 Блаженніший Любомир (Гузар) вже котрий рік поспіль зібрав своїх вірних, а також прихильників греко-католиків на Різдвяну просфору в Києві. Ця подія, на якій Патріарх ділиться із присутніми різдвяним хлібом, символізує духовне єднання. Недаремно цьогоріч вона відбулася в День Соборності. «Наше зібрання — спосіб подякувати тим, хто всіляко підтримував розбудову Патріаршого собору Воскресіння Христового, — зазначає голова УГКЦ. — І десь воно стає родинним, парафіяльним святом. Бо добре нам бути разом як родина, громада, Церква! Маю щире бажання, аби ділячись тими Божими дарами під виглядом хліба і меду, ми відчули, що є одним цілим!»Напередодні дійства Блаженніший Любомир представив свою заключну аудіокнигу «Дорога до Бога » з трилогії «Три дороги». Перша — «Дорога до себе» побачила світ у січні 2009-го, друга — «Дорога до ближнього» — у квітні торік. Над останньою, зокрема, працював відомий публіцист і правозахисник Євген Сверстюк. «Для мене велика приємність слухати окреслені запитання-відповіді, заглиблюватися в них, — розповідає він. — Я не прийняв би пропозиції співпраці від когось іншого: то напевно були б мудрування, схоластика... Навколо культ чудес та мощів, інших духовних речей, що вже мають напівбізнесовий характер. Це «з’їдає» зсередини наше суспільство, притуплює його духовний тонус. Натомість предстоятель греко-католиків дивиться в суть і говорить щиро про справжнє. Про християнина, церкву, фаталізм, покликання, піст, цензуру — ось основні посили нової аудіокниги. Ємкі назви, над якими повинні задуматися, хоч на перший погляд і здається, що вони «на поверхні». А, власне, чи так багато думали про християнина? У нашому розумінні, так себе може назвати кожен, хто ходить до церкви, дотримується обряду... Однак тут не про те. Йдеться про те, що стоїть за поверхневими збаналізованими в нашому житті поняттями».
Ця Різдвяна просфора була особлива тим, що припала на святкування 10-річчя служіння Блаженнішого Любомира, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького. Відразу після смерті його попередника Блаженнішого Мирослава Івана (Любачівського) було скликано надзвичайний Синод єпископів УГКЦ і 26 січня 2001 року повідомлено ім’я наступника. Інтронізація відбулася 28 січня в архикафедральному соборі Святого Юра у Львові. Того ж дня Папа Іван Павло ІІ іменував Блаженнішого Любомира кардиналом Католицької церкви. Це, так би мовити, інформація офіційна. А ось неофіційна, «добута» із відгуків багатьох людей, що з ним спілкувалися, а також з особистого спілкування. Блаженнішого Любомира поважають навіть ті, хто не любить греко-католиків. Масштаб особистості дається взнаки. А ще дуже очевидна його харизма любові. Як і те, що суспільство має запит на духовного Отця-інтелектуала.
Сам предстоятель УГКЦ про десятиліття свого служіння говорить скромно: «Як то зазвичай є, були великі плани. Зокрема, надати нашій церкві певну спрямованість. Довго обговорюючи дане питання, Синод єпископів зупинився на такій формулі — Святість об’єднаного народу. Це — підсумок і програма. Я вважаю, що у наших обставинах, у часі, якому живемо, святість і єдність є надзвичайно важливими для духовного життя і зросту українців. Друга річ, над чим доводилося трудитися, це після переслідування, намагання знищити нашу церкву, надати їй добру, «здорову» і прозору структуру, щоби могла йти вперед. Щиро скажу: напевно, десять років замало для реалізації таких планів. Разом із моїми співбратами-єпископами, духовенством і мирянами ми старалися і, думаю, дещо осягнули. Але ще треба багато працювати».
 «День» поцікавився думками гостей свята про предстоятеля греко-католиків. «Блаженніший Любомир — патріарх від Бога, — зауважує лідер партії «Фронт змін» Арсеній Яценюк. — Він завжди зі своїм народом. Особливо в часи випробувань. Людина — надзвичайно скромна. Коли йому запропонували пересісти із свого Wolksvagen на більш представницьке авто (на таких їздять першоієрархи інших церков), він відмовився. Це багато про що свідчить». «Спілкуючись із Його Блаженством у справах участі мирян в розвитку Церкви впродовж шести років, я постійно вчуся, — свідчить Олена Ганцяк-Каськів, експерт із залучення прямих іноземних інвестицій, голова Патріаршого паломницького центру УГКЦ. — Усі, хто спілкується з ним, вчаться. Хоч він сам під час зустрічей із мирянами поводиться скромно, уважно слухає співрозмовників, час від часу влучно коментує їхні висловлювання, терпляче зносить наші палкі й часто довгі дискусії на всілякі мирські теми. Патріарх постійно запрошує до себе професіоналів: відслідковує цікавих особистостей з різних сфер суспільного життя (економіка, право, екологія, культура...) і радо знайомиться з ними. Не пригадую такого, щоби після зустрічі з ним людина не вийшла окрилена і наповнена миром. Патріарх — живий приклад того, що таке бути Людиною». (До речі днями вийшов збірник цитат під однойменною назвою). «Якби це не було, можливо, сумнівно для когось, але наше суспільство «просунулося» в інтелектуальному плані, — додає ведуча програм Першого каналу Українського радіо Галина Бабій. — І нині воно (особливо молоде покоління) потребує священика-інтелектуала. На моє переконання, втіленням глибокої духовності й інтелектуалізму є Кардинал Гузар — людина висоти духу, енциклопедичних знань і світового рівня освіти. Залишившись в миру, він напевно міг би стати видатним науковцем. Нині саме на таких церковнослужителів є попит». А громадський діяч Мирослав Маринович підсумовує: «У час, коли Україна нестримно поринала у карнавал владо- і грошолюбства, коли на арену вийшла людина користі, Господь послав нам за провідника людину молитви — homo orans. Щоб гріх не став незаперечним законом нашого життя. Щоб множилось число тих, хто молитиметься за цей добрий, але безталанний народ. Щоб назбирались у ньому оті біблійні п’ятдесят чи бодай десять праведників і щоб змилостивився Господь над цілим краєм. І справді молиться Патріарх за свою землю і за всіх, хто живе на ній. Вдячно склав Богові шану за «справжнє чудо — відродження нашої церкви». І покаянно вибачився, що «...деякі сини й дочки Української греко-католицької церкви, на превеликий жаль, свідомо і добровільно заподіяли кривду своїм ближнім з рядів свого рідного народу чи інших народів». І піднімає свій голос на захист скривджених і соціально упосліджених, пам’ятаючи заповіт Володимира Мономаха: «Не дайте сильним погубити людину»... Із тих пір, коли до зали заходить оцей скромний чернець, шанобливо встають зі своїх місць владоможні й сановиті; коли слово бере цей чоловік молитви, замовкають імениті інтелектуали. Від постаті нашого Патріарха лине спокій мудрості, і ніщо так не підкреслює дріб’язковість сучасних магнатських забаганок, як цей високий маєстат духу... Нарешті, не лише греко-католики, а й чимало інших християн України вдячні Патріархові Любомиру за вірність пророцтву св. Андрія і за віру в те, що «нове сяйво слави Божої... може і повинно променіти з єдиної Київської церкви». Ми вдячні Блаженнішому за те, що він запропонував українським християнам київської традиції такий шлях до єдності, який не руйнує особливостей їхнього благочестя і перетворює історично зумовлені відмінності у скарбницю спільного духовного досвіду. Отож благослови, Господи, «один Божий народ у краї на Київських горах»!»
P.S. На одному з прийомів, де мені довелося бути присутньою, Блаженніший Любомир виголосив тост, мовляв, до нас всіх колись прийде смерть і треба до цього бути готовим. Далі побажав присутнім і собі, аби поховали у трунах із столітніх дубів. «І завтра я цей дуб посаджу!» — із властивим йому почуттям гумору завершив. «День» щиро зичить Главі УГКЦ доброго здоров’я на многая літа!
Надія Тисячна, фото Руслана Канюки, «День»
|
м. Лісабон Португалія
