У програмі катехиз для дітей та молоді закладено тему Євхаристії, і ми з дитинства знаємо, що встановлення цього Таїнства звершилося під час Останньої вечері, яка була традиційною пасхальною вечерею єврейського народу. Але це не єдиний зв’язок Євхаристії зі Старим Завітом.

Отці Церкви вказували на інші образи чи події Старого Завіту, що передвіщали Ісуса Христа і Його жертву, що актуалізується у Євхаристії. Так, жертва Авеля є прекрасною ілюстрацією жертви Ісуса, як і жертвоприношення Ісаака його батьком Авраамом. Але якщо шукати конкретніше євхаристійні прототипи в першому Завіті, то одним із них є жертва Мелхіседека.

Мелхіседек жертвує…

Уже Климент Александрійський писав: "Мелхіседек жертвує хліб і вино, освячену їжу, як прообраз Євхаристії". У книзі Буття (14, 17нн.) зустрічаємо опис, коли Мелхіседек, цар Салему і священик Всевишнього Бога, жертвує Авраамові хліб і вино, за що дістає від патріарха десятину здобичі. Данина вказує на вищість Мелхіседека порівняно з Авраамом. У Псалмі 109, 4 сказано: "Ти – Єрей повіки, на зразок Мелхіседека", – тобто вже у єврейській традиції цей таємничий цар‑священик був наділений рисами вічного священства. Він зі своєю жертвою здобув у християнській традиції глибше, духовне пояснення. У Посланні до євреїв виразно сказано: Мелхіседек – це прообраз Ісуса, справжнього та єдиного Первосвященика (див. 7, 3). В особі Мелхіседека ми знаходимо прекрасний паралелізм зі священством Нового Завіту. Для євреїв священик має походити з одного-єдиного коліна Ізраїля, а Мелхіседек не належав до нього, і людина не помазувала його єлеєм: Бог обрав його та освятив – так само, як це відбувається серед християн і сьогодні. Якщо поклоніння Богові для ізраїльтян обмежене лише одним місцем – храмом у Єрусалимі, – то жертва Мелхіседека не має таких обмежень, вона може бути складена всюди. Також він не жертвував якусь тварину, це була не тілесна жертва, а приношення з хліба та вина – простих складових щоденної їжі, тож це жертва радше духовна. У цих трьох елементах бачимо, що жертва Ісуса на Останній вечері та Євхаристійна Жертва на вівтарях сьогодні ближчі до жертвоприношення Мелхіседека, ніж до юдейських жертвоприношень. Хліб і вино, що їх і сьогодні приносять ті, кого Бог обирає з‑поміж народів, у будь-якому місці, становлять жертву більш духовну та більш давню за жертви, приписані Законом Мойсея.

Коли Ісус установлює Таїнство Євхаристії під час пасхальної трапези, то підкреслює зв’язок між цим Таїнством та союзом, укладеним через Мойсея. А використовуючи саме хліб і вино, Ісус вказує на зв’язок із союзом, що був укладений із Ноєм, за яким Мелхіседек був священиком. Таким чином Ісус приймає й освячує всі жертви, складені людиною Богові: і матеріальні, і духовні, – жертви усіх часів та місць. Євхаристія, яка звершується на наших вівтарях, підсумовує в собі та ушляхетнює всі жертви людей, починаючи від батька всіх віруючих, Авраама, й аж до сьогодні.

Манна – хліб небесний

Ще одним "пророцтвом" Євхаристії у Старому Завіті є дві пов’язані між собою події: це манна, яку Ізраїль отримав після переходу через Червоне море, та вода зі скелі, видобута Мойсеєм із гори Хорив. Отці Церкви вбачали в цих подіях вказівку на тісний зв’язок між Таїнствами Хрещення і Євхаристії. Як Ізраїль, вийшовши з вод моря, отримав їжу від Бога (манну), так і християнин, пройшовши крізь води Хрещення, наближається до євхаристійного столу. Як вибраний народ отримав у пустелі неочікуваний дар води зі скелі, так і віруючі втамовують духовну спрагу Таїнством Крові Христа. Також і в цьому випадку таке розуміння подій Старого Завіту не є плодом фантазії, бо підстави такого бачення знаходимо в Новому Завіті. Ісус говорить про нову манну, якою є Євхаристія, Його Тіло і Кров, що дають вічне життя (пор. Йн 6). І справа не стільки у якійсь матеріальній схожості, бо манна не була хлібом чи вином, – ця схожість глибша. По-перше, обставини, за яких з’являється ця незвичайна їжа. Для ізраїльтян манна була несподіваним даром у пустелі, їжею, що рятувала їм життя й була дана Богом, бо людина не могла собі щось подібне видобути. Для християн Євхаристія також є даром Бога, даним у сухій пустелі людського життя на землі, для того щоби рятувати нашу душу. В обох випадках ідеться про надприродний, незаслужений та неочікуваний дар від Бога. По-друге, і манна, і Причастя становлять щоденну поживу, що підтримує життя в людині. Звідси важливість також і сьогодні приймати Євхаристію не час від часу, а якомога частіше, якщо гріх не перешкоджає цьому. Християни мають доступ до цієї Божої манни Нового Завіту. Це не історія з минулого.

До образу манни додається символ води з гори Хорив (пор. Вих 17). Святий Павло каже прямо: "… всі пили те саме духовне питво, бо пили з духовної, що йшла за ними, скелі – скеля ж був Христос" (1 Кор 10, 4). Святий Амвросій коментує так: "Вода витекла зі скелі для євреїв, а Кров для тебе – з боку Христа. Вода заспокоїла їхню спрагу на якийсь час, а Кров вгамовує твою спрагу назавжди. Єврей п’є і продовжує мати спрагу, ти ж, коли вип’єш, не будеш знати більше спраги. Те було прообразом, а це – правда. Якщо вже прообраз тобі здається прекрасним, то наскільки прекраснішою буде те, прообразом чого ти захоплюєшся!"

***

Таїнство Євхаристії має солідні корені в історії Старого Завіту. Їжа Іллі, яку приносив йому ангел (пор. 1 Цар 19), бенкети завіту і мудрості (пор. Іс 65; Прип 9), пасхальна вечеря, Псалом 22, Пісня пісень – скільки є ще інших символів та подій, що можуть відкрити нові грані найбільшого Таїнства, залишеного нам Ісусом, – Таїнства присутності й світла!

о. Патрик ОЛІХ OFM