Хтось запитав мене кілька днів тому: якби я могла народитися вдруге, чи захотіла б прожити життя наново? Довго не роздумуючи, я відповіла «ні». Та згоди трішки замислилась і…
Маючи змогу наново прожити своє життя, я менше говорила , натомість більше слухала. Не боялася б запросити до себе на вечерю друзів тільки через те, що на килимі є кілька плям, а оббивка дивану трохи вицвіла.
Я б смакувала крихкі булочки в елегантному салоні і вже зовсім не турбувалася б через сажу, коли говорить коминок.
Обов’язково знайшла час, аби послухати спогади дідуся, який розповідає про роки своєї молодості. Влітку не вимагала, щоб позачиняли всі вікна в машині, бо я щойно зробила собі завивку.
Я не допустила, аби свічка у формі троянди так і розплавилась, забута у комірчині, а часто б її запалювала, доки вона б не догоріла до кінця.
Я б лягла собі на луку і перекочувалася разом з дітьми, зовсім не хвилюючись, що забрудню сукенку.
Набагато менше плакала і сміялася, дивлячись телевізор, а частіше – спостерігаючи життя.
Більшою мірою ділила відповідальність зі своїм чоловіком.
Почуваючись погано, лягла б у ліжко, замість бігти з гарячкою на роботу, наче без мене там світ завалиться.
Синові, який прибіг поцілувати мене, не сказала: «Досить, досить, іди митися, бо вечеря вже готова».
Частіше казала «Я люблю тебе», натомість рідше «Мені прикро»… Та передусім, якби я могла розпочати все спочатку, то цінувала б кожну хвилину… споглядала б її так довго, доки не побачила б, якою вона є насправді… жила б нею… і ніколи б її не віддаляла.
Кожна мить, що нею обдаровує тебе Бог, є величезним скарбом. Не викидай його. Не бігай невпинно у пошуках непевного завтра. «Живи найліпше як можеш, мисли найліпше як умієш, дій найліпше як зможеш сьогодні. Нинішній день скоро стане завтрашнім, а завтра скоро стане вічністю»
А.П.Гоуті.