Загальний: Щоб у цілому світі, особливо в християнських спільнотах, мігрантів приймали з великодушністю і справжньою любов’ю.
Під час великого голоду в Палестині праотець Яків із своїми синами мусили прибути до Єгипту, щоб спочатку просити збіжжя, а потім замешкати в тій країні (пор. Бут42-50). Та й цілий Ізраїльський народ був приходнем на чужині (Вих.1,1-14). Сам Христос Господь із своєю святою Матір’ю та опікуном Йосифом перед небезпекою втекли до Єгипту і проживали там деякий час (Мт2,13-23). Найрізноманітніші причини, починаючи від збройних конфліктів і закінчуючи важкими суспільно-економічними обставинами, спонукають людей і сьогодні покидати рідні краї в пошуках кращої долі на чужині. Згадаймо, що мільйони українців за останнє століття також знайшли нову батьківщину в інших країнах. Проте, часто мігранти зазнають невиправданих переслідувань і знущань у країнах, куди вони прибувають. Вони отримають нижчу платню за виконану роботу, їх частіше переслідують чи підозрюють у злочинах, а буває, що приписують погіршення загального економічно-політичного стану в тій країні. Згадуючи про Христа, який сам жив на чужині, й апостолів, яких Він послав проповідувати Євангеліє різним народам, молімося, щоб у різних народах і спільнотах, особливо християнських, були усунені ненависть щодо мігрантів, а навпаки, їх приймали з великодушністю та правдивою християнською любов’ю.
Місійний: Щоб Христос об’явився всьому людству як світло, що сяє з Вифлеєму і віддзеркалюється на обличчі Його Церкви.
Христос Господь сказав: «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йо.8,12). Це світло насамперед сяє у воплоченні, земному житті, стражданні, жертві і воскресінні Божого Сина. Сталася неймовірна подія: відвічний і неосяжний Бог об’явився нам як людина, тим самим відкривши, наскільки важлива для Нього людина. Сам став людиною, аби її привести до себе. Щоб зрозуміти весь смисл сотворення і нашого життя, необхідно поглянути на маленьку стаєнку в околиці Вифлеєма, де Пречиста Діва Марія поклала в яслах Божого Сина. Дивлячись на Нього, починаємо розуміти, що найважливіше любити Бога, а в Ньому своє життя і життя кожної особи зокрема. Не матеріальний добробут чи політична стабільність, а любов і душевний мир, повага до життя від початку до природного кінця приводить людину до щастя. Цю добру звістку передає людству Церква, на обличчі якої віддзеркалюється Христос, воплочений у Вифлеємі. Молімося, щоб Церква якомога краще свідчила про Нього всім людям у світі.
Місцевий: Щоб мирянські організації УГКЦ дедалі більше допомагали своїм членам наслідувати Христа.
До одного юнака Христос сказав: «…прийди, і, взявши хрест, іди за мною» (Мк.10,21). Наслідування Христа – це головне завдання кожного охрещеного в ім’я Пресвятої Тройці. Тому іншим разом Ісус попереджує: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. Хто не бере свого хреста і не йде за мною, той недостойний мене» (Мт.10, 37-38). Кожній окремій людині важко самостійно пізнавати правду Євангелія та віднаходити шляхи і методи, як найкраще втілити в життя ідею наслідування нашого Господа. Для цього в Церкві існують різні спільноти й організації, які допомагають кожному, хто до них належить, більш усвідомлено і діяльно у своєму щоденному житті йти за Ісусом. Однією з таких організацій є й Апостольство Молитви. Молімося, щоб усі мирянські організації в Українській Греко-Католицькій Церкві виконували своє пряме призначення і допомагали християнам виконувати заповіт Христа: щоденно Його наслідувати.
Свята Варвара – покровителька у грудні
У IV ст. за часів жорстокого імператора Максиміана у малоазійському місті Іліополі жив знатний і багатий язичник Діоскор. Його дружина померла після пологів, народивши доньку, яку назвали Варварою. Вона була обдарована дивним розумом і неземною красою. Щоб не зустрілася з християнами, батько вирішив збудувати для дочки високу вежу з пишними палатами. На самоті Варвара часто вдивлялася у блакитне небо, споглядала чудову природу і думала, хто ж зумів створити все це? Виховательки казали, що боги. Але які боги, невже оті бездушні ідоли? Та вони ж самі створені руками людей. Під час роздумів її вмить осяяла Небесна Благодать, очам і розуму відкрилося пізнання Єдиного Неосяжного і Невидимого Бога. Невдовзі вона прийняла святе Хрещення, потоваришувала з дівчатами-християнками та дізналася від них більше про Ісуса Христа.
Коли батько поїхав у далеку подорож, Варвара наказала викинути всіх ідолів з його палат. Повернувшись додому, він дізнався, що Варвара стала християнкою. Батьком оволоділа страшна лють і він вихопив меча, щоб тут же вбити дочку. І вбив би, якби Варвара не втекла в гори та не сховалася у печері. Та серед вівчарів, що пасли отари поряд, знайшовся зрадник і показав Діоскору схованку дочки. Осатанілий батько на місці вчинив розправу над рідною дочкою: бив ногами, кидав об землю, топтав і тягав за волосся, всіляко змушував зректися віри у Христа. Проте блаженна Варвара була непохитною.
Наступного дня Діоскор повів понівечену дочку до правителя краю і сказав: «Якщо вона не поклониться моїм богам, вона мені не дочка. Катуй її стільки, скільки дозволяє тобі твоя влада». Правитель почав умовляти Варвару покоритися батьковій волі задля спадку, просив бути милосердною до самої себе. На те свята діва йому відповіла: «Я приношу жертву хвали моєму Богові і хочу сама стати жертвою Йому!»
Розгніваний правитель наказав роздягнути Варвару та бити її воловими жилами так, щоб земля почервоніла від її крові. Але ніщо не похитнуло її святої віри. Цілу ніч Варвара молилася. Рівно опівночі темницю осяяло неземне світло і вона побачила, як наблизився до неї Цар Слави і сказав: «Сміливо, наречена Моя. Я з тобою. Я приготував тобі винагороду у небесній оселі». Ісус ізцілив її рани так, що жодного сліду від них не залишилося.
Наступного дня бездушні язичники, побачивши Варвару неушкодженою, почали святотатствувати: «От бачиш, як наші милосердні боги потурбувалися за тебе: поклонися й помолися їм». У відповідь почули слова: «Ваші боги – мертві ідоли. Мене ж зцілив істинний Бог – Ісус Христос, Йому одному я поклоняюсь і молюсь». Тоді тортури поновилися. Святу Варвару повісили на дереві, стругали тіло залізом, обпалювали і били молотом по голові. Нарешті рідний батько відсік мечем Варварі голову. Так звершилося написане у Писанні: «Видасть на смерть… батько дитину» (Мт.10,21).
Святі мощі Варвари були перевезені до Константинополя, а в 1108 році із шлюбним поїздом київського князя Святополка, правнука рівноапостольного Володимира, і візантійської царівни Варвари прибули до Києва. Там вони встановлені у новозбудованому Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, а тепер знаходяться у Володимирському соборі Києва.
|
м. Лісабон Португалія
