Вічне життя має дві фази: початкову, яка існує тепер, і досконалу - в майбутньому світі. І це життя тісно пов'язане з вірою. Хто вірує, має життя вічне і переходить до нього з гріховної смерті. Отже, віра - це умова і наслідок вічного життя і Царства Божого, яке є в нас. Тому з цього випливає наступне: якщо Бог є в нас, то ми перебуваємо з Ним у спільноті, а це позначається на стосунках з іншими людьми.

Для людей, які ще не просвітлені Христовим вченням і є далекі від такої спільності з Богом, з-поміж існуючих богопосвячених спільнот Святий Дух кличе тих, які готові цілковито присвятити себе поширенню вістки про Царство Боже. Христос, який є причиною нашого нового життя, чинить, що особа, покликана до такої місії, стає немов "alter Christus" - другий Христос, стає вмістилищем Пресвятої Тройці. А цього зразка для своєї душі бажає кожен християнин і Христова Церква загалом. Потрібно тільки бути відкритим на ласку, яку дає Господь.

 

МІСЦЕВИЙ: Щоб покликання хлопців і дівчат до богопосвяченого й свяченичого стану залишалося незалежним від впливу сучасної культури, яка часто релятивізує дійсність і робить нездатною молоду особу до відкриття на божественне.

Нелегко сучасній молодій людині почути: «Ходи за мною!» А навіть якщо і почує ці слова, то важко дати відповідь. Причиною мовчання є багатоголосся іншого походження, яке атакує з усіх боків хлопців і дівчат. «Роби кар'єру, виходь заміж, створюй сім'ю, народжуй дитину, сідай за комп'ютер, іди на дискотеку, лягай спати», - варіантів може бути безліч. «Візьми Святе Писання, класичні твори відомих письменників, залишся деякий час наодинці і послухай, що каже тобі розум» - таке часто відмовляються чути. Життєвий ритм теперішнього часу спонукає молодих людей до руху і задоволення, які ведуть часом до поспіхом прийнятих рішень і вибір свого майбутнього. Молоде покоління надає пере­вагу тим пріоритетам, за якими женеться більшість, а це далеко не завжди є критерієм правильності обраного шляху. Вникати в суть речей немає часу - от і вибирають те, що має «гарну обгортку». Але коли настає час «їсти середину», тоді починаються труднощі, нарікання і незадоволення собою. Тому так важливо знайти час, захотіти почути Творця і своє серце, щоб потім дати відповідь розумом і вірою, а не пожинати до кінця життя наслідки помилок.

 

Свята мучениця Феодосія Тирська постраждала в 307 році. 11 червня святкуємо перенесення її мощей в Константинополь, а пізніше до Венеції.

Сталося це під час гонінь християн, яке тривало вже п'ять років. Сімнадцятилітня Феодосія підійшла до засуджених на каторгу послідовників Христа, які знаходилися у Преторії. Був день Пасхи, і мученики говорили про Царство Боже. Свята Феодосія просила їх пом'янути її, коли вони стануть перед Господом.

Воїни, побачивши, що дівчина вклонилася в'язням, схопили її і відвели до правителя Урбана. Правитель змушував дівчину принести жертву ідолам, але вона відмовилася, визнаючи свою віру в Христа. Тоді святу передали на жорстокі катування, тіло її розшарпували залізними кігтями так, що оголили кістки. Мучениця мовчки і з радісним обличчям переносила страждання, а на другу пропозицію правителя принести жертву ідолам відповіла: "Божевільний, адже я спромоглася приєднатися до мучеників!" Тоді дівчину з каменем на шиї вкинули у море, але ангели піднесли її з морської безодні. Розгніваний правитель наказав віддали мученицю на поталу звірам, але мучителі, по­бачивши, що звірі її не чіпають, відрубали їй голову. Вночі свята Феодосія з'явилася своїм батькам, які намагалися вмовити свою дочку не йти на страждання. У світлому одязі, з вінцем на голові і сяючим золотим хрестом у руці мучениця сказала: "Дивіться, якої великої слави ви хотіли мене позбавити!"