Меню сайту

Розділи новин
Новини Церкви [418]
Українці в Португалії [19]
Новини Чину св. Василія Великого [33]
Новини Церкви в Португалії [1]

Календар новин
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728

Форма входу

Пошук

Пожертва

Друзі сайту

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 468



В онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вітаю Вас, Гiсть · RSS 17.08.2017, 07:42

Головна » 2014 » Лютий » 1 » ЧИН МОНАШЕСТВА У ЧСВВ - СУЧАСНИЙ ОБРЯД
ЧИН МОНАШЕСТВА У ЧСВВ - СУЧАСНИЙ ОБРЯД
01:15

Монастирі Української Церкви, реформовані у Чин Святого Василія Великого, склали власний чин монашого постригу – «вічних обітів». Тоді як «Чин на одягання ряси і камилавки», «Сповнення обряду Великого ангельського образу, або схими», взяті з Требника митрополита Петра Могили та використовувані у Києво-Печерській Лаврі, знайшли своє місце в Українській Греко-Католицькій Церкві аж у 20 столітті., коли митрополит Андрей Шептицький відновив у Західній Україні східну чернечу традицію, заснувавши монастирі Студійського Уставу. Ці монастирі почали практикувати способи життя та вишколу серця монаха за зразком староруського Київського чернецтва і монастирів Східної Церкви.

Розглянемо коротко структуру формування ченців у ЧСВВ. Особа, яка зголошується до ЧСВВ повинна пройти чернече виховання – це систематичний шлях аскези і пізнавання, який чернець здійснює під керівництвом ченців-священиків, спеціально до цього призначених, і за допомогою навчального плану, визначеного настоятелями згідно з вказівками Статуту Василіанського Чину . У практиці воно розподіляється на чотири стадії: вступний курс до василіянського чернечого життя, новіціят, тимчасова професія (від лат. propfessio - проголошувати, декларувати) і постійне поглиблення чернечого формування.

Вступне випробування – Вступний курс до василіанського чернечого життя дає кандидатові можливість ознайомитись з особливостями чернечого життя у Чині. Кандидат, під проводом призначеного йому монаха, має можливість перевірити та утвердити своє християнське покликання.

Новіціат – Відтак кандидат приймає чернечий одяг, але ще не складає чернечих обітів. Під час новіціяту відбувається введення в духовне життя Чину, а особливо в практику монастирських молінь. Одночасно новик пізнає монаші правила та спосіб їхнього зберігання. Саме поняття новіціату є західного походження, адже тут живуть разом кандидати, під керівництвом свого наставника, знайомлячись на досвіді із образом життя спільноти . Про це писав у своєму "Уставі” ще преп. Йоан Касіан (+435), наголошуючи, що молодого інока не слід відразу допускати в середовище братії, а спочатку дати під керівництво окремого старця, який займається прийомом мандрівників. Коли цей випробує його протягом року та знайде достойним, тоді цього початківця віддається уже у властивий новіціат, під керівництво старця-наставника . Проте, на Сході теж існував час підготовки кандидата в чернецтво під керівництвом старця, це так званий час монашого "іскусу”. Різниця із західною традицією була та, що послушники, як правило, не відокремлювалися від решти братії, а передавалися якомусь конкретному старцеві. Але це не був якийсь конкретно встановлений період, який новик мав відбути. Зв’язок "старець-послушник” міг тривати довгі роки, аж до смерті одного із них .

Проте, такий новіціат не був чимось обов’язковим. Адже основною рисою для інока було те, щоб він навчився як відректися своєї волі та цілком віддатися Богові. І комусь для цього потрібно було, образно кажучи, двадцять років, а іншому – могло вистачити і дня. Для західної традиції, де новіціат є необхідним, це дещо дивно. Тому в о. Поспішіла можемо знайти таку думку, що певним кандидатам дозволяли "складати монашу професію відразу після дуже короткого новіціату, можливо, тільки одноденного ”, хоча, фактично, такі люди й не мали ніякого новіціату. Проте, такий стан, коли ченці не мали ніякої підготовки, виник, мабуть, уже після ІХ ст., коли кандидат у єпископи, навіть якщо і не був ченцем, то перед хіротонією повинен був постригатися, адже ще Двократний собор 861 р. наполягає хоча б на піврічному випробуванні .

 Загалом, можна побачити тут деяку розбіжність між Сходом і Заходом. Адже у Латинській Церкві однією із головних умов правосильності монашого постригу є те, що "новіціат був правосильно відбутий  ”. А у православній традиції навіть при незаконному постризі (в тому числі, без відповідного «іскусу»), він (цей постриг) є дійсним, адже основним є сам факт постригу, здійснення таїнства. Навіть більше того, у відомого візантійського каноніста, патріарха Феодора (Вальсамона), знаходимо таку думку, що послушник, котрий яким-небудь чином одягнувся в монаший одяг й живе по-монашому, "не має права більше повертатися у мирське звання, а повинен бути силою заставленим до постригу”.

Тимчасова професія*  – Після новіціяту наступає складення обітів чистоти, послуху і убожества. Обіти є тимчасовими, тому що складається їх на час одного року і звичайно відновлюється їх протягом п’яти років. Чернець, який в тому часі вирішив залишити Чин, може це зробити без жодних перешкод після закінчення року від складення тимчасової професії. У часі тривання тимчасової професії ченців призначують до праці та навчання згідно з їхніми даруваннями. Кандидати до священства розпочинають студії, а брати проходять необхідні спеціалізовані курси або виконують призначені їм у спільноті обов’язки. Закінчення новіціяту не означає, що чернець осягнув уже повноту монашої досконалості. Тому, в часі тривання тимчасової професії чернець і надалі поглиблює своє молитовне життя та здобуває досвід у зберіганні чернечих обітів під проводом досвідченого монаха. У Василіянському Чині св. Йосафата о. Ваврик уклав (для приватного вжитку) Обряд складення тимчасових обітів , в якому є відповідна «формулка обітів». Варто сказати, що під впливом латинської Церкви у ЧСВВ почали наголошувати на понятті «обітів», особливо їх юридичному вимірі. І цей вплив латинізації закорінився у ЧСВВ до нині. Що ж стосується віднови обітів, то її ченці здійснювали у Службі Божій перед св. Причастям, відчитуючи відповідну «формулу віднови обітів», що йде у цілковитому протиріччі навіть з сучасним римо-католицьким способом,  який був остаточно упорядкований Найвищою владою розпорядженням Святішого Отця Папи Павла VI (AAS 62 (1970),553, n7.n.15).

Довічна професія – Звичайно після п’яти років тимчасової професії, коли чернець осягнув внутрішнє переконання щодо свого покликання і здобув відповідне знання та духовний досвід, він складає довічну професію, яка зобов’язує його аж до смерті. Після складення довічної професії відповідно приготовлений чернець сам оберігає своє серце, поглиблює молитовний зв’язок з Богом і виконує Його волю, а настоятель монастиря є для ченця співбратом – помічником на шляху до Царства Небесного .

Також слід зазначити, що у ЧСВВ існує така практика, як віднова обітів під час свята Засновника (Василіяни відновлюють 14 січня на свято св. Василія Великого). Всі ченці, які мають обіти (тимчасові чи вічні) кожного року їх відновлюють . Ця побожна (приватна) практика існує ще у деяких провінціях ЧСВВ і це свідчить, що ці провінції поки що не достосувалися до розпоряджень Папи.

Практика відновлення обітів, по-перше є виявом тільки приватної побожності і не має нічого спільного з літургійними обрядами Служби Божої, потвердженими Церквою, бо Служебник, нігде не говорить про проведення і введення, будь-яких  приватних практик увідправу Служби Божої, а в «Послідованії великого Ангельського образа» ясно говорить про складення професії у Службі Божій після малого входу, цей спосіб належить до Церкви свого права візантійського обряду ККСЦ, кан. 656, 657, пор. кан 40, Статут артикули 206,§1 i §2. по-друге, ставить під сумнів саму канонічну вартість складеної один раз і назавжди самої довічної професії, по-третє, спотворює богословське значення довічних обітів, як жертви один раз і назавжди за прикладом Христа довершеної і, по-четверте, найважливіше, що суперечить документові Церкви Ordo professionis religionisae , а також суперечить Статутові Василіянського Чину (арт. 10,§2, 106, 220,§1 i §2), який цю практику старих правил (179, 180) усунув, і на основі офіційного Декрету, промульґованому Папою Павлом VI Ordo professionis religiosae, a також на основі Норм і приписів виконування щодо Декрету Ватиканського Собору ІІ, де сказано "Літургійний обряд передбачений тільки для віднови обітів, які мають правове (юридичне) значення. Однак, якщо в деяких чернечих спільнотах виник звичай відновляти обіти з побожності, то це може відбуватися на різними способами: не дораджується, однак, виконувати прилюдно під час Служби Божої, бо це належить до приватної побожності" . «Оскільки, складання професії «перед Найсвятішими Тайнами» перед самим святим причастям не є згідне з правильним поняттям Літургії, забороняється відтепер приймати цей звичай у новозаснованих чернечих спільнотах. Ці ж Інституції, які заховують його на підставі власного права, заоохочуємо їх, щоб цей звичай покинули» .

Взагалі, якщо брати Захід, то там є інший богословський підхід до обітів, а поняття постригу як такого просто не існує. Тому тут виглядають нормальними такі постанови, які б на Сході всіх приголомшували б. Наприклад брати Василіян: хворий монах (навіть якщо не відбув новіціату) може скласти вічні обіти, "якщо б, однак, хворий видужав, такі обіти втрачають свою правосильність . І на Заході це є можливим, адже така людина не відбула обов’язкового новіціату, а значить – не "було виконано все інше, що в уставі вимагається для правосильності професії  ”. Для Сходу не є зрозуміле щорічне відновлення довічних обітів тими, що уже їх має  . Тому важко тут побачити аналогію із неповторювальним "другим хрещенням” Сходу.

Чин Малого чернечего образа – одягання у ЧСВВ (Облечини)

Під час Божественної Літургії по Малім вході, кандидати до новіціяту приходять перед Святі Ворота і роблять три доземні поклони та лягають хрестообразно на землю. Хор в тому часі співає тропарі Літургії на облачення: "По всій землі…” По відспіванні тропарів Кандидат клякає, а Настоятель (Священик), сівши на крісло біля намісної ікони Пресвятої Богородиці, звернений до людей, питає кандидата:

Після слів настоятеля: Брате, чому ти прийшов сюди, припадаючи до святого престолу і до цієї святої братії?

Кандидат відповідає: Бажаючи життя чернечого в якому маю надію осягнути спасіння, хочу розпочати час випробування у Чині Святого Василія Великого чесний отче? Потім діалог кандидата і священнослужителя, опісля священик промовляє: "Воістину добре і блаженне діло ти вибрав, але чи виконаєш його; добрі діла трудом осягаються і терпінням довершуються”.

Тоді настоятель стоячи, бере ножиці і постиргає хрестовидно волосся на голові кандидата, кажучи: Брат наш (ім’я) постригає волосся своєї голови на знак віддання себе Господу, й іменується (новим) іменем своїм (ім’я), щоб, ходячи в новизні життя, удостоїться назватися тим іменем перед лицем Христа, і вписаним бути в книги життя, в ім’я Отця +, і Сина +, і Святого + Духа. Амінь. Після молитви Господи Ісусе Христе, Боже наш, прийми в Твоє спасаюче ярмо Твого слугу… здійснюється благословення духовної одежі та одягання габіта, пояса, каптура, у руки дається вервиця та ручний хрест і продовжується Свята Літургія. Після Літургії отці та брати вітають новомонашествуючих та прямують до трапезної .

Чин першої тимчасової професії

Під час Божественної Літургії по Малім вході, хор співає тропар Василія Великого.  Новик зробивши три великих поклони, лягає долілиць хрестовидно перед царськими дверима на приготовлене місце.

По відспіванні тропарів Новик клякає, а Настоятель (Священик), сівши на крісло біля намісної ікони Пресвятої Богородиці, звернений до людей, питає новика: Брате, чому ти прийшов сюди, припадаючи до святого престолу і до цієї святої братії? Новик відповідаючи каже: Бажаючи життя чернечого в якому маю надію осягнути спасіння, хочу через складення першої тимчасової професії обітів продовжити однорічний час чернечого життя у Чині Святого Василія Великого чесний отче? Опісля діалогу між новиком та священнослужителем, новик встає з колін і  особисто зачитує заяву першої тимчасової  професії обітів. Тоді священик, окропивши свяченою водою одяг: габіт, пояс, каптур, дає у руки новику свічку та статут. Закінчується обряд словами священнослужителя: Брат наш (ім’я) прийняв й одягнувся у всю зброю Божу, щоб мужньо перемогти всі сили, спротив начал і властей та правителів темряви цього віку і духів злоби піднебесних, в ім’я + Отця, і + Сина, і Святого + Духа, промовмо всі за нього, Господи помилуй! (пор. Еф 6,1-11). Опісля хор відповідає тричі господи помилуй і продовжується Божественна Літургія. По закінченні літургії як і на облечинах отці та брати вітають новика з першими тимчасовими обітами і прямують у трапезну на святковий обіт.

Чин Великого Ангельського образа (довічних обітів)

(Чин врочистої професії вічних обітів)

Під час Божественної Літургії по Малім вході, хор співає тропар «Благословенний ти Христе Боже наш…». Настоятель (Священик), сівши на крісло біля намісної ікони. Братія зі свічками у руках приводять новомонашествуючого, який бажає прийняти Великий Ангельський Образ, від притвору храму до солеї. Він після трьох земних поклонів, лягає долілиць хрестовидно перед царськими дверима на приготовлене місце. В той час хор співає «Обняття Отця».

По відспіванні новомонашествуючий клякає, а священик його питає: Брате, чому ти прийшов сюди, знов припадаючи до святого Жертовника і до цієї святої громади? Брат: Бажаю чернечого життя чесний отче. Після діалогу Священик сідає біля столика, де знаходиться на ньому свята Євангелія і ножиці і каже: Брате, візьми ножиці і подай їх мені! Новомонашествуючий бере ножиці, що лежать на  святій Євангелії і подає священикові. Священик бере від нього ножиці і кладе їх на святу Євангелію. Священик вдруге: Брате, візьми ножиці і подай їх мені! Священик бере від нього ножиці і кладе їх на святу Євангелію. Новомонашествуючий подає ножиці священикові. Священик втретє: Брате, візьми ножиці і подай їх мені! Священик бере від нього ножиці і кладе їх на святу Євангелію. Новомонашествуючий подає ножиці священикові. Священик бере від нього ножиці і кладе їх на святу Євангелію. Священик: Брате, оце з рук Христових ти береш їх, тож знай до кого приступаєш, кого відрікаєшся і кому прирікаєш. Священик хрестовидно волосся на голові новомонашествуючого, кажучи: Брат наш (ім’я) постригає волосся своєї голови на знак відречення від світу й усього світового і на знак відречення своєї волі й усіх тілесних пристрастей, в ім’я Отця +, і Сина +, і Святого + Духа. Амінь. Священик сідає біля столика, де знаходиться на ньому свята Євангелія і ножиці і каже: Брате, візьми ножиці і подай їх мені! Новомонашествуючий бере ножиці, що лежать на  святій Євангелії і подає священикові. Священик бере від нього ножиці і кладе їх на святу Євангелію. Священик вдруге: Брате, візьми ножиці і подай їх мені! Священик бере від нього ножиці і кладе їх на святу Євангелію. Новомонашествуючий подає ножиці священикові. Священик втретє: Брате, візьми ножиці і подай їх мені! Священик бере від нього ножиці і кладе їх на святу Євангелію. Новомонашествуючий подає ножиці священикові. Священик бере від нього ножиці і кладе їх на святу Євангелію. Священик: Брате, оце з рук Христових ти береш їх, тож знай до кого приступаєш, кого відрікаєшся і кому прирікаєш. Священик хрестовидно волосся на голові новомонашествуючого, кажучи: Брат наш (ім’я) постригає волосся своєї голови на знак відречення від світу й усього світового і на знак відречення своєї волі й усіх тілесних пристрастей, в ім’я Отця +, і Сина +, і Святого + Духа. Амінь.

Тут брат особисто навколішки зачитує ЗАЯВУ ДОВІЧНОЇ  ПРОФЕСІЇ ОБІТІВ, поклавши свою десницю на святу Євангелію. Опісля Брат встає з колін. Священик, окропивши свяченою водою одяг довічної професії: мантію, параман, каптур, надягає нагрудний хрест та дає у руку свічку. Тоді як звичайно продовжується Свята Літургія, по її закінченню відбуваються привітання а святкова трапеза .

* Період тимчасової професії є етапом поступового розвитку особистості Ченця і його духовного та інтелектуального дозрівання, через застосування навчальної методики, визначеної програмою Ratio formationis, з допомогою Настоятелів і під керівництвом Духівника. Тимчасова професія формує Ченця в дусі Євангелія і святого Василія, згідно з вимогами наших правил, укріплює його в чеснотах покори, послуху, чистоти, убожества і братньої любові6, зближує його з Богом через молитву, що провадить до святості, готує до завдань, які йому доручить Чин.

Бібліографія

1. Арранц Михаїл SJ. Избранние сочиненинния по Литургике. // Византийский монашеский постриг. Том 4. – Рим-Москва, 2003. С. 305.
2. Документи Другого Ватиканського Собору. Львів: Свічадо, 1996, 757 с.
3. Древнiе иноческіе уставы (собранные епископом Θеофаном). Москва, 1892, 653
4. Декрет про пристосоване оновленення чернечого життя//Документи Другого Ватиканського Собору. Львів: Свічадо, 1996, с. 247.
5. Dokumenty Soborów Powszechnych. Kraków: Wydawnictwo WAM-Księża Jezuici, 2003-2005, t. I-ІІ-III-IV, 400+680+680+1000 s.
6. Іван Павло ІІ. Богопосвячене життя. Апостольське післясинодальне повчання. Львів: Місіонер, 1997, 168 с.
7. Козак Олег Орест. Богослов’я обряду малої схими. // У світлі требника Петра Могили. – Львів, 1998. с. 125.
8. Кодекс Канонів Східних Церков. Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1993, 845 с.
9. Конституції Чину Св. Василія Великого. Устав-Правила-Правильник. Рим: Головна управа ЧСВВ, 2002, 344 с
10. Пентковский А. М. Типикон патриарха Алексия Студита в Византии и на Руси. Москва: Издательство Московской Патриархии, 2001, 432 с..
11. Поспішіл Віктор Д. Східне Католицьке Церковне Право: згідно з Кодексом Канонів Східних Церков. Львів: Свічадо, 1997, 614 с.
12. Пальмов Н.Н. Пострижение в монашество. Киев, 1914 год, с.436.
13. Статут Василіянського Чину Святого Йосафата: Історія, Правила, Статут. Жовква: Місіонер, 2010, - 368 с.

Автор: бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ 

Категорія: Новини Чину св. Василія Великого | Переглядів: 932 | Додав: osbmpt
Українська Греко-Католицька Церква Різдва Пресвятої Богородиці м. Лісабон Португалія