«Життя є найкращим даром Бога... Вже як багаторазово я говорила в багатьох місцях, про те що в сучасному світі найбільше знищує мир це аборт – бо якщо мати може вбити своє власне дитя, що може стримати тебе і мене від взаємного вбивства? Найбезпечнішим місцем на світі повинно бути лоно матері, де дитятко є найслабшим і найбільш безрадним. В повній довірі цілком віддане матері. Та пам’ятайте, що Ісус сказав «...усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – Мені зробили» (Мт.25,40).»
Мати Тереза з Калькутти
Практика переривання вагітності є наслідком ігнорування особистості зачатої дитини, ігнорування, чи відсутності любові до дитини, а також ігнорування шкідливості аборту для організму жінки.
В багатьох середовищах надання зачатому людському життю статусу людини є предметом неперервних дискусій. Немає сумніву щодо того, що дитя народжене вчасно, чи навіть т.зв. «недоношене» є людиною. Натомість цей самий організм, але в ранішній фазі його розвитку, людиною – згідно з думкою деяких диспутантів – неє. Повстає питання: в якому моменті це зачате людське життя стає людиною і мають йому прислуговувати всі людські права; чи тоді, коли формуються органи, чи має окреслений розмір (довжина, вага)? Стверджуючи так доходимо до певного абсурду, наприклад: ембріон довжиною, скажімо 10 см., чи котрому виповнилося 3 місяці життя – не є ще людиною, а ембріону довжиною наприклад 10,5 см., чи 3,5 місяці життя – статус людини вже можемо надати.
Людяності як теж особистості не можемо міряти ані сантиметрами, ані календарем. Підставовий науковий критерій, котрий дає нам сучасна генетика, є факт, що вміщений в ДНК генетичний матеріал заплідненої клітини закладає, що з неї може бути тільки людина, а не жодний інший біологічний твір. Більше того відомо, що генетичний матеріал зиготи не є ідентичний з генетичним матеріалом матері (клітина не є частиною організму матері, але має генетичний матеріал від батька і від матері (по 50%) і являє собою індивідуальний організм).
Людей, котрі мають сумніви щодо статусу зачатої дитини в ранніх стадіях її ембріонального життя, можна запитати, чи дивлячись на зрілу людину вони мають сумніви щодо того, що на етапі зиготи, ембріону, людина та була вже людською істотою? Чи не є зрозумілим для тих, котрі сумніваються, що цій власне (актуально дорослій) людині забрали б життя, якщо б дозволили на її знищення на етапі ембріону?
Варто було б додати думку знаного американського гінеколога, доктора медицини Бернарда Натансона з Нового Йорку, директора клінікі в котрій протягом багатьох років здійснювали ряд абортів. Натансон за роки роботи в клініці зробив тисячі таких операцій. У пошуках відповіді на питання, наскільки невинні його дії, він застосував сучасні технічні засоби: ультразвук, електронне дослідження серця ембріону, ембріоскопію, радіобіологію і інші. Після скрупульозних досліджень Натансон заявив: «Я відповідальний за 75 тисяч операцій переривання вагітності, котрі виконувались мною в клініці. Я не неук і не примітивна людина, я не католик і не протестант. Я єврей, більш того повний атеїст. Моє навернення не продиктоване ані мотивами релігійними, ані етичними; є воно винятково наукове і технологічне. Просто я дійшов до висновку, що немає жодної різниці між 12-тижневим і 28-тижневим плодом. Мусять вони бути трактовані так само. Виконування операцій переривання вагітності є дітовбивством. Плід, котрого вбивають, зазнає таких самих терпінь, як дорослий тортурований засуджений. Сьогодні питання про те, що ембріон є окрема людська істота з усіма своїми особливими особистими характеристиками, не є вже питанням віри». Його дослідження показали, що це твердження є наукова істина. Ембріон – це сформована людська істота.
Якщо відмовити право на народження і життя зачатій але ще ненародженій (отож беззахисній) дитині, тому що вона каліка (вади генетичні, психо-фізичні), чи що появлення її на світ обтяжує родину і суспільство, то – ідучи далі таким способом думання – чому ж не можна забрати життя у людей хворих, похилого віку, котрі є тягарем для родини і суспільства, тягарем психологічним і економічним? Тобто якщо прийняти аборти, то далі йде логічний крок до евтаназії.
Християнська Церква на протязі всієї своєї історії, починаючи від апостолів і до наших днів, недвозначно свідчить про те, що аборти і контрацепція – важкі гріхи, чинити які для християнина недопустимо.
Не може Церква проблему аборту залишити без уваги, тому що до її обов’язків належить охорона людини від того, що може людину знищити. Адже втручання, які здійснюються внаслідок аборту мають за ціль не зцілення людини, а навпаки її знищення. Життя – це дар Божий, а тому «тільки Бог є Владикою життя з самого початку аж до кінця.[...] Ніхто, за жадних обставин не може вимагати для себе право безпосередньо знищити невинну людину»(Donum Vitae). Людину треба поважати і трактувати як особу з моменту зачаття, і тому з цього ж моменту необхідно визнавати її права як особи, серед яких на першому місці є невід’ємне право кожної людини на життя. А отже, від моменту зачаття і до самого народження, життя нового організму в лоні матері є унікальним життям людської особи, повноцінним у кожній фазі свого розвитку.
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький 1942року видав пастирський лист під заголовком «Не убивай!». Він гостро засуджує вбивство дитини в лоні матері: «Особливішим способом мерзенні, жахливі і противні природі є випадки, в яких батьки вбивають рідних дітей. А може ще гіршим є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже самі обставини, що злочину допускається рідний батько або рідна мати, що дитина не може боронитися, що будучи нехрещеною, тратить вічне спасіння – це обставини, що роблять зігнання плоду особливішим родом злочину. Дітовбивство надає цілій родині пляму Каїна...». Ці слова з новою силою звучать сьогодні, в час, коли світ пропонує нові методи вбивства ненароджених дітей, закликаючи задуматись сучасну людину над правдою про те, що «кожна людська істота навіть дитина в лоні матері, має право на життя. Це право походить від Бога, а не від батьків чи людської влади або товариства. Нема людини, ані людської влади, ані науки, ані причини медичної, євгенічної, соціальної, економічної чи моральної, що могла б дозволити свідомо знищити людське життя»(Пій ХІІ, 29.Х.1955 року, Католицький Конгрес акушерок).
На завершення доречним буде вказати на слова професора богослов’я Тадеуша Стичня «Знищуючи без розголосу людей ненароджених, ми самі стаємо суспільством мертвих людей. По кому подзвін? Невже ніхто його не чув? Чому не чути поминального дзвону по тих, хто відходить? Невже в мертвій тиші цього мовчання не чути тривоги і перестороги? Спаси ненароджене, аби спасти себе самого. Аби самому не вмерти морально. Пам’ятаймо слова Христа: «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших ви Мені зробили»(Мт. 25,40). Власне вони, ці найменші, осудять нас колись іменем Христа».
Аліна Тарас
|
м. Лісабон Португалія
