«Ведення душ – це мистецтво понад усі мистецтва і знання понад усяке знання»
Святий Григорій Богослов
Священство виникло на світі з волі Божої задля спасіння людських душ на дорозі до вічності. Воно має свої особливі привілеї та обов’язки. Є насамперед покликанням, а не професією чи заробітчанством. Одні високо цінують священнослужителів у їхній посвяті, що діють від імені Господа, інші – гостро критикують і часто зневажають у нападках на Христову Вселенську Церкву. Чому так є? Стереотипів довкола священичої місії назбиралося нині вже вдосталь... Священики також мають свою різну працю та потребують елементарної поваги в житті.
Священики так само працюють. Комусь може видатися таке твердження дивним, однак я тут хочу особливо на цьому наголосити, адже певні антиклерикали, недруги Церкви можуть стверджувати, що, мовляв, від священиків нема суспільству жодної користі, що вони мало не… «трутні», що хай би краще йшли… працювати. Сам таке часами чув.
Священики не працюють? У більшості випадків у них не бракує всякої діяльності. Праця ж є не тільки фізична, а й інтелектуальна тощо. Буває, приготування недільної чи святкової проповіді вимагає значного часу. Теж треба проповідувати на похоронах, шлюбах і т.д. Скажу, що, буває, священики (для прикладу в монастирях) помагають у саді, на кухні, миють теж посуду, підлоги... Головне, щоб це не перешкоджало їхній душпастирській діяльності. У Канаді, до речі, знаю двох одружених священиків із України, які протягом певного часу там працюють серед тижня важко на будові як звичайні робочі, аби допомогти своїм сім’ям… Звісно, вони це роблять із дозволу церковної влади і неділі-свята співслужать із єпархіальними священиками. Назагал на добре розвинутій парафії роботи ніколи не бракуватиме попри відправу богослужень, зокрема коли ще є різні церковні товариства. Варто зазначити, що неодноразово звертаються у різних духовних (і не тільки) потребах люди і доводиться декотрим священнослужителям спішити до хворих з допомогою, Євхаристійним Спасителем до лікарень чи їхніх віддалених домівок, бо ж не всі можуть бути присутніми у храмі на відправі, наприклад, спаралізовані, каліки…
Всього не перелічиш, що стосується діяльності відповідального священнослужителя. Тому просто несправедливо заявляти про «бездіяльність» священиків, беручи всіх під один гребінець… «Священство – це любов Христового Серця» (св. Іван Марія Віяней, покровитель душпастирів світу). Допомагаючи різноманітно у зростанні християнської віри, священик стає, направду, духовним батьком у Винограднику Бога.
Священнослужителі також мають потребу у людській повазі. Кожен, мабуть, хоче гідного до себе відношення, не дивлячись на декотрі хиби, від яких не вільний ніхто після найпершого гріхопадіння. Навіть якщо хтось не вірить у Бога, не розуміє до кінця Церкви як боголюдської інституції, це не дає йому права поливати брудом усіх «попів», з них насміхатися чи зводити наклепи. Вихована людина такого уникатиме.
В українському соціумі не раз звучать чи не дві головні теми у багатьох на устах включно з християнами: які погані політики і «церковники»… Узагальнення знову. У кожній соціальній сфері є своє позитиви чи негативи. Чи все чисто у правоохоронних органах, медицині, освіті? Ніхто не каже, що треба цілком скасувати щось із того. Так само є і в Церкві, що складається, не тільки духовенства, а й з мирян, покійних християн, святих на небесах… Навіть якщо священик упав у гріх, зробив помилку, то простягніть йому назустріч руку взаємодопомоги, підтримайте у молитві… Осуд вертається бумерангом.
Без священиків не обійтися. Не всі грошолюбиві, тому що можна зауважити немало боголюбивих, що дійсно служать ревно Спасові та людям. Вони тільки знаряддя у могутніх Божих руках. Та треба дивитися на це все очима віри, а не зневіри… «Христос Господь, щоб пасти й завжди примножувати Божий Народ, установив у Своїй Церкві різні служіння, скеровані на добро всього Тіла. Служителі, які мають священну владу, служать своїм братам, щоб усі, що належать до Божого Народу, (.,.) осягнули спасіння» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 18). Хто не поважає правдиво себе, не поважатиме й інших, особливо священнослужителів (є так само й загальне священство всіх вірних) у їхній благородній діяльності для добра численних душ.
Отож, священиче служіння – це важка, потрібна і постійна праця у дочасному світі. Священики виконують різноманітну роботу на своєї парафії (-ях) чи деінде. Для багатьох із них стають дороговказом актуальні слова св. апостола Павла: «Для всіх став я всім, щоб конче деяких спасти» (1 Кор. 9, 22). Вихована людина, як випливає зі статті, поважатиме духовних осіб, незважаючи на їхні особисті прогрішення, з котрих вони теж (!!) сповідаються.
Молімся за добре духовенство, достойних провідників до небесних висот, трону Творця. Амінь.
о. Микола Микосовський, ЧСВВ
|
м. Лісабон Португалія
