Розповідають про одного чоловіка, що впав до глибокої криниці. Першою його думкою було кликати на допомогу. Але його крику ніхто не почув. Потім він пробував сам вилізти на поверхню. Знову й знову підтягувався він на стінах колодязя, але завжди падав назад у воду. Чоловік зранив свої руки й ноги, усе тіло вкрилося синцями. Та все було даремно. Втрачаючи надію, він ще раз покликав на допомогу.
Хтось проходив мимо. “Я бачу, що тобі звідси не вибратися, але я можу полегшити тобі час перебування там”. Він опустив тому чоловікові пляшку горілки, нещасний випивши горілку, сильно сп’янів. Криниця вже не здавалася йому аж такою поганю. Але коли чоловік протверезів, то збагнув, що він і далі залишився в’язнем.
Він знову почав кликати на допомогу. Цього разу його помітила жінка. “Я не можу нічим допомогти, сказала вона, але мусиш визнати, що все могло б бути значно гірше. Прийми свою ситуацію такою, якою вона є”. Отож, той чоловік намагався не думати про своє теперішнє становище і дякував за те, що взагалі залишився живий. Та це не було виходом із ситуації. Він залишився одиноким та нещасним.
Чоловік був настирливий і знову почав вибиратися нагору. Як же так! Він завжди міг знайти вихід з будь-якої ситуації. Але на цей раз знову поразка!
Зненацька з’явився інший чоловік, який промовив: “Я можу витягнути тебе з криниці, – але ти повинен мені довіряти. Чи віриш мені?” Чоловік, який у своєму житті покладався завжди лише на себе, який ніколи нікому не довіряв, раптово сказав: “Так, я тобі вірю”.
Тоді Ісус Христос спустився до криниці. Чоловік, ставши йому на плечі, вибрався з криниці, а Христос залишився там замість нього.