п.Анна ЗВАРИЧ,

Координатор мирянського апостоляту

Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ.

“Господь бажає поширити своє Царство через мирян: Царство правди і життя, Царство святості і благодаті, Царство справедливості, любові і миру” (Документи ІІ Ватиканського Собору)

Миряни належать до Божого народу, змальованого у Євангелії Матея у притчі про робітників виноградника. (Мт.20;1-2). Виноградник – це цілий світ, котрий є полем і знаряддям мирян у реалізації їх християнського покликання, бо сам він призначей для того, щоб прославити Бога у Христі. Через мирян Христова церква присутня у найрізноманітніших сферах життя, як джерело надії та любові.

“Мирянин став довгою рукою єпископа: куди єпископ, священник сам не міг піти, посилав мирянина.” (Л.Гузар “Хто є миряни”,Львів,2005.-с.23)

Мирянин це той, хто перебуває у єдності з Отцем, Сином і Святим Духом.

“Сьогодні, як ніколи, необхідно, аби усі християни стали на шлях євангельського відновлення, щиро приймаючи апостольську спонуку ”бути святими у своєму житті” (І Пт.1,15) “ ( Покликання і місія мирян.- Післясин.Апост.Посл.:Львів,1998.-с31) Ми, миряни, покликані бути святими так само, як і священники, ченці та черниці. Але наша святість полягає у тому, щоб ставати святими у світі, бути перед світом свідками Воскресіння та життя Господа Ісуса та знаком живого Бога. “Світ – це поле нашої діяльності, нашого життя. І ми маємо навернути його до Бога,- навернути не ззовні, а з середини, бо живемо у світі і є частиною світу.” (Л.Гузар “Хто є миряни” , Львів,2005. – с.29).

“Світ очікує від нас простоти життя, духу молитви, любові до всіх, особливо до малих і бідних, послуху і смирення, відмови від власних інтересів і самозречення. Без цієї печаті святості нашому слову важко буде прокладати дорогу до серця сучасної людини, і це слово ризикує лишитися марним і безплідним.” (“EVANGELII NUNTIANDI.” Апост. Повч. Святішого отця Павла УІ.)

Ми, миряни, повинні жити так, щоб істини віри пронизували буття, маємо ставити Бога у центр свого життя. Кожен з нас є особливим задумом Божим, кожен несе у собі великі духовні дари, багатства, велику силу, яку дає Святий Дух. Бог влив у кожного знас іскру, і від нас залежить , чи вона розгориться, чи згасне. Маємо пломеніти Дарами і Плодами Святого Духа. Тільки людина яка горить, здатна запалити інших. Найважливішою формою апостоляту є наше щоденне життя, люди менше будуть слухати, але бачити ким ми є. Про Бога не потрібно лише говорити, Богом потрібно жити. Сьогодні світ потребує християн, потребує Христа. Афонський Старець Паїсій каже : “…світ був би добрішим, якби християни поводились належно.” Ми, християни покликані до щоденних змін, до щоденного перевтілення. Як християни, маємо вміти переносити несправедливість, маємо мати глибоку пошану до кожної людини, бо кожна людина єдина. Християнство це просто життя у Христі. У Євангелії немає жодної системи , жодної теорії, і жодного особливого вчення . У ній є Христос.

Апостолят – наслідування Христа сьогодні. Подумаймо, а що зробив би Христос сьогодні.? Праця мирянина мусить реагувати на потреби дня, але мусимо пам”ятати, що початком і ціллю мирянського апостоляту є Господь Ісус, який дає силу і благодать, дає зріст усякому добру. Місцем постійної і живої присутності Христа та невичерпним джерелом благодаті є Божественна Літургія. Усі зусилля і праця будуть марними, якщо в основі не буде Євхаристія. Потрібно усе підводити до Євхаристії, щоб кожна людина могла почерпнути з цього Небесного Джерела Хліб Життя, живу воду віри.

Помилковою є думка, що успіхів можна досягнути світськими засобами, пристосуванням до людських забаганок та пристрастей, уприємнюючи слух: догоджувати політикам, владі чи багатим людям. Кожен охрещений природньо, як християнин, потребує Христа, але часто стає переможений світом, коли неправильно ставить акцент життя. Тому основним завданням духовних і мирян в цілому є повернути охрещених до джерела віри - до Ісуса Христа, присутнього і діючого в Євхаристії.

“Проповідником Євангелія може бути той, хто навіть ціною самозречення і страждань завжди шукатиме істину, щоб передати її іншим . Він ніколи не зрадить, не заховає її задля людського задоволення, щоб когось здивувати чи приголомшити, щоб проявити свою оригінальність чи показати себе” (“EVANGELII NUNTIANDI”, Апост. Повч Св. отця Павла УІ).

Кожне місце: робота, дозвілля, сім”я, родина, парохія є місцем Божим. Мирянин може діяти в Церкві і поза нею. “Полем діяльності миряна є широка і дуже складна ділянка політики, суспільного життя, господарства, сфера культури, науки, мистецтва, міжнародних відносин, засобів мас-медіа та інші види діяльності, …такі як сім”я, виховання дітей та молоді, професійна праця, людські страждання” (“Покликання і місія мирян.” Апост. Послання ст.49.)

Миряни покликані стати реставраторами світу, своїм життям свідчити Бога. Суспільство освячується через християн, які післані у світ, для його зцілення від недуг, викликаних гріхом, післані йти у світ і залишатися вірним Христу. Проблема сучасного світу – неповага до Бога, і багато охрещених поводяться так, ніби Бога нема. Загальний релятивізм, субкультури, мас-медіа, гендерна політика – усе скеровано проти Бога. Для того, щоб християнин міг входити у всі сфери життя, євангелізувати їх, потрібна Божа благодать. Бог дає нам силу у Святих тайнах: Євхаристії, Покаяння і Святій Євангелії. Все що людина зіпсувала, Бог здатний направити. “Ми повинні співдіяти з Богом у впорядкуванні дочасного ладу у родинному, професійному та парафіяльному житті”(Декрет про апостолят мирян. Док.ІІ Ват.Собору)

Перше місце де зреалізовуються миряни – це сім”я. Вона є школою любові. “Сім”я є першою площиною суспільної діяльності католиків-мирян” (Покликання і місія мирян. Післясин.Апост.послання).

Сім”я творить також парафіяльну спільноту і “є образом Святої Трійці”(Катех.правильникУГКЦ.,Львів 1999. Ст.60)

Митрополит А.Шептицький наголошує, що родина є запорукою майбутності. (А.Шептицький .Пастирські листи. Т.1.,1965,ст.32)

Друге місце, в якій реалізує себе мирянин – є місце праці. Саме на цьому місці ми можемо зробити надзвичайно багато через особистий приклад, через свідчення Христа своїм життям. Це до нас Христос говорить: “Ви - сіль землі”, “Ви - світло світу” (Мт 5,13-14). Сьогодні тяжко жити християнам, нас все ще є меншість, але проблема не в нашій кількості, а в тому, що є страх, що ми часто боїмося бути відкинутими суспільством. Бути християнином ніколи не було легко, нелегко і сьогодні. Щоб йти за Христом і з Христом потрібна мужність для радикального вибору, часто такого, що йде проти течії. ”Коли ж – як християнин, нехай не соромиться, а прославляє Бога цим ім”ям” (І посл.Петра 4,16).

Найкращим свідченням доброго християнського життя покликані стати парохії. Парафія з своєї природи є спільнотою віруючих людей, тобто живим організмом зложеним з багатьох малих клітин, і чим їх більше, тим більше вона динамічна, тим більш живе правдивим життям. Як живий організм вона повинна складатися з багатьох малих спільнот, які шукають власного місця у великій спільноті. Парафія це школа всецілого розвитку мирян. Ніхто не належить до Вселенської Церкви, якщо він не належить до своєї парафії. Це ,власне на парафії є можливість для кожного зреалізувати свої здібності, таланти, харизми для добра спільноти. Щоб парохія могла бути справжньою християнською спільнотою, треба дбати “про створення невеликих базових церковних спільнот, в котрих вірні можуть обмінюватись Божим словом та практикувати милосердя” (Покликання і місія мирян. –Післясин.Апост.-Львів,1998.-С.92)

Дуже важливо на парохіях створювати мікроструктури, щоб кожен міг знайти своє місце і призначення. Об”єднавши зусилля парохії і школи, сьогодні можна зробити дуже багато у вихованні підростаючого покоління.

“Необхідно створювати і розвивати “виховні спільноти”, учасниками яких будуть батьки, вчителі, ченці, черниці та молодь. Щоб школа гідним способом виконувала свою функцію формування молоді, миряни повинні вимагати від усіх і для усіх справжньої свободи у сфері виховання” (Покликання і місія мирян.-Післ.Апост.Посл.-Львів,1998.-с.145)

Школи мають бути добрими , мати своїм пріоритетом не тільки якісну освіту, а й добре християнське виховання. Вчитель повинен бути завжди у стані Христа, у стані любові. Він не повинен казати: “Я ходжу до Церкви”, а своїм життям, своїм наставленням, своїм відношенням до учнів правдиво свідчити Євангеліє, поєднюючи це з професійною компетенцією. Формування і виховання правдивого християнина це тривалий і клопіткий процес. Його не можна пришвидшити чи спростити. Найтяжче виховати людину. Процес формації християн потребує доброго методичного забезпечення, відповідних програм і здорового духовного проводу. Формація потребує доброго християнського середовища. Саме тому потрібна посилена праця в царині освіти. Переживши внутрішньо своє покликання вчителя, освітяни нашої Єпархії прийшли до згоди, що тільки змінивши атмосферу, впровадивши Христа у внутрішнє життя школи зможемо змінити наших учнів, молоде покоління. Як наслідок у нас п”ять років успішно функціонує Християнський колегіум ім.Патріарха Йосифа Сліпого в м.Тернополі, а з вересня 2008 р.Б. почав функціонування спеціалізований колегіум для дівчат “Знамення” у с.Зарваниця. Це навчальні заклади нового типу, в яких збережено виконання основного державного освітнього компоненту, і доповнено християнським виховання.

Миряни мають право вільно утворювати й очолювати різні мирянські об”єднання , які ставлять перед собою цілі благодійної діяльності, сприяння публічному культу богопочитання, покращення духовного життя, ефективної реалізації у світі християнського свідоцтва, сприяння справі євангелізації та місісйної діяльності Церкви. Згідно з правом мирянин може бути членом одночасно кількох мирянських об”єднань. Мирянські об”єднання, які існують у лоні Католицької Церкви поділяються на публічні (суспільні) і приватні. Це все визначено і закріплено ККСЦ, титул ХІ,титул ХІІ.

Існують різні роди апостоляту в Церкві - окремі товариства, рухи, організації, братства і сестринства, маленькі спільноти чи групи тощо.

Змістом усіх християнських мирянських організацій є релігія. “Особистий зв”язок з Богом і самопожертва можуть утримати людину від деградації і врятувати її від фанатизму і тероризму.”(“DEUS CARITAS EST”, Енц. Всел. Арх. ВенедиктаХVІ)

Ми, миряни, взаємно доповнюючи один одного, збагачуючи, підтримуючи на дорозі життя мусимо пам”ятати, що маємо у церкві виключно дорадчий голос, і наша праця для добра Церкви мусить бути добре організована і проводитися під духовним проводом Церки, з благословення Єпархіального Єпископа. Уникаймо викривленої чи надмірної побожності окремих осіб, які прагнуть керувати. Практикуюче християнство мусить мати у собі внутрішнє глибоке, особисте, духовне життя через смирення і послух. Послух священнику, послух Церкві, послух церковній ієрархії. “Сміріться перед Господом, і він вас підійме” (посл.Якова 4,10)

Люди часто утотожнюють себе добрими християнами, але не живуть вірою, добрими ділами. “Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва”( посл.Якова 2.26). Мусимо поглиблювати віру. Якщо людина не бореться за Бога, то віра її вивітріє. Велика відвага, мужність бути честнотливим на місці праці, жити вірою. “І тому саме докладіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, у пізнанні – стриманість, у стриманості терпеливість, а в терпеливості побожність, у побожності братолюбство, а в братолюбстві загальну любов…. тим більше старайтесь утверджувати ваше покликання і вибрання, бо те робивши, ніколи не спотикнетеся.”(ІІ посл.Апост.Петра1,5-10)

Важливим середником для освячення і життя у Христі, а разом з тим свідченням Христа у світі є абсолютно нова модель праці з мирянами у нашій Єпархії - молитовні професійні спільноти. Вони не мають багато молитов, але покликані створювати духовну атмосферу постійної молитви серця. Це стає великою силою і джерелом благодаті, просвіченням розуму і серця, щоб могти добре з християнським духом виконати свої професійні обов”язки. Саме на таких засадах діють: Спільнота інтелігенції ім.Св.Софії і Асоціація християн-підприємців.

За дев”ять років плідної праці у мирянському апостоляті, реагуючи на потреби часу, ми використовували різні форми релігігйного просвітлення і апостольства у різних сферах діяльності, навіть у таких, які до цього часу були немислимі для участі Церкви, як мілілція, податкова служба, митна служба, обласна адмінінстрація, тощо. Кульминаційним моментом праці з працівниками різних професій є організація професійної прощі до чудотворного місця у Зарваниці. У 2008 р.Б ми мали дев”ять професійних прощ. Тільки тут, у стіп Пресвятої Богородиці вдається досягнути атмосфери сердечності, щирості, відкритості. ”Досконалим взірцем духовного і апостольського життя є Пресвята Діва Марія…” (док.ІІ Ват.Собору, с.339)

Із досвіду можу також сказати, що з метою євангелізації вірних, апостольської діяльності мирян та виконання місійної ролі Церкви, для утвердження християнських духовних і моральних принципів у суспільному житті, при існуючій законодавчій базі України, громадські організації, які діють під духовним проводом Церкви і які очолюють практикуючі християни, мають можливість зреалізувати місію Церкви всередині держави та її структури. Велику небезпеку для Церки, молоді, української родини несуть різні програми з Заходу, на які витрачаються величезні кошти. Як наприклад, гендерна політика, яка нищить антропологічну будову людини. Йдеться про витворення нової “емансипованої”(звільненої) від природи людини, відкрито заперечується сотворення людини на образ і подобу Божу. І багато, багато інших. Ми, миряни, маємо обов”язок дозволити світлу Господа увійти у цей світ темряви. І можемо це зробити саме через громадські організації, як представники Церкви, залучаючи для цього державні кошти.

Мусимо бути носіями логіки не цього світу, і вишукувати різні знахідки, моделі , методи праці для добра Церкви, на славу Божу. “Господь тримає світ у своїх руках, перемігши темряву…Любов - це світло, єдине світло, здатне заново освітити потьмянілий світ і пробудити в нас мужність жити і працювати далі.” (“DEUS CARITAS EST”, Енц. Всел. Арх. Венедикта ХVІ).

Для того, щоб вистояти у важкому світі, де різними способами нав”язується культура без Бога, що провадить до кризи духовності, споживацтва, безвір”я, до кризи в родинах, розлучень та ін. суспільних недуг - мирянам необхідно гуртуватися, творити нові спільноти за різними ознаками. Нову спільноту характеризують три основні ознаки:

“Нові” люди у “нових” спільнотах здатні творити “нову” культуру, яка у своїй основі високо піднімає гідність людини. На противагу масовій споживацькій культурі, що так активно пропонує нам світ, “нова” культура несе свободу від гріха, від всякого роду узалежнень світу: наркотиків, пияцтва, розпусти, грошолюбства. Необхідно ініцюювати різні способи поширення “нової” культури в усі сфери діяльності людини. Стержнем нової культури є “добра Христова новина, що постійно відновлює життя занепалої людини та перемагає зло. Розбіжність між Євангелією та культурою є, без сумніву, драмою нашого часу, тому необхідно докласти чималих зусиль, щоб з турботою євангелізувати людську культуру” (“Покликання і місія мирян.”-Післяс. Апост. Посл.: Львів, 1998. -с. 103, 104)

Обов”язок і право мирянина діяти в апостоляті грунтується на єдності з Ісусом Христом, яка виникає під час Святої Тайни Хрещення. Під час Тайни Миропомазання дістаємо особливий Дар Святого Духа.

Молімося, щоб дозволити Святому Духові промовити до нас, відкриймо свої серця, щоб ми були здатні почути і пізнати Божу волю щодо нас в тих обставинах, і на тому місці куди Боже провидіння нас запровадило.