ЗАГАЛЬНИЙ: Щоб вірні вміли розпізнавати в Євхаристії живу присутність Воскреслого, який супроводжує їх у щоденному житті.
Звертаючись до своїх учнів, Христос наголосив, що хто не їстиме тіла Сина Чоловічого і не питиме Його крові, не матиме життя у собі (пор. Йо.6,53). Знаменно, що Христос говорить не про життя вічне, а життя саме в собі, звичайне, людське. Якщо поглянемо, яку мету в житті переслідують ті, які не беруть участі у Пресвятій Тайні Євхаристії, побачимо, що їхнє життя часто беззмістовне, порожнє, а цю порожнечу вони заповнюють вдаваною «зайнятістю» або «турботою про інших» чи про «суспільний порядок». Також і християни часто почуваються покинутими у житті. Саме тому Христос залишив для кожного, хто вірує у Нього, точний знак Божої присутності ‑ себе самого під видом хліба і вина. Не дивлячись на відчай чи почуття безвиході, християнин постійно має можливість прийти до храму і під час Божественної Літургії причаститися Тіла і Крові Христової й тим самим переконатися, що Бог нас не покинув, Він і далі любить нас і в радощах, й у труднощах, і в терпінні. Нам необхідно молитися, щоб кожний вірний це пам’ятав і досвідчував у житті.
МІСІЙНИЙ: Щоб християни в Європі наново відкрили свою тотожність і з більшим запалом брали участь у звіщанні Євангелія.
Європейська цивілізація за останні століття пережила величезні зміни, насамперед у політичному і суспільному плані: руйнація одних і створення інших держав, руйнування звичних суспільних установ, авторитетів, голод, хвороби, війни, також і на релігійному ґрунті, несподіваний прогрес науки і технологій. Поволі всі ці процеси впливали на душі людей, які звикали до життя «без Бога», мовляв, людина сама здатна відповісти на всі питання і виклики сьогодення. В результаті Христос, Його вчення і Церкву багато-хто в Європі трактує як застаріле і немодне вірування, хоча в Європі сьогодні існує величезний суспільний запит на релігію. На жаль, дуже часто його задовольняють магічними практиками, індійськими чи сучасними синкретичними релігійними доктринами, які не ведуть до визволення і глибокого релігійного досвіду й життя. Європа потребує наново відкрити любов Божу, яка проявилася до нас у Христі Ісусі, тим більше, що саме завдяки християнству Європа відбулася як така, поширивши свою віру і моральні цінності християнства на всі континенти й між усі народи світу. Саме тому європейці покликані наново збагнути, яке коріння має їхня цивілізація, відкрити свої серця Христу Господу і молитвою, працею, життєвим прикладом і живими проповідуванням знову звіщати Євангеліє на своєму континенті. А ми всі в цьому намірі повинні молитися.
МІСЦЕВИЙ: Щоб християни в Україні ставали на шлях навернення і покаяння за посередництвом Пресвятої Тайни Євхаристії.
«Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звались. Ми і є ними» (1Ів.3,1). Для кожного, хто хоче осягнути життя, Бог являє свого Сина, який віддав своє життя як викуп за нас: «тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, ‑ так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним» (Йо.3,14-15). Той, хто збагнув цю велику любов Божу, розуміє, що мусить відплатити любов’ю за любов: «А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця» (Йо.15,10). Виявляємо свою любов і довір’я до Христа через святе Причастя. Саме участь у Пресвятій Тайні Євхаристії спонукає християнина до правдивого розуміння свого покликання ‑ постійної пам’яті про свою неміч і про потребу Божої ласки для чинення добрих діл. Молімося, щоб християни в Україні прилучалися до активного життя Пресвятою Євхаристією і так, проживаючи в мирі і покаянні, єдналися із Христом задля вічного життя.
ПОКРОВИТЕЛЬ НА ЧЕРВЕНЬ ІСПОВІДНИК НИКИФОР
Никифор ісповідник народився в Константинополі в другій половині VIII століття. Глибока віра була закладена в ньому його батьками, Федором і Євдокією, які дали синові справжнє християнське виховання, підкріплене прикладом власного життя.
Святий Никифор здобув хорошу світську освіту, але більш за все вивчав Священне Писання і читав духовні книги. Під час царювання Льва IV Никифор отримав уряд царського радника. При дворі він продовжував вести чеснотливе життя, твердо зберігав чистоту віри і ревно захищав шанування святих ікон. У 787 році, під час царювання Костянтина VI (780-797) і його матері святої Ірини, в Нікеї було скликано VII Вселенський Собор, який засудив іконоборчу єресь. Глибоко знаючи Священне Писання, святий Никифор від імені імператора виступив на Соборі на захист Христової віри, чим значно допоміг отцям Собору.
Опісля Никифор залишив державну службу й оселився на самоті, проводячи життя в наукових працях, тиші, пості та молитві, провадячи суворе чернече життя ще до прийняття постригу. Після кончини святого патріярха Тарасія Никифора було обрано на його місце. Прийнявши чернечий постриг і священство, він був уведений на патріярший престол 12 квітня 806 року, на свято Пасхи.
При імператорі Леві V Вірменину (813-820), ярому прибічнику іконоборчої єресі, для Церкви знову почався період гонінь. Імператор почав відкликати із заслання відлучених від Церкви VII Вселенським Собором. Зібравши з них єретичний собор, він зажадав, аби Патріярх з’явився для дебатів про віру. Патріярх відмовився міркувати про віру з єретиками. Він всіляко прагнув напоумити імператора і його оточення, безстрашно роз’яснював народові вчення про шанування святих ікон. Тоді єретичний собор відлучив від Церкви святого патріарха Никифора. Його заслали на острів Проконніс в Мармуровому морі, де, після 13 років скорботи, він помер 2 червня 828 року. 13 березня 847 року нетлінні мощі святого патріярха Никифора, що пролежали в землі 19 років, урочисто були перенесені до Константинополя в собор Святої Софії.
Підготував о. Корнилій ЯРЕМАК, ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
