Україна – це наша Батьківщина. Де ми народилися, де залишилися дорогі і милі нашому серцю люди: наші рідні, наші діти, онуки, наші друзі. Кожен українець любить свою Батьківщину, сумує за нею, працює і дбає за свої родини. І кожен з нас пишається українцями, які прославили нашу державу: науковцями, співаками, спортсменами, художниками, композиторами, поетами… Кожен думає за свій куточок на Україні де виріс, бачить його у снах, в думках ходить по херсонських степах або по рідній Буковині чи Верховині. Любов до рідного краю передається молоком матері. Та як не любити тебе, люба Україно, з своїми річками, морями, озерами, степами і горами! Де є ще такі райські куточки, які милують око і тішать серце!
В руках тримаю фото і милуюся краєвидом Гуцульщини. Це східні Карпати, Верховина, Бескид Зелений або Лісистим званий. Поза границею лісів простягаються полонини з буйними сочистими травами. Дерева з гуцульських лісів дуже цінуються, бо роблять з нього різні музичні інструменти, меблі, а венеціани колись будували з нього кораблі.
Найвище пасмо в гуцульських Карпатах – Чорногора з «королевою» гірських верхів, Говерлою, «королем «піп Іваном» і стрімким Петросом. Гуцульські Карпати їх, Бескид Зелений, у три ряди саджений – це просто рай на Землі! Красі наших гуцульських гір немає рівної в цілому світі. Це наче святиня, здвигнена руками найбільшого митця – будівничого, самого Господа, повна краси й чарів, якими не можна начудуватися й надивуватися. Потрапивши у цей диво-край, треба впасти на коліна й славити її Творця-Бога.
Косівщина – один з наймальовничіших куточків Гуцульщини, край родючих полів, луків-сінокосів, високих гір, стрімких потоків, чистого цілющого повітря, працьовитих, завзятих, талановитих, гостинних і добрих людей. Це унікальна скарбниця флори і фауни, народних звичаїв, традицій, народних ремесел та невичерпні багатства фольклору. Косівський район розташований у східній частині Івано-Франківської області і межує з Верховинським, Надвірнянським, Коломийським, Снятинським районами Івано-Франківської області та Винницьким і Путивльським районами Чернівецької області. Цей куточок нашої України приваблює багато туристів не тільки з України, а й багатьох зарубіжних країн, тут діє кілька туристичних баз і створений Указом Президента України від 14 травня 2002 р. Національний природний парк «Гуцульщина» площею 32271 г. Серед такої краси розташувалося село Лючки з річкою Лючка, яка бере тут початок. І живуть тут роботящі люди, багаті на посмішку, на гостину, на народження дітей.
Тато зайшов до дитячої кімнати і спокійним тихим голосом промовив: «Вставайте, діти, до церкви пора». Мама зігнулася над чолом найменшого, цілуючи додала: «просинайся Дмитрику, вставай сину!»
Дмитру Ігнатовичу та Євдокії Василівні Лубів Бог подарував чотирьох синів: Василя, Івана, Петра і Дмитра. Діти росли в батьківській опіці і любові, в повазі до людей, один одного, до праці і у великій любові до Бога. До церкви святих Апостолів Петра і Павла в село Баня-Березів ходила вся родина, церква в Лючках на той час була закрита. Дорога нелегка, 5 км нести на руках маленьких дітей було тяжко, тому брали їх по черзі. Перші уроки катехизму хлопчики отримували від батьків і бабки Цецилії Лубів. Ішов час і діти дорослішали, зростали добрими, працьовитими і побожними. Дуже хотілося батькам, щоб хоча один став священиком. Дмитро Ігнатович займався різними роботами: любив теслярську справу, бджільництво, дбав про господарство й навчав цьому синів. Василь закінчив Лісотехнічний, Іван – енергетичний, Петро – телемайстр, але любить будівництво. Яку ж професію обере найменший думали батьки? Дмитро Лубів був надією Середньо-Березівської середньої школи, вчителі пророкували велике майбутнє своєму вихованцю, бо закінчив школу зі Золотою медаллю, мав неабиякі здібності до іноземних мов, відзначався великою наполегливістю і талантом до науки. Вчителі радили вступати до університету. Прислухавшись до порад Дмитро вступає до Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника на філологічний факультет, спеціальність українська мова і література. Навчався залюбки, вивчав одну за другою іноземні мови. Кохався у літературі, поезії, музиці, науці. І так хотілося побільше знати, тому і перечитував масу книжок, але все частіше в думках повертався до Служби Божої, що в Катедральному соборі Святого Воскресіння міста Івано-Франківська, яку студент Лубів відвідував постійно. Якось зустрів семінариста Богдана Помф’юка, старшого на 3 роки, теж випускника Середньо-Березівської школи. У розмові зізнався, що з молодших класів мріяв стати священиком, та прислухався до порад вчителів і зараз опановує професію вчителя. Семінарист Богдан на прохання юнака дає йому багато духовної літератури. Почалися роздуми і вагання чи бути одруженим священиком чи не одруженим, але що буде священиком вирішив остаточно. Під час навчання в університеті вступає до Василіянського чину, відчув покликання бути в Монашій родині і присвятити себе і своє життя служінню Богу. Після IV курсу університету поселяється у монастирі Святого Миколая у селі Крехів
де проходить своє перше монаше випробування, згодом закінчує університет. Так і не дочекалися молодого вчителя Дмитра Дмитровича Лубіва сотні учнів, яких би він міг навчати рідній українській мові, прививав би любов до поезії, літератури. Замість сонячного класу або викладацької кафедри у вищому навчальному закладі 21 вересня 1998 року він приймає монаший постриг і бере собі за покровителя у монашому житті святого Йоана Богослова, улюбленого учня Ісуса Христа (справка: Йоан в перекладі означає Боже Милосердя). Таке рішення приймає після прочитання книги «Боже Милосердя» святої сестри-монахині Фаустини Ковальської. 7 квітня 2000 року на Благовіщення складає свої перші обіти (убожество, чистота, послух) і їде до Львова.
В другому монастирі Святого Онуфрія був фіртянином і катехизував дітей. Настоятелі пропонували їхати молодому монахові на навчання до Канади, а отець Йосиф, протоігумен, настоятель отця Йоана пропонує їхати на навчання до Риму, яку він приймає з радістю.
У Римі є багато папських університетів де можна вивчати філософію і богослов’я, про що мріяв з юних літ.
З 2000 по 2002 рік студіює філософію в Папській Академії святого Ансельма. Це є вищий інститут університетського рівня Монахів-Бенедиктинців. З 2002 по 2005 рік навчається в Папському Ватиканському Латеранському університеті і закінчує Бакалаврат з Богослов’я.
20 лютого 2005 року в Римі в Монастирі Христа Царя складає Врочистий вічний обіт. 27 березня 2005 року приймає дияконські свячення з рук Кир Василя Медвіта, ЧСВВ. А на Ясній горі в Гошеві 19 вересня 2005 року приймає священиче свячення з рук Кир Павла Хомницького, ЧСВВ. Після цього проходить спеціалізацію з Богослов’я в Папському Григоріанському університеті з 2005 по 2007 роки. Закінчує навчання працею «Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці». По закінченні навчання мав повертатися на викладацьку діяльність у Вищий інститут філософсько-богословських студій ім. Веніамина Рутського у смт. Брюховичі, що біля Львова. Але приймає запрошення Владики Кир Діонізія Ляховича, ЧСВВ та їде на пасторальну працю до Португалії, з благословення настоятелів Протоархимандрита Василя Ковбича, ЧСВВ й протоігумена отця Йоанікія Чверенчука, ЧСВВ.
Лісабоном пронеслася новина. До нашої Греко-Католицької церкви Матері Божої з Назарету приїздить на служіння молодий священик з України. Коли побачила його особисто, мене вразили очі, наповнені теплом і любов’ю до кожного.
«Господи, губи мої відкриєш і уста мої сповістять хвалу Твою» - такими словами розпочинає ієромонах Йоан Лубів, ЧСВВ Службу Божу. Особливе враження залишають його проповіді. Я, як вчитель і психолог, розумію якими глибокими знаннями володіє ця людина, яким даром слова, якою любов’ю до Бога і як він готується і обдумує їх. Отець постійно вчиться, вдосконалюється, читає багато духовної літератури, прослуховує аудіо записи інших проповідників. Його проповіді бентежать розум, а коли о. Йоан стає на коліна і співає гарним тенором «Пресвятая, Богородице, спаси нас» - спів цієї молитовної пісні вражає душу.
Авт. – Отче, де навчалися так гарно співати?
О.Й. – (Посміхається). Співаю з дитинства, брав участь в шкільному і університетському хорах. В монастирі навчався церковному співу.
Наш священик знає багато пісень як релігійних так і народних. Дуже любить пісні «Пренебесна, пречудесна», «Витай між нами, Христе, Витай». Співає залюбки українські народні ліричні пісні. Улюбленими молитвами, наряду з основними є: «Під Твою Милість», «Згадай, Всемилостива», Радуйся, царице». Улюбленою іконою є зарваницька ікона Божої Матері і вона завжди з ним. Ще у 1995 році відвідав це місце й згодом пройшов він пішу прощу від свого дому до Зарваниці, присвятивши її улюбленому святу Успіня Пресвятої Богородиці. З того часу було багато прощ в житті Василіянина Йоана і поїздок по церквах, монастирях, святих місцях. Ще будучи студентом жив 2 місяці в монастирях міст Торонто, Оттава, Монт-Реаль, що у Канаді. Побував у Люрді, Лізьє - де народилася улюблена свята Тереня від Дитятка Ісус, свята монахиня Кармелітка у Франції. Відвідав Лондонські храми в Англії, був у Варшаві і Перемишлі – Польща. У Білорусії – Вітебськ, Полоцьк, Мінськ, Слонім, Жировиці. Пройшов прощу дорогою свого улюбленого святого Йосафата від Вітебська до Полоцька. Про Італію вже годі говорити, її об’їздив о. Йоан вздовж і впоперек. З великою старанністю проводить Хресну дорогу у Фатімі, коли наші співвітчизники їздять туди на прощу.
Люблять у великій родині Лубів отця Йоана, бо для них він залишається улюбленим і люблячим сином Дмитриком, братом, а для вісьмох племінників любим стрийком. І напевне, вони найменші, найбільше чекають свого дядька, бо він знову їм розповість багато цікавого, де побував, що бачив, про що нове дізнався. Чекають щоб почути Боже Слово, цікаві розповіді з життя святих, бо він так багато знає, їх стрийко, їх домашній священик, який тепер, як колись батьки і бабуся дає їм уроки катехизму і наряду з батьками, дідусем і бабусею прививає любов до Бога. Дарують Василь, Іван і Петро батькам щедро онуків, наче за себе і за брата, бо знають, що наймолодший їх брат ніколи ними не порадує батьків. Безмежно любить він своїх батьків, братів, племінників і Батьківщину, та над усе любить Бога, тому і присвятив Йому усе своє життя. В Лючках так і залишився він Доциним Дмитриком (таким ім’ям у селі називають маму отця Йоана). Рідні настільки люблять його, що за Благословенням отця Михайла Дрогомирецького побудували церкву Введення в Храм Пресвятої Богородиці в селі Лючки. В будівництві брали участь - тато і три брати, Василь, який вчив у дитинстві ходити наймолодшого брата, Іван, Петро. Посвята відбулася 2006 році на Введення. Мріяли, що в церкві буде служити о. Йоан після закінчення навчання у Римі. Не сподівалися рідні, що обіт на послушаніє, даний 2000 році приведе о. Йоана в таку далеку Португалію.
В Лісабоні він відбувся, як священик, полюбив свою першу парафію, постійно дбає за порядок у церкві, має плани по її вдосконаленню. В нашій церкві проводиться катехизація дітей, церковний спів, передшлюбна катехизація, створилася театральна студія «Теотокос».
Авт. Що маєте в задумі на майбутнє?
О.Й. продовжити навчання. Хочу написати докторську працю з Христології, але чекаю на благословення від Протоігумена, Настоятеля в Україні. Зараз вже достатньо володію португальською мовою, отож вдосконалюю англійську та мрію взятися за вивчення французької.
Любить мови наш Отець. За час навчання в різних університетах вивчав і складав іспити з таких мов: російської, німецької, польської, латинської, італійської, грецької, англійської, єврейської.
Авт. Що хотіли б змінити в своєму житті, Отче?
О.І. – Змінювати нічого не потрібно, можу тільки вдосконалюватись та зберігати вірність Богу. Маю можливість виправлятись та зростати у святості. На дорозі життя, на яку покликав Господь, хочеться йти більш відважно й впевнено. Кожен важливий вибір є вдалий, тому не потребую змін.
Настоятелем о. Йоана є Протоігумен отець Йоанікій Чверенчук з України. На мою думку, він може пишатися своїм підопічним, як пишаємося, поважаємо і любимо його ми, прихожани церкви Матері Божої з Назарету. Дякуємо Богові за зустріч з ним, за його настанови, за його науку.
Сіяч невтомний вийшов на поля,
На них засіяв щедро Слово Боже.
Його плоди рясніють іздаля
Та знищити їх ніхто не зможе (Любов Дівчур)
Вітаємо Вас Отче, з дворіччям Пастирської праці. Щедро сійте добре, розумне, вічне Боже Слово і нехай воно дає рясні плоди. Здоров’я Вам на довгі літа, щастя, Божої Благодаті, від того, кому служите і покровительства від Пресвятої Богородиці, яку Ви оспівуєте. Нехай той хрест, який Ви взяли на свої плечі не буде занадто тяжким!
Нехай будуть благословенними родини, які виховують у дітей любов і повагу до Бога!
Благословенний той, хто йде в ім’я Господнє!
Олена Степова
м. Лісабон, Португалія
|
м. Лісабон Португалія
