ЗАГАЛЬНИЙ: Щоби вчителі вміли прищеплювати любов до істини і справжні моральні та духовні цінності.
Священик, лікар і вчитель завжди були і залишаються моральними провідниками суспільства, незважаючи на економічні негаразди, політичну ситуацію чи знецінення вартостей у світі, тому що ці категорії людей мають особливу спра ву з особою і несуть за неї відповідальність перед суспільством і перед Богом. Якщо ці люди є «на своєму місці», то вони докладають максимум зусиль, щоб прищепити дитині в школі, в лікарні у Церкві любов до істини, до Бога, людини. Коли всі ці напрямки виховання і турботи взаємно переплітаються — вони формують Людину духовну, здорову і розумну. Потрібне тільки розуміння і підтримка з боку батьків, Церкви і держави.
МІСІЙНИЙ: Щоб християнські спільноти на азіатському континенті з запалом звіщали Євангеліє, радістю віри засвідчуючи його красу.
Християнські спільноти, які розвиваються в Азії, зустрічаються з неприйняттям, а подекуди і ворожим ставленням через домінування інших нехристиянських релігій, як, наприклад, буддизм, конфуціанство, синтоїзм, даосизм та ін. Попри певні культурні надбання цих вірувань, все-таки Істина, до якої прямує християнство, є одна, і міститься вона саме в Добрій Новині — Євангелії, яке єдине звіщає радість і надію через віру у Святу Трійцю і через співпрацю з Божою ласкою, яка допомагає людині перебувати в благодаті. Проповідувати Христа розп'ятого і воскреслого через віддане служіння Богові і людям є обов'язком нас, християн, як «вибраного народу».
МІСЦЕВИЙ: Щоб допомога хворим і одиноким людям, які мають житло, не починалася з користолюбства, тобто наміру успадкувати матеріальні блага такої особи, але випливала з любові до неї як до дитини Божої, яка в очах Всевишнього має найбільшу цінність.
Від одинокості, як і від бідності, ніхто не застрахований. Але гідно дожити свій вік може допомогти той, хто є поруч — людина, яку попросили про таку працю. Якщо її бажання буде випливати з безкорисливої християнської любові, якщо вона не чекатиме на заповіт і спадок, але буде діяти відповідно до принципу любові до людей і до Бога, тоді й самотність дорученої їй немічної людини не буде безнадійною, а хвороба не стане тягарем.
ПОКРОВИТЕЛЬ НА ВЕРЕСЕНЬ
СВ. ІРИНЕЙ ЛІОНСЬКИЙ (5 вересня)
Священномученик Іриней, єпископ Ліонський, народився в 130 році в місті Смирні. Там він здобув блискучу освіту, вивчивши поезію, філософію, риторику і інші науки. Його наставником у вірі був учень апостола Йоана Богослова — св. Полікарп. Він же хрестив юнака, висвятив його згодом на пресвітера і послав у галльське місто Лугдун (нині Ліон у Франції) до престарілого єпископа Пофіна.
У 177 році християнська громада міста відправила Іринея посланцем до Папи Елевтерія. Це посольство врятувало йому життя під час переслідування християн Марком Аврелієм. Невдовзі після мучеництва єпископа Пофіна у 178 році святитель Іриней був обраний єпископом і своєю проповіддю перетворив весь Лугдун в місто християнське. Коли вщухли гоніння на християн, святитель виклав ортодоксальне віровчення в одному з основних своїх творінь під назвою «Викриття і спростування неправдивого розуму», або «П’ять книг проти єресей». У той час виник ряд релігійно-філософських гностичних вчень, які, зокрема, говорили про неможливість воплочення Бога. Задля спростування цієї єресі святитель Іриней розвинув вчення про спасіння: «Ісус Христос — Син Божий з чудової любові до Свого творіння зійшов до народження від Діви, через Себе Самого з’єднуючи людину з Богом». Проти навчання іншого єретика, Маркіона, що заперечував божественність Старого Завіту, святитель навчав про єдине джерело Старого і Нового Завітів: натхнення Духа Божого. Істинність церковного вчення святитель Іриней обґрунтував наступністю єпископату, а також тим, що Церква є давнішою від усіх єретиків.
У часі царювання імператора Півночі (193-211) святитель Іриней був усічений мечем за визнання віри у 202 році.
о. Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
