 ЗАГАЛЬНИЙ: За невиліковно хворих, щоб віра в Бога і любов братів підтримували їх у їхніх стражданнях.Драма невиліковно хворих людей полягає в тім, що вони живуть в період «вже ні і ще ні»: і повноцінного життя немає, і Бог ще не забирає їх до себе... Залишається непевний час для переосмислення і прийняття недуги як неминучої дійсності. Найстрашніше у такому випадку є навіть не хвороба, а погляд хворої людини на свій стан, адже якими очима вона дивиться на свою хворобу, такий і буде перебіг страждання. Якщо невиліковно хворий християнин бачитиме сенс своїх терпінь, а його віра нагадуватиме йому, що після смерті ставимо лиш кому, а не крапку, як це робить світ, то насправді кінець його страждань стане початком життя в усій його повноті. А любов і дружня підтримка братів і сестер подвоїть ефект «духовного самолікування».
МІСІЙНИЙ: Щоб відзначення Всесвітнього дня місій посилило серед Божого народу євангелізаційний запал і підтримку місійної діяльності через молитву і матеріальну допомогу найбільш убогим Церквам.
За словами Святішого Отця Бенедикта XVI, «вселенська місія поєднує всіх, все й завжди. Євангеліє не є ексклюзивною власністю тих, хто його прийняв, воно є даром, яким треба ділитися, радісною звісткою, яку треба передавати іншим. І цей дар-зобов'язання довірений не лише декотрим, але всім хрещеним, які є «родом вибраним... народом святим, народом Божим» (1 Пт. 2,9), щоб вони могли звіщати його величні діла». Бажанням Папи є те, щоб людство побачило і було свідоме свого християнського покликання, яке не зводиться до моментів (християнство «час від часу»), і яке не є долею випадку, але щоб діяльність всіх хрещених людей стала місійною за своєю природою, щоб була способом життя. Відзначення Дня Місій має за мету стимулювати до конкретних кроків допомоги й підтримки найбільш убогим Церквам.
МІСЦЕВИЙ: Щоб жителі гірських сіл усвідомили загрозу, яку несе вирубування лісів і забруднення річок, і старалися зберігати природу - Божий дар - чистою.
Втративши за останні 40 років значну частину лісового покриву, Українські Карпати нездатні утримувати вологу. Вода швидко стікає в долини, створюючи масштабні екологічні лиха, вважають українські екологи. Вони зазначають, що сусідні з Україною Польща, Словаччина та Румунія вже усвідомили цю небезпеку й припинили промислове вирубання лісу в Татрах і Карпатах. Натомість в Україні ліс вирубується від початку 60-х років минулого століття. Екологи покладають відповідальність на структуру Держлісгоспу, який поєднує функції промислової заготівлі та збереження лісів. Вони рекомендують уряду передати ці функції різним відомствам, аби забезпечити ефективний контроль за вирубанням лісу. З точки зору богослов'я і християнської моралі, людина отримала від Бога в розумне посідання великий дар, яким є природа, а тому кожен гірський житель, який називає себе християнином, має обов'язок берегти флору як Божий дар і думати, як будуть жити його нащадки, по якій землі ходитимуть і яким повітрям дихатимуть у майбутньому.
ПОКРОВИТЕЛЬ НА ЖОВТЕНЬ СВ. ФРАНЦИСК З АСИЖА
17 жовтня Франциск з Асижа (1182- 1226) був сином багатого купця. За юнацьких років вів безтурботне життя, мріяв про лицарську славу, охоче брав участь у битві асижан з мешканцями сусіднього міста Перуджії у 1202 році, що стало причиною його ув'язнення після того, як він потрапив у полон. Повернувшись хворий додому, пережив перелом й велику душевну переміну. Покінчив з тим усім, що до того часу було змістом його життя, і віддався цілковито Богові. Почувши доручення від Розп'ятого Христа: «Франциску, йди і відбудуй мій дім, бо весь впаде в руїні!», він відновив своїми руками кілька знищених церков у околицях Асижа. А позбувшись всього, що мав, а навіть власний одяг віддавши батькові, Франциск почав жити як пустельник. В 1208 році в невеликому храмі Матері Божої Ангельської, що його називали також Порціункула (іт. Porciuncula), розташованому поблизу Асижа, він усвідомив собі, що Бог кличе його до духовної віднови Церкви. Дорогою ж до цієї віднови повинно було стати життя Євангелієм в убогості і проголошенні Доброї Новини на зразок Христа й апостолів. Одягнений у грубу рясу, підперезану шнурком, він почав проповідувати Боже Слово. При цьому він не занедбував служіння хворим проказою, які найбільше в той час страждали й були покинуті суспільством. Залишаючись певний час сам, часто незрозумілий і висміюваний, став притягувати своєю особою багато сердець, які шукали Бога. Згодом до нього почали приєднуватись щораз численніші послідовники, а також і послідовниці. Таким чином Франциск став засновником трьох орденів: Братів Менших (1209), Сестер Кларисок (1211) і Терціярів (1221). Творив спільноти не тільки духовних осіб, але також світських людей. Св. Франциск не прийняв Таїнства Священства, був рукоположений лише у диякони. Вів місії в Італії і за її межами. В 1219 році був у Єрусалимі, де християни боролися з мусульманами за Святу Землю. Франциск, керуючись Євангелієм, хотів навертати не мечем, а словом і прикладом. Прагнув відвернути хрестоносців від пролиття крові, проте його не слухали. Після програної християнами битви під Даметтою Франциск одержав дозвіл на те, щоб піти до табору противника, де його прийняв султан з пошаною як Божого мужа.
У різдвяну ніч 1223 року, перебуваючи на молитві на горі Альверня, святий отримав стигмати, тобто рани, що нагадують про Христову муку. Помер 3 жовтня 1226 року в Порціункулі. Два роки пізніше його канонізували. Св. Франциск залишив по собі кільканадцять різних творів, а серед них Правило для Ордену Братів Менших і славнозвісну «Сонячну пісню».
В 1980 році Іван Павло II проголосив його покровителем екологів, які піклуються про охорону природного середовища. Св. Франциск користується загальновизнаною повагою, симпатією й любов'ю не тільки серед католиків, але також серед інших визнань і навіть нехристиян. Без нього в сьогоднішньому світі було б менше любові, віри і надії на милосердя Творця.
о. Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
