у своїй повноті – в особі Глави всього католицького світу – віддала пошану Церкві, яка кров’ю чисельних мучеників заплатила за свою вірність Нерозділеній Церкві, вірність Христовому Наміснику.
З усього було видно, що Папа Бенедикт ХVІ не дозволить торгувати інтересами своїх рідних дітей – греко-католиків заради примарних обіцянок частини православного світу, який не може витримати вже самого існування УГКЦ. У часі його понтифікату затихли голоси «суперекуменістів», готових пожертвувати вірними дітьми Святої Матері Католицької Церкви заради голослівних заяв про зближення з Московською патріархією.
Варто зазначити, що Папа-німець докладав великих зусиль, щоб правильно прочитати українською звернення до українців греко-католиків, хоча знаємо, що на загал Святіший Отець не так часто звертався до народів, чия мова не є міжнародною, їхньою рідною мовою.
А щоб комусь знов не прийшло до голови торгувати інтересами вірних УГКЦ, саме Бенедикт ХVІ призначив Главу УГКЦ Блажeннішого Патріярха Святослава членом Папської Ради сприяння єдності християн. Тепер уже Московська патріархія не зможе навіть пробувати ліпити якісь «екуменічні» інтриги поза спиною українських греко-католиків і їхнім коштом.
Як колись Папа Каліст ІІІ відрізав від Київської митрополії московські єпархії і вийняв їх з-під влади Київського митрополита і тим на кілька століть призупинив церковну і політичну експансію Москви на терени України, так і Бенедикт ХVІ тим, що призначив Блажeннішого Святослава членом Папської Ради, що відає питаннями міжхристиянських відносин, відрізав Москві можливості плести інтриги у Католицькій Церкві на шкоду УГКЦ.
Ще одне важливе для УГКЦ призначення – Глава УГКЦ Блажeнніший Святослав увійшов до складу ХІІІ Звичайної Комісії Генерального Секретаріату Синоду, серед завдань якої є допомагати Римському Архиєреєві готувати папський документ за підсумками Синоду. Якщо взяти до уваги, що ХІІІ Звичайна Асамблея Синоду єпископів займалась питанням нової євангелізації, яку проголосив Папа Бенедикт ХVІ, то цілком зрозуміло, що участь Блажeннішого Святослава у роботі цієї Комісії надало можливість УГКЦ через свого Главу безпосередньо впливати на вироблення загальної стратегії євангелізації для усієї Католицької Церкви. І все це – з благословення Папи Бенедикта ХVІ.
Це є і виразом того, що Папа високо оцінив євангелізаційну стратегію УГКЦ, яку прийняв Синод УГКЦ під головування Блажeннішого Святослава. Що, до певної міри, є потвердженням зрілості нашої Церкви, Її здатності самотужки вирішувати проблеми церковного життя і євангелізаційної місії.
Цікавим є і той факт, що попри критику і нападки на унійну модель, якою наша Церква живе християнську єдність, Бенедикт ХVІ застосував властиво цю модель, щоб приєднати колишніх англікан до Католицької Церкви. Цим Папа потвердив, що саме унійна модель є єдино можливою моделлю для осягнення християнської єдності. І досвід нашої Церкви є доказом цього.
Папа Бенедикт ХVІ не лише боронив православність усієї Вселенської Спільноти Католицької Церкви, відкрито і безкомпромісно старався вирішувати церковні скандали, він із особливою прихильністю ставився до нашої Церкви, роблячи багато для Її розвитку.
Тож велика вдячність Святішому Отцеві Бенедикту ХVІ від українських греко-католиків мала би бути одним із останніх акордів його понтифікату.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ"
|
м. Лісабон Португалія
