Меню сайту

Розділи новин
Новини Церкви [418]
Українці в Португалії [19]
Новини Чину св. Василія Великого [33]
Новини Церкви в Португалії [1]

Календар новин
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728

Форма входу

Пошук

Пожертва

Друзі сайту

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 475



В онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гiсть · RSS 28.03.2024, 20:56

Головна » 2014 » Лютий » 1 » ЧЕРНЕЦТВО. КОРОТКО ПРО БОГОПОСВЯЧЕНЕ ЖИТТЯ
ЧЕРНЕЦТВО. КОРОТКО ПРО БОГОПОСВЯЧЕНЕ ЖИТТЯ
01:00

Чоловіки і жінки, які посвячують своє життя Богові у чернецтві, беруть за основу вчення Христа, згідно з яким найголовніша заповідь дана нам – це любити Отця, що осягається через любов до ближнього: «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт. 25:40). З такою метою людина, яка бажає досконалості, вступає до відповідної громади, затвердженої Церквою, де вірні під дією Святого Духа посвячуються Богові згідно з правилами в новий і особливий спосіб. Чернецтво, чи мала схима, полягає в прилюдних обітах послуху, чистоти й убогості, підпорядкуванні законним настоятелям, наслідуючи Христа як учителя і приклад святості. Для цього чернець відмовляється від мирського життя і цілком посвячується осягненню досконалої любові, службі Царству Божому для побудови Церкви і спасіння світу, будучи немов знаком, який провіщає небесну славу.

(о. д-р Михайло Димид про чернецтво)

Вступ

Ми це знаємо, бо ми духовні особи, але у світі побутує зовсім інша думка. Напевно всі стикалися не раз тим, що люди не знають хто такий монах чи монахиня. У світі поширена думка, що монах – це просто особа замкнена у мурах, яка відмовляється від усього, що радісне, вигідне, що у монастир ідуть особи розчаровані життям чи душевно хворі. А протестанти чи свідки Єгови взагалі вважають монаше життя абсурдом, чимось неможливим. Але здебільшого побутує така думка, що монахи – це святі або дивні. Це стереотипне сприйняття богопосвячених осіб світом.

Але ми знаємо, що насправді монашество – дуже давнє явище. Відколи людина втратила Бога, від тоді не перестає Його прагнути. І чернецтво один із шляхів цього пошуку. «Монахи не мають інших заповідей ніж всі інші християни, але вони повинні бути дуже послідовними у виконуванні Божих Заповідей» - сказав Любомир Гузар.

Богопосвячене життя – це життя прожите з Христом. Це в усьому наслідування Христа. На початку своєї місійної праці Христос проповідує Царство Боже і закликає до покаяння: «Сповнився час, і Царство Боже близько – покайтеся і вірте в Євангелію» (Мр. 1, 15). Після цього Ісус кличе дванадцять апостолів для того, щоб вони «перебували з ним», щоб пізнали його спосіб життя, отож Христос таким чином запрошує своїх перших вибраних учнів-апостолів, щоб ті залишили все: родину, працю, свої власні попередні традиції. І апостоли пішли за Христом «…покинули все і пішли за тобою» (Мт.19, 27).

Апостоли отримали завдання: 1) «перебувати з Ісусом» в особливому відношенні до Нього. Христос на самому початку бажав вибрати собі апостолів, щоб ті брали участь у Його способі життя, у Його способі буття-існування, і це виявляється у безмежному посвяченні небесному Отцеві і своїм ближнім; 2) проповідувати Благовість і поширювати Боже царство: « І він призначив дванадцятьох та щоб їх посилати із проповіддю; і дав їм владу виганяти бісів» (Мр. 3,13, 14). Бачимо, що Христос запрошує діяти в Його імені і Його силою.

На чому ж базується монарший аскетизм? Зрозуміло, що на Євангелії, бо Євангеліє є основним мотивом і правилом монашого життя. Біблія – книга монаха а монах є людиною Біблії. Що ж є ідеалом монашества? Ми знаємо, що головне завдання людини – служити Богові, а це можна найкраще робити покинувши світ і його галасливу марноту. Це – головний ідеал монашества, втікання від світу. Це робиться щоб найповніше служити Богові. Власне монаша дорога, дорога опущення марнотного світу. Найперше і найпростіше провадить до Царства Божого. Відречення від світу для спасіння душі – це найперший і єдиний ідеал монашества.

Спершу монахи жили самі у пустині. Але згодом монашество стало поставати і там, де не було куди втікати від світу. І незабаром були вироблені нові правила для монаршого життя. Вступ до монастиря став прилюдною присягою складаючи обіти: послуху, чистоти, убожества.

Декілька слів про кожен з обітів. Послух – головний монаший обіт. Послух, як засіб плекання духа, бо покірний послух приносить людині спокій, а спокій веде до чистоти. «Я все приймав у монастирі, чи це мені подобалося чи ні. І я в такий спосіб міг зберегти той внутрішній спокій, внутрішнє задоволення» - говорить Любомир Гузар. Він вбиває двох найбільших шкідників людини і людства – гордість і самолюбство. Другий обіт – убожество. Нещастя світу найбільше в тому, що він гониться за багатствами. За маєтками, за добрами. Покинути всю цю марнотність є обов’язком монаха. Третій обіт – чистота. Спастися легше і простіше безмежному, бо жінка і діти зв’язують людину з марнотним світом. Апостол Павло (1Кор. 7.32-33) про це виразно заповів: «Нежонатий про речі Господні клопочеться, як догодити Господові, а жонатий про речі життєві клопочеться, як догодити жінці».

Монашество – «знамення» присутності божественного в тілі Церкви
Спільнота церкви – ікона спільноти осіб Пресвятої Тройці є найорганічнішим контекстом існування монаших спільнот і монашества загалом як спільноти спільнот. У Церкві монашество діє, кажучи словами Христа, подібно до дріжджів у тісті. Це «Божі дріжджі» в «тісті» людської спільноти і середовища творіння. Тому монах «за своєю суттю завжди є людиною спільноти. Монашество показує нам, що немає справжнього покликання, якщо воно не народжується в Церкві і для Церкви». У зачинателів монашества завжди було живе відчуття Церкви, яке проявлялося в їхній повній участі в церковному житті в усіх його вимірах і в охочому послухові душ пастирям. Оскільки монашество є в Церкві животворящим подихом духа, то «оновлення чернечого життя може означати правдиве процвітання Церкви».

Богопосвячене життя – дар для Церкви.

Вселенський характер присутності у світі богопосвяченого життя та євангельська природа його свідчення доводять, що воно не є чимось ізольованим а є реальністю життя всієї Церкви. І дійсно, «богопосвячене життя перебуває у самому серці Церкви як вирішальний чинник її місії, оскільки воно виражає найглибшу сутність християнського покликання» (Документи Ватиканського Собору). Життя за євангельськими радами є невід’ємною частиною життя Церкви. А також спасенною спонукою до ще більшої вірності Євангелію. Це Дар Бога Отця своїй Церкві за діяння святого Духа.

У Церкві і для Церкви.

Яке місце богопосвяченого життя в таїнстві Церкви? Роздуми богословів над сутністю богопосвяченого життя поглибили вчення Другого Ватиканського Собору. У світлі цього вчення викристалізовується свідомість, що чернеча професія незаперечно належить до життя і святості Церкви. Це означає, що присутнє в Церкві від самого початку монашество ніколи не зникне, бо воно становить її внутрішню сутність. Переконливо про це свідчить той факт, що життя за Євангельськими радами глибоко пов’язане з таїнством Христа. Воно має обов’язок у той або інший спосіб свідчити про присутність у світі того способу життя, що його Він обрав і на який він вказав як на абсолютну есхатологічну сутність. Сам Ісус, коли покликав окремих осіб залишити все та іти за Ним, встановив цей спосіб життя, якому , за діянням святого Духа, в ступних століттях судилось розвинутись в різних формах богопосвяченого життя.

Отже, розуміння Церкви як такої, що складається з самих лише священників і мирян, не відповідає намірам її божественного засновника, як про це знаємо з Євангелії та інших книг Нового Завіту.

Монашество на служінні єдності Церков.

Богопосвячені особи мають бути відкриті до екуменічного спілкування. «Автентичне монаше життя є й має бути одним із найважливіших аспектів екуменічної діяльності УГКЦ», - наголошено в проекті Концепції Екуменічної позиції УГКЦ. «Домами і школами» сопричастя можуть і мають стати монаші доми нашої УГКЦ, де правдива братня і сестринська любов стає свідченням приналежності до Христа і долає усі перешкоди на шляху до об’єднання. «Приязнь, милосердя і співпраця у спільному служінні та свідчення дадуть змогу переконатись «як любо, коли брати живуть в купі» (Пс. 133).

У русі до сопричастя Церков-сестер, який інтенсивно триває уже декілька десятиліть, ще бракує виразного голосу нашого монашества. Цього екуменічного внеску очікує від монашества УГКЦ та Вселенська Церква.

Місія і завдання богопосвячених осіб в Церкві.

По-перше: здійснювати пророче, священиче і царське служіння, тобто проповідувати слово Боже, жити ним, перебувати у молитві (особистій та спільній з Євхаристією в центрі) й творити діла милосердя і справедливості, спираючись на специфічні для цього засоби, Євангельські ради: убогості, чистоти та послуху;

По-друге: провадити просте і щире життя через молитву і аскезу. І в цій простоті стати іконою Божої присутності у світі і прикладом та свідченням як у Церкві так і поза нею;

По-третє: подавати духовну поживу сучасній людині. «Показувати живий приклад, який би притягав людей до монастирів. Бо найгірший осуд для нас, коли молоді люди кажуть: «Та вони такі самі, як ми». Монахи не можуть бути такими самими, як всі інші – бо монахи мають бути настільки кращими, щоби світська молодь не сміла себе до них прирівняти чи злегковажити їхнім прикладом. Бо інакше наше майбутнє під знаком питання» - говорить Любомир Гузар.

По-четверте: маємо бути відкритими для потреб Церкви та народу;

По-п’яте: пізнавати світ та змінювати його на краще;

По-шосте: бути здатними давати відповіді на виклики цього світу;

По-сьоме: уникати надмірної активності, яка провадить до занедбанення духовного життя та інше.

Висновок

«Ви – світло світу, ви – сіль землі». Бог покликав монахів бути сіллю на землі. Блаженіший Любомир Гузар каже: «Сіль – це те, що ми отримуємо. Бог кличе нас не тому, що ми солені тому, що Божа ласка робить нас тою сіллю». Чернецтво – це свідчення духовного росту людства. Дуже гарна думка щодо монашества УГКЦ у патріарха Святослава Шевчука, яку він висловив на зустрічі із настоятелями і настоятельками греко-католицьких Чинів і Згромаджень. Він нагадав присутнім про заклик Папи Римського Венедикта 16, який пролунав до на черговій сесії Папського синоду. «Нова Євангелізація для передавання віри». І розмірковував про місце монашества в цій справі.«Сьогодні у світі простежується феномен секуляризації, який притаманний і Україні». На думку Блаженішого Святослава секуляризація полягає в тому, що сучасна людина вважає релігійне життя і свою віру другорядними. Таким чином християни перестають жити своєю вірою і не передають її своїм дітям. «Цей феномен складний, бо він торкається всіх релігій. Відповідь Церкви на ці виклики є нова євангелізація. Це означає відкритись і намагатись переобразити цей світ. Адже сьогодні щоб бути віруючим, потрібно ділитися вірою».
На переконання патріарха роль монашества полягає у Новій Євангелізації – нести Боже слово сучасній людині. «Богопосвячена особа яка горить вірою здатна запалити іншу людину» – сказав Глава УГКЦ. В кінці він назвав монашество «легенями Церкви», які дихають всюди Духом Святим, без яких ми не зможемо ні жити, ні рухатись вперед».
Отже, із почутого бачимо, яку важливу роль займає монашество у Церкві. І важливо усвідомити, що ми усі тут присутні є учасниками життя нашої Церкви. Безперечно, що роль мирян у церкві є також дуже важлива, але все ж таки Церква, люди, світ очікують від монашества того живого прикладу наслідування Христа, прикладу живої віри, ділення тією вірою з іншими. Тому монашество, є вирішальним чинником місії Церкви, бо воно виражає найглибшу сутність християнського покликання і є спасенною спонукою до ще більшої вірності Євангелії.

_____________

1. Документи Другого Ватиканського Собору. Львів: Свічадо, 1996.
2. Іван Павло ІІ. Богопосвячене життя. Апостольське післясинодальне повчання. Львів: Місіонер, 1997.
3. Дверницький Орест, бр. ЧСВВ. Початки Східного монашества//Преображення у Господі. Матеріяли конференції монашества УГКЦ. Львів: Свічадо, 2004.
4. Монашество//Христианство. Энциклопедический словарь. Москва: Большая Российская энциклопедия, 1995.
5. Богопосвячене життя в Українській Греко-Католицькій Церкві//Матеріали п’ятої сесії Патріаршого СоборуУГКЦу Бразилії. Львів: Свічадо, 2012.
6. Ідентичність монашества в покликанні і служінні УГКЦ//Заключний документ першої сесії Собору монашества УГКЦ «Преображення у Господі». Львів: Свічадо 2010.
7. Сіль//Документальний фільм про монашество. Телестудія «ОКО», 2011.

Автор: бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ 

Категорія: Новини Чину св. Василія Великого | Переглядів: 1290 | Додав: osbmpt
Українська Греко-Католицька Церква Різдва Пресвятої Богородиці м. Лісабон Португалія