 Так відповів на запитання гестапівця отець Омелян Ковч і тим підписав собі вирок Майданеком...
«Отець Омелян був сином і священиком одного народу, а загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього народу» (слова владики Любомира Гузара під час екуменічного молебню за жертвами Майданеку у 2002 р.)
Польовий духівник
«Вчора стратили пятдесятьох. Якби мене тут не було, хто б допоміг їм переступити цей поріг? Вони б пішли у вічність зі всіма своїми гріхами, у глибокому розпачі... Чи ж ще не благословення? Не міг би просити Бога про більше. Не хвилюйтесь за мене. Радійте зі мною». Це уривок із листа до родини, написаного отцем Омеляном Ковчем невдовзі перед смертю. Він не дожив до шістдесяти. Його насичене і драматичне життя уже не раз висіло на волосині, але завжди чудом залишався серед живих. Мабуть, доля берегла його для останньої місії - стати парохом Майданеку.
Народився Омелян Григорович Ковч 20 серпня 1884 р. у с. Космачі Косівського повіту у сім’ї священика. Здобувши теологічну освіту у Римі, він душпастирював в Югославії серед українських поселенців, які жили убого, переважно на узбіччях гір. Священик багато часу проводив у дорозі і майже з кожної поїздки привозив із собою кількох діток, щоб пожили у його родині і, як казав, «з’їли щось іншого та побавились трохи іграшками його дітей». У 1919 р. він вступив до Української Галицької Армії і був призначений польовим духівником Бережанського Коша. Нерозсудливим був лише під час бою: завжди поривався на передову. Говорив, що вояки найкраще почуваються, коли бачать поруч лікаря і духівника, і що його, свяченого, куля не бере...
Якось потрапив з іншими вояками УГА до рук більшовиків. Більшість полонених розстріляли на місці, решту у вантажних вагонах повезли у безвість. Коли поїзд спинили, щоб очистити від померлих, о. Омелян попросив вартового випуститии його на хвильку - гинув від спраги і задухи. Коли ж повернувся, той зачинив двері перед самісіньким його носом. «Батюшко, а пам’ятай молитися за Луку», - вигукнув на прощання російський солдат. Потім був ще один полон і неймовірний порятунок від розстрілу, польський концтабір, де захворів на тиф.
Над тією хатою ангели пролітають
У 1922 р. о. Омелян став парохом Перемишлян. Тоді переважну більшість 5-тисячного містечка складали євреї, українці - близько тисячі - як правило сполонізовані. Парох активно відбудовує українське життя.
«Над тією хатою ангели пролітають», - говорили перемишлянські парафіяни про скромний будиночок, де мешкали священик із дружиною та шістьма дітьми. Майже завжди там жили ще кілька осиротілих діток, яких священик привозив до себе після похорону, щоб відійшли від болю втрати. Потім знаходив їм місця у сиротинцях.
Власті - польська, а згодом і радянська, священика, звісно ж не любили: за 1925-1934 рр. у його хаті було майже 40 обшуків, кожен другий з яких завершувався арештом чи увязненням. У червні 1941-го НКВС провело у Перемишлянах масові арешти. Кілька днів пароха переховували парафіяни. Влада побіцяла за його голову 5 тис. карбованців, а за притулок - розстріл. О. Омелян поривався здатись, його ледве стримали. Коли ж за кілька днів містечко зайняли німці, парафіяни прийшли до пастиря, плачучи від радості. Священик їх немов холодною водою облив: «Не дуже радійте, на місце одного добродія прийшов інший, тільки ґудзики на мундирах змінилися”...
О. Омелян благає вірних, особливо молодь, не йти на службу до нової влади, не піддаватись на антисемітські провокації. А переслідувані шукають захисту у християнського священика. Коли у Перемишлянах створили гетто, близько тисячі євреїв просять священика охрестити їх: сподіваються, що так врятуються. Душпастирю нелегко було прийняти рішення, їздив радитися до митрополита Андрея, обговорював це із знайомим душпастирями. З одного боку, зобов’язаний хрестити ближнього у небезпеці смерті, з іншого - чи можна вділяти цю Тайну людині, що приймає її з не релігійних міркувань? Але часу для роздумів немає: у місті розклеєно повідомлення про примусовий прихід євеїв до гетто. Провівши попередню катехизацію, о. Омелян здійснює масове хрещення». Але більшість новоохрещених таки розділили долю інших євреїв.
Бог усі мови розуміє
У грудні 1942 р. о. Ковча заарештували. Родина і знайомі робили усе можливе для його звільнення, прилучився до цього і митрополит. Вихід на волю, мабуть, був можливим...
Зберігся запис діалогу, який відбувся між о. Ковчем і гестапівцем у львівській в’язниці.
- Ви знали, що євреїв вихрещувати заборонено?
- Не знав. - А тепер знаєте?
- Знаю.
- Будете далі вихрещувати євреїв?
- Буду.
У серпні 1943 р. о. Омеляна Ковча перевозять у Майданек.
Родина не припиняла спроб визволити о. Ковча, а він писав, що не бажає іншої долі. «Ми тут усі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни. Коли я правлю літургію, усі вони моляться. Різними мовами, але хіба ж Бог не розуміє усі мови?»
У 1999 р. Єврейська рада України долучила о. Омеляна Ковча до «праведників України». У 2001 р. Папа Іван Павло II проголосив його блаженним.
На фото: Такий напис на одній із будівель Майданека зробили червоноармійці одразу після визволення в’язнів концтабору.
Катерина ЛАБІНСЬКА
|
м. Лісабон Португалія
