Церква Христова здобула своє покликання до місій набагато раніше, ніж європейці дізналися, що існує Америка… Поки людство усвідомлювало розміри світу, Церква мала дати змістовну відповідь новим викликам часу. Адже проголошення Євангелія в досить нетипових умовах вимагало особливих методів та підходів, які розробляються й досі.
Св.Арнольд Янссен, один із видатних діячів Церкви, чиє життя та справи ми розглядаємо в цьому числі «КВ», писав, що немає нічого неможливого для сили благодаті Святого Духа. Всі засновники місій, починаючи від апостола Павла, мали в собі одну яскраву спільну рису – впевненість. Впевненість у проповіді Євангелія, в необхідності поширення Церкви Христової, в Божій вірності. І ця впевненість не базувалася на людських силах – адже кожен напевно розумів, що то не його особиста справа, а Божа. І Бог не полишить її, бо на це є Його Воля.
До речі, ще один момент, спільний для багатьох святих: їм набагато простіше було би жити звичайно, по-людськи, «як усі». Франциск Ассізький свого часу відмовився від військової кар’єри й нехитрого батькового скарбу, Тома Аквінат – від усіх привілеїв графського роду та вигідної посади в церковній ієрархії. Св.Арнольд Янссен та, пізніше, Мати Тереза з Калькутти полишили вчителювання – безпечну і надійну діяльність, що тоді забезпечувала не лише "шматок хліба", а й людську пошану, хоча б зовнішню. Тереза з Лізьє, попри юний вік, розуміла делікатність свого становища в Кармелі: сестри Мартен майже всі разом опинилися в одному монастирі, одна з них була настоятелькою. Простіше було б, користуючись можливістю, посприяти створенню такого собі "родинного клану", стати улюбленицею – натомість юна квітка Божого саду пішла власною дорогою, всім нам вказавши малий шлях Любові до Бога та світу.
Аби зберегти рішучу вірність Богові та Церкві – за всіх часів треба мати неабиякий характер і впевненість в обраній дорозі. Покликання до святості, яке людина отримує в хрещенні, несе в собі зерно Благодаті, що має прорости за будь-яких життєвих умов не лише в її серці, а й у серцях усіх тих, хто його ще не усвідомив. Сучасний світ інфікований вірусом, страшнішим за ВІЛ: вірусом байдужості. «Чи не все одно, в кого (у що) вірити? Та ходи до будь-якої церкви – Бог один!» Але ми – діти Божі та діти Церкви. Тому нам не все одно.
Ірина Максименко,
Католицький Вісник
|
м. Лісабон Португалія
