Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне” (Мт 25, 31-46).
Цей текст знаходиться тільки в святого Матея.
Цей текст є дуже актуальним в Церкві та важливим у християнстві. Дозвольмо, щоб Слово Христове нас змінило й ми могли чутися щасливими та змогли зреалізувати своє життя.
Господь в цьому тексті є названий Сином Чоловічим, пастирем та царем. Ці три титули допомагають правильно розуміти цей євангельський уривок, бо так буде представлений на загальному суді. Йдеться про титули, що є тісно поєднані між собою: Син чоловічий, що сидить на троні є той, хто принизив себе та прийняв наше тлінне тіло; пастир як зображає нам пророк Єзекиїл (34, 11-17), є той що захищає овечок від усіх небезпек, тому що знає й любить; цар є відмінним від тих, що хочуть керувати, є вільним від показухи, не діє згідно критерію амбітної політики: його сила є тільки любов, співчуття, підтримка. Він поділяє людську слабкість, провадить і береже своїх братів і сестер і так реалізує царство, якого силою є любов. Все має початок від Того, хто згодився зійти в людську темність, сісти за стіл із грішниками і грішницями, упокорився аж до хресної смерті, скрикнувши: Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув, зробив себе останнім, щоб любити до кінця.
Все має початок від Сина, що отримує все від Отця, щоб дарувати все й вести всіх до Нього. Прийдіть благословенні Отця мого: маємо жити так як він жив. Отримайте царство у спадщину, приготовлене для вас від створення світу. Кінцевий сенс історії, кожної людини, є реалізація початкового плану Отця: кінець і початок об’єднуються. В корені всього, що існує є бажання Отця вчинити світ царством дружності, справедливості, любові, миру: на закінчення бажання є зреалізовано. Все стається любов’ю Отця через сходження в тіло Сина, наповняє все, що є слабким любов’ю й повертає до себе. Світ, історія, людина були б абсурдними, залишені до знищення якби не Хрест Христа, екстремальний абсурд наповнений божевіллям Любові Сина, що відкриває до нового розуміння реальності. Все є актом любові Отця: воплочення Сина; його місія полягає в тому, щоб наповнити любов’ю все, що показується абсурдним та без сенсу. Любов, якою Син любить світ є ще Любов Отця. Не зможемо розуміти розповіді Любові, що є життя Ісуса, якщо не переживаємо з Ним досвіду синів Отця, що в таїнственний спосіб, любить нас безкінечно: це є привід задля якого християнський досвід не є зведений до людської присутності. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли. Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. Тут є конкретна новизна євангельської новини. У відношенні між людина і людина йдеться про відношення між людиною та Сином Чоловічим, пастирем, царем, йдеться про вхід в царство приготовлене отцем: у відношенні між людьми стає реальним досвід Любові Отця, що Син прийшов показати. Син живе у тілі, аж до Хреста, у синівському ставленні до Отця; з іншими людьми, називаючи їх братами й сестрами, поділяє у слабкості тіла синівське ставлення з Богом; ідентифікується з найбільш слабкими, найменшими, грішниками, бо це є безмежна Любов Отця, що хоче привести всіх до себе.
Перед початком Великого Посту Слово Христове пронизує наше єство й розділяє: маємо можливість призадуматися й перемінитися для того, щоб любити й змінитися Любов’ю, яку Отець дав Ісусові, щоб вчинити наше життя новим. Ми тепер потребуємо прощати, любити, підтримати.
Чи ми навчилися любити бідного, слабкого, найменшого, бо так само прийшов непомітно Божий Син у цей світ?
Чи ми навчилися смакувати життям, даром Отця?
Чи ми навчилися чинити легшим життя нашим братам?
Чи це є нашою ціллю, щоб увійти до Небесного Царства?
о. Йоан Лубів, ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
