ЗАГАЛЬНИЙ: Щоб католицькі університети ставали дедалі частіше територіями, де завдяки світлу Євангелія можна було б відчути гармонію єдності віри та розуму.
Заклик Ісуса Христа, згідно з яким його учні повинні навчати народи (пop. Мт. 28, 19), вимагає від учнів дедалі глибше пізнавати Слово Боже, використовуючи для такого пізнання також і досягнення світських дисциплін і наук, оскільки істина може бути тільки одна, а розум та віра в своїй суті не можуть себе взаємно заперечувати. Саме тому Церква завжди була протагоністом розвитку науки, не дивлячись на те, що противники Церкви часто приписували їй боротьбу проти природничих наук. Саме Церква організувала перші університети й була провідником у них, а представники цих установ як повноправні учасники брали участь у церковних соборах. Згодом людська гордість та зарозумілість, безпідставне переконання в тому, що наука зможе все сама, без Бога, спричинили постійне протиставлення розуму та християнської віри, а деякі політичні режими постійно укріплювались теоріями, що, начебто, науковець і мудра людина не можуть мати надприродної віри. Попри все, Церква знову і знову організовувала університети під своїм покровительством, щоб науковці могли працювати у відповідності до своєї совісті та щоб шукати істину, про яку мовить Христос у Євангелії. Наукові відкриття останнього часу показали, що наука не є настільки всесильною, як про це думали давніше. І в цьому світлі істина Святого Письма стає більш зрозумілою для світу. Саме тому Святіший Отець Іван Павло II в енцикліці «Віра і розум» опрацьовує питання відносин між розумом і вірою. Ми як католики покликані молитися, щоб католицькі університети були осередками, де віра і розум перебувають у гармонії, й таку атмосферу поширювали в світі.
МІСІЙНИЙ: Щоб відзначення Всесвітнього дня місій дало можливість зрозуміти, що завдання проповідувати Христа є остаточним і невід'ємним служінням, яке, згідно зі своїм покликанням, Церква повинна використовувати для добра людства.
Кожного року у жовтні Церква відзначає День місій, під час якого молиться за розвиток місійної праці та отримує змогу підбивати її підсумки. Також День місій важливий тим, що спонукає всіх християн задуматися глибше над словами Христовими, якими він посилає учнів у світ нести Слово Боже, Євангеліє та оживити свідомість так званого «загального покликання» до місійної праці.
Апостол Павло наголошує: «Горе мені, коли б я Христа не проповідував» (1 Кор. 9, 16). Господь Ісус прийшов між людей, щоб їм звістити волю Бога Отця і поєднати їх із їхнім Творцем. На прохання апостола Филипа «покажи нам Отця», Христос відповідає: «Скільки часу ти зі мною і не знаєш мене? Хто бачив мене, той бачив Отця» (пop. Ів. 14, 9). Тому Церква, християни у самій своїй суті покликані не стільки дбати про себе, а відкрити Христа іншим, котрі Його не знають. Отож, проповідь Христа є невід'ємною ознакою християнина, його життєвим покликанням. Тому молімося, щоб Всесвітній день місій цього року спонукав кожного християнина усвідомити, що його остаточним і природним служінням є місійний характер Церкви.
МІСЦЕВИЙ: Щоб люди в Україні під покровом Пресвятої Богородиці глибше усвідомили своє життєве покликання та вибір.
Великий князь Ярослав Мудрий, бажаючи забезпечити державу та народ, віддав землю й людей під Покров Пресвятої Богородиці. Вона, сказавши один раз ангелу: «Ось я, слугиня Господня, нехай зі мною станеться за твоїм словом» (Як. 1, 38), ціле своє життя віддала у Господні руки, а разом з тим стала найдосконалішим інструментом Його Провидіння, через який Боже Слово увійшло в світ для спасіння людини. Її заступництво відкриває нам шлях до спасіння, тому Бог вчинив її царицею неба та землі. Кожний, хто вдається з молитвою до Богородиці та вдивляється пильно в її образ, навчаючись пізнавати й любити Божу волю, ніколи не осоромиться, віднайде правдиве життя та щастя. Сьогоднішнє суспільство великою мірою дезорієнтоване, людські цінності часто перевернуті «з ніг на голову», особливо молоді люди бояться здійснювати життєвий вибір, йти назустріч поклику Божому, який кличе нас бути святими в будь-якому стані. Молімося разом, щоб Пречиста Діва Марія через свій Покров і заступництво випросила ласки, яка торкнулася б кожного серця, кожної людини в нашому народі, щоб ми могли більш усвідомлено та відповідально переживати своє покликання та сміливо, уповаючи на Боже Провидіння, здійснювати моральні вчинки в нашому житті.
ПОКРОВИТЕЛЬ НА ЖОВТЕНЬ
 СВ. ПРЕП. ЄВТИМІЙ (28 жовтня) Св. Євтимій Новий походив із Малої Азії та при св. Хрещенні одержав ім'я Микита. Після смерті батька його вихованням займалася мати й дві сестри. Він скоро вступив у подружній стан і мав дочку. Однак незабаром він чомусь розлучився з ними та вступив до чернечої лаври на горі Олімп. Тут він постригся в ченці і одержав чернече ім'я Євтимій. Як чернець, він робив великий поступ у чеснотах і святості.
Коли в Царгороді усунули св. Ігнатія з патріаршого престолу, і на його місце прийшов Фотій, Євтимій, що був вірний св. Ігнатієві, покинув Олімп і перейшов на гору Атос. Тут він застав ченця Йосипа, що на самоті жив тільки для Бога. Євтимій оселився близько нього, і тоді вони вже разом почали вести якнайсуворіше життя. Коли Йосип помер, Євтимій вернувся в околицю Солуня, де відновив монастир і церкву св. Андрія. Збудував також багато келій, що незабаром заповнилися побожними ченцями. Тоді він започаткував жіночий монастир і настановив у ньому настоятелькою свою сестру, що з того часу почала теж називатися Євтимією.
Коли обидва монастирі були вже добре впорядковані, він передав їх солунському митрополитові, а сам вернувся на гору Атос і там проживав на самоті. Коли відчув, що надходить кінець його життя, він попрощався з атонськими ченцями, а опісля з одним з них перейшов на самітній острів, де прожив в сердечній злуці з Богом п'ять місяців. Спочив спокійно в Бозі 886 року, його нетлінні св. мощі перенесли згодом до Солуня.
о. Корнилій ЯРЕМАК, ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
