Сорок днів посту в який ми ввійшли на початку тижня, що минає, це ніщо інше, як подорож, котра як всі інші має певну визначену ціль. Старий Заповіт розповідає нам про одну цікаву подорож вибраного народу з єгипетської неволі до Обіцяної Землі, молоком і медом текучої. Думаю кожен із нас знає цю історію. Бог вивів Свій народ з рабства в нову землю де на нього чекала свобода, в землю в якій би людина відчула свою людську гідність, в землю де є відчуття рідного дому. Але поки Ізраїль досягнув усього цього, йому довелося сорок років іти через пустелю. Коли ми глянемо на карту Близького Сходу то побачимо, що відстань між Єгиптом і Палестиною не є настільки довгою, щоби аж сорок років треба було переходити. В дійсності цю відстань можна пройти за 3 місяці. Але Господь завжди знає що робить!
Після переходу через Червоне Море Він спровадив Ізраїля на південний схід замість піти прямо на північ і так народ обійшов ввесь Аравійський півострів. Також кожен з нас може собі уявити що це таке пустиня і як може людина чутися в таких умовах. Тоді появляється запитання чому Бог заставляє людину в дорозі до щастя блукати пустелею стільки часу? Хіба не було би краще для добра самої людини зорганізувати все набагато простіше і швидше? Виходить що немає коротшого і легшого шляху до того, щоби постійно жити в радості! Бог веде людину до повної свободи і знає, що людина може тільки тоді бути щасливою, коли вона стане внутрішньо вільною, новою людиною, не такою якою вона була в Єгипті, в місці гріха і нечесті ворожіння, магії згідно Біблійного його значення.
Господь сказав Мойсеєві, що ніхто з тих хто вийшов не ввійде в обіцяну землю, тобто те покоління що вийшло не ввійде, але лише нове, яке немає єгипетського досвіду гріха. Якщо зріла людина, яка власне сформувала себе в біблійному Єгипті, наповнена того всього серед чого зростала, не могла би ввійти з тієї причини, що Нову Землю перетворила б на той же Єгипет. Бог вів 40 років пустелею якраз для того, щоби очистити Свій народ від єгипетського бруду. І 40 як ми знаємо, це середина людського життя, це вершина гори до якої людина піднімається а потім сходить від неї вниз.
Людина завжди та сама, незалежно від часу в якому вона живе. І сьогоднішня ситуація в якій знаходиться наше суспільство нічим не відрізняється від ситуації в яку попав вибраний народ. Ми також стогнемо під ярмом гріховного рабства. Вистачить тільки для прикладу згадати несправедливість, ненависть, заздрість, зраду, невміння любити, егоїзм, самотність які панують між нами і далі нехай кожен сам для себе перераховує те, що він пережив чи переживає на своїй шкірі. Безсумніву через це все вище перераховане життя для багатьох із нас тратить кольори, втомлює і ми гаснемо, ми губимося. Тоді включається інстинкт самопорятунку, ми замикаємося в собі, крім проблем нікого і нічого не бачимо і правдивий та чіткий образ Творця перед нашими очами поволі зникає.
Сьогоднішнє Євангеліє промовляє конкретно до мене: «Прийди і побач!» (Ів. 1,46) прокинься, встань та іди, відкрий очі, глянь хто Він цей Ісус з Назарету. Ти тільки до Нього почнеш наближатися, як Він побачить тебе наскрізь. І побачивши, твоє нутро, обов’язково щось скаже приємне так як сказав Натанаїлові, бо він не заглядає в середину людини з цікавості, але щоб допомогти зрозуміти самого себе, відкрити правду про себе самого, надати відваги до подорожі яка очищає від єгипетського духа.
Сьогодні також Церква вшановує перемогу православ’я над іконоборством. Тим самим ми маємо ще одну підказку де ми можемо вдивлятися в Його обличчя і дати Йому можливість бачити нас із середини. Подібно як ми тримаємо фотографію близької нам особи, ми зовсім не звертаємо уваги на кольоровий блискучий кусок паперу, але в середині щось здригається і та особа відразу входить в наше серце. Щоби навчитися бачити та відчувати погляд Ісуса з ікони так, як ми це легко відчуваємо у випадку фотографії, спершу ми повинні відкинути всі свої переконання, що ікона це не фотографія бо не передає реальний вигляд Ісуса, що це ідолопоклонство. Ікона це вікно яке допомагає нам заглянути і інший світ, на собі уваги не затримує так як це роблять ідоли. Ікона це просто видимий знак, який в нашу свідомість впускає ту особу, яка на ній зображена.
Бажаю нам всім відваги рушити в перед і головне не розривати погляду з Ісусом, бо інакше в пустелі не виживемо, зневіримося і повернемося знову до Єгипту. Нас чекає нова земля ми покликані до того щоби жити в повній свободі дітей Божих для цього ми і створені. І нехай Господь нас веде! Слава Ісусу Христу!
o. Анатолій Живчак, ЧНІ
|
м. Лісабон Португалія
