Загальний: Щоб спорт служив укріпленню братерства й розвитку людини

В усі часи спорт вважався корисним і престижним заняттям, але в різні віки ціна й цінність того чи іншого виду спорту коливалися й ставили спортсменів в рамки, коли треба було забути про досягнення, талант, а надавати перевагу торгам – саме це мав на увазі папа Франиск під час зустрічі з футболістами:

«Від дитинства я багато разів ходив на стадіон і маю чудові спогади, – зізнається Папа Франциск. – Я ходив туди сам і разом з родиною. Це були радісні недільні моменти, проведені з рідними. Я хотів би побажати, щоб футбол, як і будь-який інший популярний вид спорту, відновив вимір свята. Сьогодні також і футбол рухається у великому вирі ділового світу з огляду на рекламу, права на трансляції тощо. Але економічний фактор не повинен переважити над спортивним».

За словами Святішого Отця, існує необхідність «поновити спортивну гідність поєдинків». Це побажання він скерував до верхівки федерації, присутньої на аудієнції, яка є відповідальною за функціонування футболу в країні. Але й промовляючи до футболістів, Папа вказав на відповідальність, яка лежить на них: «Ви перебуваєте в центрі уваги, і багато ваших прихильників – це молодь. Пам’ятайте про це. Задумайтеся над тим, що ваша поведінка викликає резонанс як у доброму, так і в злому. Тому завжди залишайтеся справжніми спортсменами».

А говорячи про спорт в загальному, Наступник святого Петра вказав на «сильну виховну цінність для зростання», яку він містить: для особистого зростання, в гармонії тіла і духа, і суспільного зростання в солідарності, чесності та взаємоповазі. «Нехай же, – побажав він, – футбол завжди буде здатним розвивати цей потенціал».

Приєднуючись до повчань і побажань Папи, звертаймо свою увагу й на інші види спорту й допомагаймо своїм дітям записуватися у ті секції, які найбільше їм підходять по стану здоров’я, характеру тощо. Не будьмо осторонь, коли діти захоплені тільки рекламою Кличка чи Роналду, намагаймося їм пояснити, що це їхній вид спорту, це їхній вибір. Можна переймати у них добрі риси, мати їх за приклад, але формування, становлення своєї особистості потрібно будувати на власному потенціалі. Тоді буде гармонія, задоволення від життя і братні людські стосунки.

Місійний: Щоб Святий Дух підтримував справу мирян, котрі проголошують Євангеліє в бідних країнах

Бог благословить тих, хто приходить на допомогу бідним, і відкидає тих, хто від них відвертається: «Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся» (Мт. 5:42). «Даром прийняли, даром давайте» (Мт. 10:8). За ставленням до бідних Ісус Христос упізнає своїх вибраних.^.Коли «вбогим проповідується Добра Новина» (Мт. 11:5), то це є знаком присутності Христа.

Любов Церкви до вбогих (…) становить частину її постійної традиції. Вона натхнена Євангелією блаженств убогістю Ісуса Його увагою до бідних. Любов до убогих є навіть однією з причин обов’язку працювати, щоб «мати змогу дати тому, хто потребує» (Еф. 4:28). Вона поширюється не лише на матеріальну бідність, а й на численні форми культурної та релігійної вбогості.

Любов до убогих несумісна з непомірною любов’ю багатств або з їх егоїстичним використанням: «Нумо тепер, багаті! Плачте, ридайте над злиднями, що вас спіткають. Багатство ваше зігнило, одежу вашу міль поїла. Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде проти вас свідчити й поїсть, наче вогонь, ваше тіло. Ви назбирали собі скарбів за останні дні. Ось затримана вами платня робітникам, що жали ваші ниви, кричить, і голосіння женців дійшло до Господа Сил. Ви на землі розкошували та жили у розпусті, наситилися досхочу за дня заколення. Ви засудили праведного й убили: Він вам не противиться» (Як. 5:1-6).

Коли ми даємо вбогим щось необхідне, то зовсім не виявляємо їм власних щедрот, лише віддаємо їм їхнє. Ми скоріше сплачуємо борг справедливості, ніж виконуємо акт милосердя.

Подібно все відбувається й на духовному рівні. Коли дітям чи дорослим проголошуємо Добру Новину про Хліб Життя, а вони думають про хліб, який їли три дні тому, то розуміємо, як невирішені соціальні проблеми у бідних країнах не дозволяють дітям Божим наблизитися й пізнати Творця. В молитві й покорі просімо Святого Духа щоб надихав мирян, котрі жертвенно служать у бідних країнах, і щоб давав стимул жити духовно і фізично людям, які є голодні.

Місцевий: Щоб в Україні зростали, укріплювалися та розвивалися християнські спільноти, зокрема парафіяльні

Кожна християнська спільнота має порівнювати власне життя із життям первісної громади вірних, перевіряючи свою здатність до життя у згоді, своє свідчення про воскреслого Ісуса Христа та своє служіння убогим. На цьому наголошує Папа Франциск. Він підкреслює, що первісна Церква, яка складалась із перших учнів Спасителя, є образом для сучасної Церкви.

Та перша групка учнів Месії, як розповідає нам Святе Письмо, мала одне серце та одну душу; у ній панував мир. А це означає, що у тій спільноті не було місця на плітки, на заздрість, на наклепи та очорнення. Первісна спільнота Христових учнів відзначалася любов’ю, яка наповнювала усе. Тому, щоб оцінити якусь християнську спільноту, слід подивитись на поведінку її членів: чи вони лагідні й покірні, чи у тій спільноті існують суперечки за владу, чи між тими християнами є заздрість, чи є місце на пусті балачки?! Папа наголосив, що диявол завжди намагається розділити учнів Ісуса, внести у християнську спільноту поділ.

Папа заохочує кожну християнську спільноту запитати себе про свідчення про Христове воскресіння: чи наша парафія, наша єпархія, наша християнська спільнота насправді вірить у воскресіння Спасителя і чи своїм життям, поведінкою її членів свідчить про воскреслого Ісуса Христа?!

Покровитель на липень: Преподобний ДАВИД СОЛУНСЬКИЙ

День в календарі: 9 липня

Святий Давид Солунський походив із Месопотамії, був ченцем. Він поселився неподалік Солуня, де на самоті у молитві й пості прожив 70 літ.

Коли ченці запитали настоятеля Палладія, що спонукало його вступити до монастиря, він дав їм таку відповідь:

“В околиці македонського міста Солуня, звідки я походжу, проживав у своїй келії старий чернець Давид.

Прийшов він з Месопотамії і оселився недалеко від Солуня, де на самоті, в молитві й пості, прожив близько сімдесяти літ.

Ще з часу своєї молодості він визначався духом стриманості й побожності. Людей, що відвідували його, він підбадьорював і спонукував до чесного життя.

Вночі вояки, пильнуючи місто від нападів варварів, довгий час бачили, як з Давидової келії вибухав крізь вікно чудесний вогонь. Згодом багато людей часто не спали вночі, щоб бачити цей вогонь, який показувався аж до самої смерті побожного старця.

І я, що часто бачив це чудо, говорив собі: “Якщо Бог у цьому житті подає таку велику славу своїм слугам, то яку велику приготував їм у майбутньому, коли їхні лиця яснітимуть, як сонце… Така, дітоньки, була причина, що я прийняв чернечу одежу”.

Спочив у Господі святий Давид у 540 році.