Меню сайту

Розділи новин
Новини Церкви [418]
Українці в Португалії [19]
Новини Чину св. Василія Великого [33]
Новини Церкви в Португалії [1]

Календар новин
«  Травень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пожертва

Друзі сайту

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 468



В онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гiсть · RSS 16.12.2017, 18:50

Головна » 2014 » Травень » 14 » ПОСЛАННЯ ПАПИ ФРАНЦИСКА НА 51 ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ МОЛИТВИ ПРО ПОКЛИКАННЯ
ПОСЛАННЯ ПАПИ ФРАНЦИСКА НА 51 ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ МОЛИТВИ ПРО ПОКЛИКАННЯ
21:22

Дорогі брати і сестри!

                  

1. Євангеліє оповідає, що „обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку. А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха. Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав. (Мт 9,35-38)). Ті слова застають нас зненацька, бо всім нам відомо, що спершу треба зорати, посіяти та обробляти, щоби потім могти в належний час, зібрати рясний плід. А Ісус говорить, що „жнива великі”. Хто ж працював щоб осягнути такий результат? Відповідь одна: Бог. Очевидно, що полем, про яке говорить Ісус, є людство, ним є ми. А результативні дії, єфектом яких є „рясний плід”, це благодать Бога, єдгість з Ним (пор. Йо 15, 5). Молитва, якої Ісус очікує від Церкви, стосується відтак прохання про те, щоб зростала кількість осіб, котрі служать Його царству. Св. Павло, котрий був одним з тих „співпрацівників Бога”, невтомно посвячувався справі Євангелія та Церкви. Із свідомістю людини, котра особисто досвідчила, що спасенна воля Бога незбагненна, а ініціатива благодаті є джереломкожного покликання. Апостол пригадує християнам з Коринту: „Ви Боже поле” (пор. 1 Кор 3, 9). Тому в нашому серці спершу народжується здивування від рясного плоду, яким може обдарувати лише Бог; потім вдячність за любов, яка нас завжди випереджує; і врешті прославлення за справу яку Він довершив, яка вимагає від нас добровільно приєднатися щоб діяти разом з Ним і для Нього.

2. Ми багато разів молилися словами Псалмоспівця: „Він нас учинив, і Його ми, Його ми народ та отара Його пасовиська.” (Пс 100 [99], 3); а також: „Бо вибрав Господь собі Якова, Ізраїля на власність Свою!” (Пс 135 [134], 4). Тому, ми є „власністю” Бога не в сенсі володіння, яке зневолює, але завдяки сильному зв’язку, що нас єднає з Богом і між нами, згідно із завітом, що триває повіки, „бо навіки Його милосердя” (пор. Пс 136 [135]). У розповіді про покликання пророка Єремії, для прикладу, Бог пригадує, що невпинно чуває над кожним, щоб в нас здійснилося Його Слово. Тут з’являється образ гілки мигдального дерева, яке зацвітає перше з усіх, звістуючи відродження життя весною (пор. Єр 1, 11-12). Все походить від Нього і є Його даром: світ, життя, смерть, сучасність, майбутнє, але – переконує Апостол – „ви ж Христові, а Христос Божий” (1 Кор 3, 23). Так пояснюється в який спосіб ми належимо до Бога: через неповторний та особистий зв’язок з Ісусом, який від початку нашого відродження до нового життя надало нам Хрещення. І тому саме Христом невпинно стимулює нас своїм Словом, щоб ми Йому довірилися, люблячи Його „всім серцем (…), всім розумом і з цілої сили” (пор. Мк 12, 33). Тому кожне покликання, при різноманітті шляхів, завжди вимагає виходження поза себе, щоб зосередити своє життя на Христі та Його Євангелії. Чи тов подружньому житті, чи в різних формах чернечого посвячення, чи в священичому житті треба позбуватися способів мислення та діяння, що не згідні з волею Божою. Це „'вихід', який скеровує нас на шлях адорації Господа і служіння Йому в братах та в сестрах” (Промова до Міжнародного Об’єднання Генеральних Настоятельок, 8 травня 2013 р.). Тому всі ми покликані адорувати Христа в наших серцях (пор. 1 Пт 3, 15), щоб нас міг досягнути імпульс благодаті, що міститься в зерні Слова, котре мусить в нас зростати і перемінюватися в конкретне служіння ближньому. Ми не повинні лякатися: Бог з пристрастю та вміло опікується ділом, що вийшло з Його рук, в кожній фазі життя. Він ніколи нас не покидає! Йому залежить на тому, щоб здійснився Його задум по відношенню до нас, і він завжди бажає реалізувати його за нашою згодою і при нашій співпраці.

3. Також сьогодні Ісус живе і мандрує в наших реаліях звичайного життя, щоб наблизитися довсіх, починаючи останніми, і зцілити нас з нашої слабкості та недуг. Зараз я звертаюся до осіб, що готові вслухатися в голос Христа, що лунає в Церкві, щоб зрозуміти яке їхнє покликання. Заохочую вас слухати Ісуса і піти за Ним, дозволити щоб ваше нутро було переображене Його словами, які „є духом і життям” (Йо 6, 63). Марія, Мати Ісуса і наша мати, говорить також і нам: „Зробіть все, що вам скаже” (Йо 2, 5). Користь вам принесе якщо ви з довірою долучитеся до спільнотного шляху, який спроможний визволити в вас і навколо вас найкращі сили. Покликання цн плід, що дозріває на добре оброблюваному грунті взаємної любові, що виражається через служіння один одному в контексті автентичного церковного життя. Жодне покликання не народжується саме з себе і не живе для себе. Покликання народжується із серця Бога і проростає на доброму грунті вірного народу, досвідчуючи братню любов. Чи не сказав Ісус: „По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Йо 13, 35)?

4. Дорогі брати і сестри, життя за тією „високою міркою звичайного християнського життя” (Йоан Павло II, Апостольске послання Novo millennio ineunte, 31) інколи означає, що треба йти проти течії і також можна зустріти перешкоди, поза нами і в нас. Сам Ісус застерігає нас: добре зерно Слова Божого часто викрадає Злий, буває придушене терзаннями, заглушене турботами та світовими оманами (пор. Мк 13, 19-22). Всі ті труднощі могли б нас знеохотити, схиляючи зійти на дороги на перший погляд зручніші. Але справжня радість покликаних полягає в тому щоб вірити досвідчувати те, що Він, Господь, вірний і зНим ми можемо йти, бути учнями та свідками любові Бога, відкрити серце на великі ідеали, на великі справи. „Ми, християни, вибрані Богом не до малих справ, постійно йдіть вперед, в бік великих справ. (…) посвячуйте життя великим ідеалам!” (Гомілія під час Святої Меси для миропомазаних, 28 квітня 2013 р.). Вас, єпископи, священики, ченці, спільноти та християнські сім’ї, прошу, звернути на те душпастирство покликань, супроводжуючи молодих людей на шляхах святості, котрі, з огляду на те, що є індивідуальними, вимагають „справжньої педагогіки святості, котра спроможна налаштуватися до ритму окремих осіб. Вона повинна поєднувати все багатсво пропозицій, що доступні для всіх з традиційними формами індивідуальної та групової допомоги, а також з новішими формами, які надають товариства та рухи визнані Церквою (Йоан Павло II, Апостольске послання Novo millennio ineunte, 31).

Вчинімо, отже, з наших сердець „родючу ріллю”, щоб слухати Слово, прийняти його, жити ним і так приносиит плоди. Чим більше ми зможемо єднатися з Ісусом через молитву, Святе Писання, Євхаристію, Таїнства звершувані та досвідчувані в Церкві, через життя в братерстві, тим більше зростатиме в нас радість від співпраці з Богом у служінні царства милосердя та правди, справедливості та миру. А жнива будуть щедрі, пропорційні благодаті, яку ми смиренно зможемо в собі прийняти. Бажаючи того і просячи вас про молитву за мене, з серця всім уділяю моє Апостольське Благословення.

За матеріалами сторінки Львівської архідієцезії

Категорія: Новини Церкви | Переглядів: 419 | Додав: osbmpt
Українська Греко-Католицька Церква Різдва Пресвятої Богородиці м. Лісабон Португалія