Ансамбль Василіянського монастиря із церквою Пресвятої Трійці – одна із найдревнішніх архітектурних пам’яток м. Вільнюса.

Першу дерев’яну церкву, згідно з легендою, у ХІV столітті збудувала княгиня Юліяна († 1392, дочка великого князя Тверського і Анастасіï Галицькоï) – дружина великого князя Литовського Ольґерда (Альґірдаса), на місці смерті у 1347 р. Антонія, Івана та Євстатія, Ольґердових дворян, перших мучеників за християнську віру і перших християнських святих у Литві.
Муровану церкву Пресвятої Трійці із дзвіницею на знак подяки за одержану перемогу Литовсько-Польських військ над Московським військом під Оршею (на Білій Русі) побудував у 1514 р. князь Костянтин Острозький, великий гетьман литовський, каштелян віленський та воєвода тракайський. За переданням перша церква була на місці головного вівтаря нової мурованої церкви.

Внутрішній інтер’єр храму

Церква побудована в готичному стилі і до сьогодні зберегла тринавне планування з півкруглими вівтарними виступами – апсидами на східному боці.
В першій половині XVII ст. до церкви було добудовано три каплиці.
Перша, розташована праворуч від головного входу, Благовіщення Пресвятої Богородиці, побудована на кошти Януша Скумін-Тишкевича (1570 –1642), потомка знатного графського роду Тишкевичів. У підземеллях каплиці похований батько фундатора – новогродський (тепер Новогрудок, Білорусь) воєвода Теодор Скумін (помер у 1618 р.), сам фундатор та його дружина Барбара з Нарушевичів, що померла в 1627 р. В каплиці зберігся її мармуровий надгробок роботи італійських майстрів. У наші дні у цій каплиці постійно проходять Богослужіння у візантійському обряді.
Друга каплиця, розташована ліворуч від головного входу, Святого Луки, побудована у 1622 р. на кошти Євстафія Корсак-Голубицького, великого прихильника Унії. Окрім самого фундатора, в крипті під каплицею спочивають його сини: Іван та Григорій. До цього знатного роду Корсаків належить і архимандрит віленської василіянської обителі Рафаїл Микола Корсак (бл.1601-1640), пізніше – протоархимандрит Василіянського Чину, Київський Митрополит католиків Східного обряду.

Каплиця Благовіщення Пресвятої Богородиці

Третя каплиця – Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього. Фундатором цієї каплиці із гробовою родинною криптою у 1628 р. був писар Великого князівства Литовського Ян Коленда.
У церкві збереглися цінні надгробки. Унікальною пам’яткою епохи Ренесансу в Литві є надгробок віленського бургомістра Офанасія Браги і його сина Антонія з гербовим щитом, кириличним написом та багатим рослинним орнаментом, датованний 1576 роком.
Привертає увагу надгробок сестер Єленських з сентиментальним написом, що походить з 1758 року.
У 1670 році значні кошти на відновлення церкви виділили великий гетьман литовський Михайло Казимир Пац та великий підскарбій Ієронім Кришпін-Кіршенштейн, зокрема на встановлення вівтаря Святого Йосафата Кунцевича.
 

Ікона Св. Йосафата Кунцевича та його єпископський набедреник (палиця)

Після пожеж 1706, 1748 та 1760 рр. церкву значно перебудували. Реставраційними роботами керував відомий віленський архітектор Йоганн Христоф Гляубиць. Тоді церкву видовжили, збільшили вікна, надбудували дві вежі на східному фасадi.
Церква стоїть посеред подвір’я, оточеного триповерховими монастирськими будівлями кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст.
Найціннішою архітектурною пам’яткою Віленського монастиря є, безперечно, вхідна брама монастиря з вулиці Остробрамської (Aušros Vartų), побудована у стилі пізнього бароко, що межує з рококо, із триповерховим фасадом, згідно з проектом Йоганна Христофа Гляубиця в 1761 р.
Після розпаду у 1795 р. Речі Посполитої (Республіки Корони Польської та Великого князівства Литовського) i окупації Литви царською Росією, розпочалися справжні репресії проти уніатів – ліквідовувалися василіянські монастирі, церкви перетворювалися на православні, а вірних греко-католиків масово насильно переводили на православ’я.
Частину монастирських приміщень царська влада перетворює на в’язницю, а першими її в’язнями стають у 1823 р. члени студентської підпільної організації Віленського університету, а в їх числі – відомий поет Адам Міцкевич, про що свідчить пам’ятна дошка на мурі монастиря. У цій в’язниці перебували учасники повстання 1831 р. проти Російської імперії та один із емісарів емiграцiйного антицарського руху Симон Конарський якого звідси в 1839 р. повели на страту.

Дзвіниця

У 1845 р. із Жировиць на Білорусі переводять до колишніх монастирських приміщень православну семінарію. У 1867-1869 рр. під керівництвом російського архітектора Нiколая Чагіна розпочинається велика перебудова василіянського комплексу. В першу чергу старалися змінити зовнішній вигляд церкви Святої Трійці. Було перебудовано вежі, доліплено арки на фасаді, споруджено дерев’яний купол згідно з традицією православної церкви. Але найбільші роботи проводились в монастирських будівлях. Залишили тільки зовнішні стіни, внутрішній простір був перебудований.
З червня 1923 р. в церкві Пресвятої Трійці у святкові дні було відновлено греко-католицькі Богослужіння, а в стінах монастиря знайшли собі притулок цілий ряд організацій, яким василіяни винаймали приміщення – Спілка Польських Літераторів, Польське Туристично-краєзнавче Товариство, Білоруське Наукове Товариство, Білоруський музей та Білоруська гімназія.

Вхідна брама монастиря (з вулиці Остробрамської)

В часі совєтської окупації влада церкву закриває, а монастирські приміщення віддає Педагогічному інститутові Вільнюській філії Каунаської політехніки (згодом – Технічному університету). У церкві було влаштовано майстерні, а потім – вібротехнічну лабораторію, сліди від обладнання яких до цього часу збереглися на підлозі та стінах церкви. Здригалися старі стіни від вібрації, знищено вівтарі, сплюндровано каплиці та гробові крипти…
Та знову забилося серце древньої споруди, коли в незалежній Литві у 1991 р. уряд повернув василіянам церкву Пресвятої Трійці та легалізував діяльність греко-католицької Церкви, як одну із дев’яти традиційних конфесій у Литовській Республіці. Після довгих років терпіння, скорботи та жахливих переслідувань, Отці Василіяни проповідують Слово Боже у храмі Пресвятої Трійці.
З діяннями Віленського монастиря Отців Василіян пов’язані імена святого Йосафата Кунцевича, Архієпископа Полоцького, а також великого реформатора Василіянського Чину о. Йосифа Велямина Рутського.

Віленська ікона Матері Божої Одигітрії

Доля знаменитої Віленської ікони Матері Божої Одигітрії (з грец. Провідниця; Та, яка вказує шлях), що протягом двох століть (1715-1915 рр.) перебувала в церкві Пресвятої Трійці, невідома. За легендою iкона написана святим євангелістом Лукою i протягом довгих років була родовою святинею грецьких імператорів у Константинополі. Вважається, що племiнниця останнього вiзантiйського iмператора Софія Палеолог, яка вийшла замiж за великого князя московського Iвана III, привезла ікону до Москви. Існує інша, теж не підтверджена версія, що ікона перейшла до великого князя московського від князів галицьких, якi отримали її колись в дар від візантійських імператорів. У 1495 році Iван III благословив цією іконою свою дочку Єлену, коли видавав її заміж за великого князя литовського Александра Ягеллончика. Iкона була перенесена до столицi Литви i отримала назву Віленської. У 1866 р. під час реставрації було знайдено перший шар – на яєчній основі, що свідчить про дуже давнє походження ікони. У період Першої Світової війни – у 1915 р., у часі евакуації церковного майна, ікону вивезли із Вільна і місце перебування Віленської Матері Божої до цього часу невідоме.

ВІЛЬНЮС (Литва): Монастир Пресвятої Трійці (Bazilijonu vienuolynas) Aušros Vartu, 7b 01129 - Vilnius Lietuvos Respublika тел./факс: + 370 (5) 212-25-7

Подав бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ із оф.сайту ЧСВВ